91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
03.09.09 Справа № 17/122
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода», м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства Державна холдингова компанія «Луганськвуглеремонт», м. Антрацит Луганської області
про стягнення 13128 грн. 82 коп.
Суддя Фонова О.С.
Представники:
від позивача - Аглієв Д.І., юрисконсульт, довіреність № 66 від 29.12.2008;
від відповідача - представник не прибув.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 01.08.2008 № 67/2 у сумі 13236,75 грн.
Від представника позивача 03.09.2009 в судовому засіданні надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позовними вимогами є вимоги про стягнення основного боргу у сумі 12822,94 грн., інфляційних нарахувань у сумі 164,73 грн. та 3% річних у сумі 141,15 грн., всього -13128,82 грн.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, та з урахуванням дотримання всіх вимог, зменшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.
Відповідач витребувані судом документи не надав, явку повноважного та компетентного представника у судові засідання 20.07.2009, 25.08.2009, 03.09.2009 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.
Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п. 19)… дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затв. наказом ВГСУ від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, станом на час розгляду справи.
Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськвода», як Постачальником та Відкритим акціонерним товариством Державна холдингова компанія «Луганськвуглеремонт»(відповідач у справі), як Споживачем, було укладено договір № 67/2 від 01.08.2008 на послуги з водопостачання та водовідведення (дали - Договір).
Згідно Договору Постачальник зобов'язується постачати Споживачу питну воду та приймати від нього стічні води, а Споживач (відповідач) -своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення на умовах, визначених Договором.
Відповідно п. 6.2 Договору, Споживач оплачує за надані послуги авансовим платежем у розмірі 100% від суми нарахування за попередній місяць до 07 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за отримані послуги здійснюється Споживачем на підставі наданих Постачальником рахунків чи інших платіжних документів не пізніше наступного робочого дня після їх отримання.
На виконання умов вказаного договору позивач за період з 01.09.2008 по 25.05.2009 року включно, надало послуги з водопостачання та водовідведення, передбачені Договором.
Вартість наданих послуг згідно виставлених відповідачу груп-рахунків № 250012 за вересень 2008 року -травень 2009 року, вручення яких підтверджується матеріалами справи, склала 18461,76 грн.
Проте, відповідач умови договору порушив та виставлені рахунки сплатив частково у сумі 5638,82 грн. У зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 12822,94 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 141,15 грн. за період згідно розрахунку заборгованості (а.с.59-60) та інфляційні нарахування у сумі 164,73 грн. за жовтень-травень 2009 року.
Відповідачем відзиву на позовну заяву та пояснень стосовно суті спору, а також доказів перерахування заборгованості, не надано.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази суд дійшов висновку про наступне.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем за період з вересня 2008 року по травень 2009 року включно, було надано відповідачу 220 м3 води та прийнято стоків загальним обсягом 1992 м3.
Плата відповідача за надані послуги з водопостачання та водовідведення згідно Договору склала 18461,76 грн. Однак, відповідач виставлені рахунки сплатив частково у сумі 5638,82 грн. У зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 12822,94 грн., що підтверджена матеріалами справи.
Приймаючи до уваги наведене, а також те, що вказана сума заборгованості підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у сумі 141,15 грн. за період згідно розрахунку заборгованості (а.с.59-60) та інфляційні нарахування у сумі 164,73 грн. за жовтень-травень 2009 року.
Відповідно до пункту 8.2 Договору, а також пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань у відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та вірно нарахованими.
З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги слід задовольнити повністю з віднесенням судових витрат на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.
При зменшенні позовних вимог судові витрати в частині зменшення покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Державна холдингова компанія «Луганськвуглеремонт», м.Антрацит Луганської області, вул. Ростовська, буд. 42б, ідентифікаційний код 00182159, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода», м. Луганськ, кв. Пролетаріату Донбасу, буд.166, ідентифікаційний код 35554719, борг у сумі 12822,94 грн., інфляційні нарахування у сумі 164,73 грн. та 3% річних у сумі 141,15 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 131,29 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 309,95 грн., видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання рішення: 08.09.2009.
Суддя О.С. Фонова