Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2009 р. Справа № 56/175-09
вх. № 6085/4-56
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача -
26.08.2009р. - Залуцька Л.Г. (довіреність б/н від 20.07.2009р.);
10.09.2009р. - не з'явився;
відповідача - Антонюк В.М. (довіреність № 181 від 10.11.2008р.);
розглянувши справу за позовом
Приватного підприємства "Стандарт", м.Харків
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків
про визнання договору продовженим
Позивач - Приватного підприємства "Стандарт" (м.Харків) звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання продовженим Договору оренди № 2027-Н/90 від 11.10.2005р., який був укладений між позивачем та відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2009р. (суддя Бринцев О.В.) розгляд справи № 56/175-09 було відкладено на 26.08.2009р. о 10:30 год.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 26.08.2009р. справу № 56/175-09 передано для розгляду судді Кухар Н.М., у зв'язку з відпусткою судді Бринцева О.В. та виходом на роботу судді Кухар Н.М.
У судовому засіданні, яке розпочалося 26.08.2009р., представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог надав копії рахунків та платіжні доручення, які свідчать про сплату орендної плати.
Надані представником позивача документи долучено судом до матеріалів справи.
Представник відповідача проти позову заперечує. Надав відзив на позов та копію листа РВ ФДМУ по Харківській області від 30.05.2009р. № 06-2491 з пропозицією розірвати Договір оренди № 2027-Н від 11.10.2005р., які також долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні була оголошена перерва до 10.09.2009р. до 11-30 год., для виготовлення повного тексту рішення.
Після перерви представник позивача у судове засідання не з'явився; про причину нез'явлення суд не повідомив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.
11.10.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди № 2027-Н/90, відповідно до якого відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення (к. № 13, 14) на 10-му поверсі десятиповерхової будівлі інженерно-лабораторного корпусу літ. "А-11", загальною площею 28,00 кв.м., що розміщені за адресою: м.Харків, Червоношкільна набережна, 2 (п. 1.1. Договору).
Факт передачі в оренду нерухомого майна позивачу підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 11.10.2005р., підписаним обома сторонами.
Відповідно до п. 10.1. Договору, цей Договір укладено строком на 11 місяців з 11.10.2005р. до 11.09.2006р.
Згідно додатковою угоди № 2 від 19.02.2008р. до Договору оренди, строк його дії було продовжено на 11 місяців, а саме з 09.08.2007р. до 08.07.2008р. Додатковою угодою № 3 від 16.10.2008р. строк дії Договору оренди був продовжений на 11 місяців - з 08.07.2008р. по 08.06.2009р.
Листом від 30.03.2009р. № 06-2491 відповідач запропонував позивачу у разі наміру в подальшому орендувати майно за Договором оренди № 2027-Н від 11.10.2005р., який закінчується 08.06.2009р., надати до Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області заяву про передачу цього майна в оренду на конкурсних засадах та лист-згоду балансоутримувача.
Позивач, посилаючись на те, що він не отримав від Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області попередження про розірвання Договору оренди протягом місяця після закінчення строку дії Договору № 2027-Н/90 від 11.10.2005р., вважає цей Договір продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.
Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто, право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
В даному разі позивачем всупереч вимогам статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорювання права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.
Крім того, суд, оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно абзацу 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це широка юридична категорія, котра включає в себе комплекс численних за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб'єктивних прав та обов'язків.
Отже, визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договором (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права - до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права, неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним статтею 2 Закону України “Про судоустрій”, якою передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пункті 3 Інформаційного листа від 25.11.2005р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постановах від 13.07.2004р. у справі № 10/732 та від 14.12.2004р. у справі № 6/11.
Крім того, суд зауважує на те, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування засобів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування - визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і про необхідність відмови в позові.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15, 16, 626, 763 Цивільного кодексу України, статтями 20, 180, 187, 284 Господарського кодексу України, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Повний текст рішення підписано "10" вересня 2009 року.