Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" вересня 2009 р. Справа № 47/37-09
вх. № 6006/5-47
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Штанько О.М., дов. №3 від 20.11.2008р.
відповідача - Шаган Г.А., дов. №612 від 18.05.2009р.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Антарес", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Збутова мережа П'ятий елемент", м. Харків
про стягнення 70959,51 грн.
Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Антарес") звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Збутова мережа П'ятий елемент" 67357,45 грн. основного боргу, 2020,72 грн. 3% річних, 1581,34 грн. пені.
Позивач у судовому засіданні надав заяву про уточнення суми позовних вимог, а саме просить суд стягнути на його користь 36715,75 грн. основного боргу, 2020,72 грн. 3% річних та 1581,34 грн. пені.
Враховуючи, що згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає, що уточнення позовних вимог не суперечать інтересам сторін та діючому законодавству, тому приймаються судом та суд продовжує розгляд справи з урахуванням цих уточнень.
Відповідач надав відзив на позову та просить суд відстрочити сплату боргу до 30.11.2009р.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 01 січня 2008 року було укладено договір №11/2-08-192 поставки.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., постачальник (позивач) зобов'язується передавати у власність покупця (відповідач) товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень відповідача, а відповідач зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.
Згідно п.1.2. Договору купівля - продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення відповідача.
Згідно п.4.1. Договору поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням відповідача. Товар доставляється транспортом позивача за рахунок відповідача у відповідності до підписаного графіку поставок.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 67357,45 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями видаткових накладних.
Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом та печаткою представника відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно п.2 Додаткової угоди до спірного договору від 01.01.2008р. п.6.1. Договору сторони погодили в наступній редакції: Оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем протягом 35 календарних днів з моменту отримання відповідачем товару, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок позивача.
Відповідач частково розрахувався за отриманий по спірним видатковим накладним товар за спірним договором та додатковою угодою до нього, з урахуванням чого станом на момент розгляду справи відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 36715,75 грн., що підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 36715,75 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 1581,34 грн. та 2020,72 грн. 3% річних.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.10.2.1. Договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п.6.1. даного договору, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши нарахуванням пені, суд приходить до висновку, що даний розрахунок є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Окрім того, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення до 30.11.2009р.
В судовому засіданні позивач заперечує проти відстрочки виконання рішення частково, а саме до 30.10.2009р.
Відповідно до ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Суд, розглянувши дану заяву відповідача про відстрочку виконання рішення, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення відстрочки виконання рішення частково, а саме до 30.10.2009р.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 709,59 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 315,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Прийняти заяву про уточнення суми позовних вимог до розгляду та продовжити розгляд заяви з їх урахуванням.
2.Позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Збутова мережа п'ятий елемент" (61000, м. Харків, вул. Сумська, 88, п/р №26004137050401 в АКІБ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 33068228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Антарес" (61012, м. Харків, вул. Коцарська, 11, р/р №26005074053901 у ВАТ "СВЕДБАНК", м. Київ, МФО 300164, код ЄДРПОУ 24481777) 36715,75 грн. основного боргу, 2020,72 грн. 3% річних, 1581,34 грн. пені, 709,59 грн. держмита та 315,00 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Заяву відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково.
6. Відстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2009р. до 30.10.2009р.
Повний текст рішення підписано 21.09.2009р.
Суддя
справа №47/37-09