Запорізької області
07.09.09 Справа № 27/242/09
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю НВО “Нафтопром”, м. Запоріжжя
про стягнення 129 035 грн. 55 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Представники сторін :
Від позивача: Тищенко Т.А., дов. № 429 від 06.10.08 р.
Від відповідача: Радченко Ю.Б., дов. № 51/09 від 01.08.09 р.
На підставі статті 85 ГПК України -07 вересня 2009 року прийнято рішення.
Відкрите акціонерне товариство “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, м. Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Запорізької області суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО “Нафтопром”, м. Запоріжжя 129 035 грн. 55 коп. заборгованості за спожиту реактивну електроенергію.
Ухвалою господарського суду від 05.08.2009 р. порушено провадження у справі № 27/242/09 та призначено судове засідання на 07.09.2009 р.
07.09.2009 р. до початку розгляду справи представники позивача та відповідача заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Позивач в судовому засіданні 07.09.2009 р. підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечив та надав письмове клопотання про застосування строку позовної давності, відповідно до ст.ст. 257, 267 ГК України, оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, зобов'язання по сплаті яких виникло у 2004 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, представник ТОВ НВО “Нафтопром” до винесення рішення у справі заявив про застосування позовної давності до позовної заяви ВАТ “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” про стягнення заборгованості в розмірі 129 035 грн. 55 коп.
Заява відповідача про застосування позовної давності прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України та ч. 3 ст. 267 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову з наступних підстав.
01.10.2002 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання електричної енергії ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго»для споживачів Дніпропетровської області № 102-Ц.
Згідно п. 1.1 предметом договору є постачання і передача електроенергії енергопостачальником та оплата спожитої електроенергії споживачем.
Відповідно до п. 4.1 договору, споживач зобов'язаний вносити плату за споживання активної електричної енергії у вигляді передоплати виключно коштами. Оплата за активну електроенергію здійснюється до уповноваженого банку на розподільчий рахунок енергопостачальника.
Відповідно до п. 4.3 договору № 102-Ц, споживач здійснює економічну компенсацію втрат енергопостачальника. які виникають через перетоки реактивної електроенергії, шляхом платежів на поточний рахунок енергопостачальника протягом 5 днів після отримання рахунка.
Позивач у грудні 2003 - грудні 2004 вручав відповідачу рахунки на оплату компенсації втрат, які виникають через перетоки реактивної електричної енергії за вказані місяці. Факт вручення рахунків підтверджується реєстром виданих рахунків по активній та реактивній електроенергії (містяться в матеріалах справи).
Всупереч умов договору, відповідач не оплатив за спожиту активну енергію та не компенсував втрати позивача, які виникають через протоки реактивної електроенергії.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Разом з тим, відповідно до норм ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строки позовної давності встановлені нормами ст.ст. 257 ЦК України, відповідно до якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання. У даному випадку закон виходить із своєрідної презумпції, що позивачеві відомий момент, в якій він повинен дізнатися про можливе порушення свого права.
Спірна сума боргу виникла в зв'язку з невиконанням оплати наданих послуг. Про порушення своїх прав позивач дізнався у зв'язку з несплатою відповідачем грошових коштів після отримання рахунків за грудень 2003 р. -грудень 2004 р., які відповідач повинен був сплатити відповідно до умов договору, до 05 січня 2005 р. (включно), тобто з 06 січня 2005 р. почався перебіг позовної давності щодо останнього рахунку.
Як зазначалось вище, строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості (ст. 257 ЦК України) - три роки. З урахуванням терміну оплати строк позовної давності по стягненню боргу спливає 05.01.2008 р. Позов заявлено 03.08.2009 р., тобто після спливу строку позовної давності.
Позов до господарського суду Запорізької області подано 03 серпня 2009р.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Таким чином, на момент звернення позивача до суду вже був пропущений строк позовної давності для пред'явлення позову до відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 267, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності з поважних причин.
За таких обставин, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості.
Судові витрати: державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 11,16, 256,257,267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя С.С. Дроздова