Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313
Іменем України
23.09.2009
Справа №2-24/4227-2009
За позовом Кримського республіканського виробничого підприємства "Кримтролейбус" ( 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 78, ідентифікаційний код 03328391)
До відповідача - Сімферопольської районної державної адміністрації ( 95006 , АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленко, 1, ідентифікаційний код 04055558)
про визнання договору укладенним.
Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова
Від позивача - Дубицька А.Х. - представник, довіреність № 889/01-34/01 від 27.07.09р., паспорт ЕЕ 956146 від 30.08.2005р.
Від відповідача - не з'явився
Обставини справи: Кримське республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - Сімферопольської районної державної адміністрації про визнання укладеним з дня набрання чинності рішення суду договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між Позивачем та Відповідачем на умовах редакції Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» на строк з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з відмовою відповідача - Сімферопольської районної державної адміністрації від укладання Договору про організацію транспортних послуг міським наземним електричним транспортом на період з 01.01.2010р. до 31.12.2010р, вважаючи вказану відмову такою, що суперечить діючому законодавству України.
Так, позивач відповідно до мотивувальної частини позовної заяви, вказує, що 24.06.2009р. Кримське республіканське виробниче підприємство «Кримтролейбус» звернулось до Сімферопольської районної державної адміністрації в Автономній республіці Крим з пропозицією укласти відповідний Договір (лист №751/01-18/01 від 24.06.2009р.), загальна сума якого мала визначатися за результатами складання звітів про обсяги наданих послуг.
Проект договору про організацію транспортних послуг міським наземним електричним транспортом був отриманий відповідачем по справі 30.06.2009 року.
16.07.2009 року останній повідомив Кримське республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус" про відмову від укладання вказаного договору у зв'язку з відсутністю джерела фінансування (лист №2934/04-15).
Позивач у позовній заяві посилається на те, що відсутність договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом на 2010 рік призведе до неможливості надання позивачем послуг з перевезення пільгових категорій громадян, оскільки надання послуг без договору та відсутність фінансування призведе до фінансово-економічних збитків Кримського республіканського виробничого підприємства "Кримтролейбус". Крім того, припинення перевезень пільгових категорій громадян у зв'язку з відмовою відповідача укласти договір призведе до порушення прав певних категорій громадян на достатній рівень життя та порушення гарантій встановлених законодавством України.
Таким чином, позивач вважає необґрунтованою відмову відповідача від укладення договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом на період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. та просить суд визнати його укладеним з дня набрання чинності рішення суду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, та наполягав на задоволенні позову щодо визнання укладеним з дня набрання чинності рішення суду договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між позивачем та відповідачем на умовах редакції позивача на строк з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.
Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, вимоги суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За такими обставинами суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній документами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
24.06.2009 р. Кримське республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус" листом за № 751/01-01-34/01 звернулося до Сімферопольської районної державної адміністрації із пропозицією укласти договір про організацію транспортних послуг міським наземним електричним транспортом на період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. (а.с. 19-20).
16.07.2009 р. Сімферопольська районна державна адміністрація листом № 2934/04-15 відмовила в укладенні договору у зв'язку з відсутністю джерела фінансування у районному бюджеті на надання позивачем транспортних послуг.
Відмова в укладенні договору про організацію транспортних послуг міським наземним електричним транспортом з боку відповідача стала підставою для звернення позивача із позовом до суду про визнання укладеним зазначеного договору.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на Закон України «Про міський електричний транспорт», у якому п. 3 ч. 1 ст. 1 передбачено, що замовниками транспортних послуг (замовники) є місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та/або уповноважені ними юридичні особи, які замовляють транспортні послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності.
Отже позивач вважає, що відповідач в силу закону є належним замовником транспортних послуг наземним електричним транспортом.
Крім того, позивач посилається на ч. 4 ст. 11 Закону України «Про міський електричний транспорт», відповідно до якої відносини замовників з перевізниками регулюються згідно із законодавством, а також договором про організацію надання транспортних послуг.
Як зазначає позивач, наказом від 25 березня 2008 року N 72 Міністерства з питань житлово - комунального господарства України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо визначення повної собівартості послуг міського електротранспорту» встановлений примірний договір про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом.
Як стверджує позивач, договір, що був відправлений на адресу відповідача, повністю відповідає умовам примірного договору, що затверджений наказом від 25 березня 2008 року N 72 Міністерства з питань житлово - комунального господарства України.
На підставі викладеного позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови від укладення договору, а тому договір про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між позивачем та відповідачем слід визнати укладеним.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають у зв'язку з наступним.
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).
В свою чергу ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Суд вважає необхідним зазначити, що ч. 7 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Укладення договору про організацію надання транспортних послуг є обов'язковим для замовника та перевізника в силу приписів Закону України «Про міський електричний транспорт», зокрема ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону.
Однак оскільки відповідач не склав протокол розбіжностей, а взагалі відмовився від укладення вказаного договору, суд вважає, що застосуванню підлягає ст. 187 Господарського кодексу України, згідно з якою спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено підвідомчість спорів господарським судам України, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, як у позовній заяві та у судовому засіданні позивач просить суд визнати укладеним з дня набрання чинності рішення суду договір про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між Позивачем та Відповідачем на умовах редакції Кримського республіканського виробничого підприємства «Кримтролейбус» на строк з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.
Тобто вимога щодо спонукання судом укласти договір про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом позивачем не пред'явлена.
Аналізуючи зміст вищезазначених норм законодавства України, суд приходить до висновку, що вимога Кримського республіканського виробничого підприємства "Кримтролейбус" про встановлення факту про визнання договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між Позивачем та Відповідачем укладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), передбаченим нормами Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України. Не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.
Вимога про визнання договору укладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення.
Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне.
Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.
Така вимога не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.
Вказане відповідає статті 124 Конституції України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що предмет позовних вимог щодо визнання договору про організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом між Позивачем та Відповідачем укладеним у даній справі не відповідає встановленим законом або договором засобам захисту прав, а отже у задоволенні слід відмовити.
Суд зазначає, що даний спір виник при укладенні сторонами договору організацію надання транспортних послуг міським наземним електричним транспортом, а тому, відповідно до положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України, він підвідомчий господарським судам України, проте, під час розгляду справи позивач не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив предмет позову. У свою чергу, невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна позиція викладена в п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» N 01-8/344 від 11.04.2005 р. зі змінами та доповненнями, в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25.09.2009 р.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.