Справа № 146/1888/14-ц
Іменем України
"11" серпня 2015 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Семко Г.В.,
за участю секретаря Козачук Н.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Томашполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя та позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок, -
В грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя. Позивач обґрунтував свій позов тим, що з відповідачкою у справі 26.05.2002 р. вони зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Томашпільського району Вінницької області.
В період шлюбу позивачем було придбано по договору купівлі-продажу 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель, який знаходиться по АДРЕСА_1. Право власності на вказану частину будинку зареєстровано у встановленому законом порядку. Сторонами у справі було здійснено капітальний ремонт будинку та прибудовано до нього кухню та коридор.
В подальшому подружнє життя не склалося і 13.12.2013 р. Томашпільським районним судом шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 вказує, що на даний час проживає з своїми батьками, а відповідачка залишилася проживати в їхньому будинку. Дійти згоди щодо розподілу частини будинку, яка є їхньою з відповідачкою спільною сумісною власністю, вони не можуть, а тому позивач вимушений звернутися до суду.
В зв'язку з вищевказаним позивач ОСОБА_1 просить суд провести розподіл спільного майна бувшого подружжя, а саме 2/5 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 в натурі в рівних долях.
15.01.2015 року в порядку передбаченому ст. 125 ЦПК України ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 про визнання нечинним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будинок.
Даний позов ОСОБА_3 обґрунтувала наступним.
21.07.2006 р. ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, яка є її дочкою, було укладено договір купівлі-продажу 2/5 частини будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 Однак ОСОБА_3 вказує, що саме нею були проведенні переговори про купівлю будинку з колишнім власником ОСОБА_4 та проведено оплату за придбання 2/5 частини спірного будинку. При укладенні договору ОСОБА_3 не було присутня, оскільки дочка пояснила, що її не повідомляли про укладення договору щоб не турбувати. Про те, що саме на ім'я ОСОБА_1 було зареєстроване спірне майно вона дізналася лише після розірвання шлюбу останнього з її донькою. До цього часу ОСОБА_3 вважала, що власником 2/5 частини будинку є її донька ОСОБА_2 та не хотіла псувати відносити в сім'ї доньки та вважала, що даний будинок буде використовуватися для проживання доньки ( з чоловіком чи без нього).
Однак в зв'язку з тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо вказаної частини будинку вона вимушена звернутися до суду оскільки вважає, що дана частина будинку належить їй так як саме нею було досягнуто згоди з колишнім власником ОСОБА_4 щодо всіх необхідних умов та передані останньому грошові кошти в погодженому розмірі, а договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений шляхом введення останнього в обман.
Так ОСОБА_3 просить суд визнати нечинним договір купівлі-продажу частини житлового будинку ( 2/5 від загальної площі) розташованого за адресою: смт. Томашпіль, вул.. Робітничо-Селянська, № 10 від 21.06.2006 р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1; визнати дійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку ( 2/5 від загальної площі) розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладений між нею ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати за нею ОСОБА_3 право власності на 2/5 частини будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 30 січня 2015 року об'єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя з позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок.
За клопотанням позивача ОСОБА_1 ухвалою Томашпільського районного суду від 17 лютого 2015 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу, а саме на предмет визначення вартості спірної частини житлового будинку та можливі варіанти його поділу.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просить виділити йому в натурі відповідну рівну долю 2/5 частини житлового будинку який розташований по АДРЕСА_1. Зазначає, що згоден погодитися на грошову компенсацію в розмірі 3500 доларів США.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засідання позов ОСОБА_1 не визнає, просить відмовити в його задоволенні. Зазначає, що згідна сплатити грошову компенсацію за будинок в розмірі 25000 гривень. Проти задоволення позову ОСОБА_3 не заперечує.
Позивачка ОСОБА_3 в судовому засіданні свій позов підтримала повністю, за обставин зазначених в ньому. Пояснила, що вона домовлялася про купівлю будинку з ОСОБА_4 та давала грошові кошти останньому за будинок для покращення житлових умов сім'ї своєї дочки ОСОБА_2
ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що дійсно гроші за будинок він отримав від ОСОБА_3, однак при оформленні в нотаріальній конторі були присутні дочка та зять ОСОБА_3 і відповідно між зятем ОСОБА_1 та ним був кладений договір та посвідчений нотаріусом. 10.08.2015 року ОСОБА_4 на адресу суду була надіслана заява згідно якої останній просить справу розглядати без його участі, при вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Судовий експерт ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що відповідно до Інструкції самочинні добудови не підлягають поділу, питання щодо поділу даних добудов може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Враховуючи вимоги нормативно правових актів технічна можливість переобладнання відповідної частини житлового будинку в дві ізольовані квартири з окремим входом/виходом відсутня. Також пояснив, що вартість спірної частини будинку ним визначалася порівняльним підходом з урахування капітального ремонту, місця розташування, наявності комунікацій та технічного стану будівлі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
Статтями 57 і 60 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із власників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Як роз'яснив п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04 жовтня 1991 року, що у спорах про поділ житлового будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може зменшити або збільшити розмір частки, яка підлягає виділу за умови сплати грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.
Судом установлено, що згідно рішення Томашпільського районного суду від 13 грудня 2013 року, що вступило в законну силу 24 грудня 2013 року, шлюб між сторонами розірвано (а. с. 3).
Згідно договору купівлі-продажу від 21 червня 2006 року ОСОБА_1 купив 2/5 (дві п'ятих частин) житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності власником 2/5 (дві п'ятих частин) житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1
Відповідно до висновку експерта № 5/15 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.06.2015 року, враховуючи вимоги нормативних документів, а також частки кожного співвласника по ? в одиницях площі 16, 31 кв. м. технічна можливість переобладнання 2/5 (дві п'ятих частини) житлового будинку в дві ізольовані квартири з окремим входом/виходом відсутня; виконати поділ 2/5 (дві п'ятих частини) житлового будинку по ? частині з відповідною частиною господарських будівель не вдається за можливе.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"у п.22 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК Українита ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У вищевказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 у п.25 зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання
грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Як уже зазначалося вище, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи виконати поділ 2/5 (дві п'ятих частини) спірного житлового будинку по ? частині з відповідною частиною господарських будівель не вдається за можливе.
Разом з тим в судовому засіданні ОСОБА_1 просить суд поділити спірний житловий будинок в натурі та виділити йому ? відповідну частину .
Крім того ОСОБА_1 погодився на грошову компенсацію, однак в значно більшому розмірі ніж запропоновано ОСОБА_2 та ринкової вартості даного будинку.
Також ОСОБА_2 не внесено відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Таким чином з огляду на вищевказане суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя в натурі.
Щодо позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити виходячи з наступного.
Як передбачено ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК).
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21 червня 2006 року покупець - ОСОБА_1 купив 2/5 (дві п'ятих частин) житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 у продавця ОСОБА_4. Сторони договору, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_1 діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів склали даний договір. Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 5050 ( п'ять тисяч гривень) які продавець ОСОБА_4 одержав від покупця ОСОБА_1, ще до підписання цього договору. Своїм підписом сторони договору засвідчили те , що умови договору повністю відповідають волевиявленню продавця та покупця. ( а.с.4)
Даний договір купівлі - продажу зареєстровано в реєстрі №1985 та посвідчений державним нотаріусом Томашпільської державної нотаріальної контори.
Суд вважає що даний договір купівлі-продажу від 21 червня 2006 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовленим ним та вчинений з дотриманням вимог закону, оскільки сторони своїми підписами під договором купівлі-продажу підтвердила повний розрахунок за продані 2/5 частини житлового будинку та відсутність претензій фінансового характеру та даний договір купівлі-продажу був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 16. 12. 2013 року. При вчинені правочину було додержано вимоги закону, був укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений.
Відповідно до ст. 655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона(продавець) передає або зобов'язується передати майно(товар) у власність другій стороні(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною(сторонами )вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним(оспорюваний правочин).
У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину, перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В судовому засіданні встановлено, що волевиявлення учасників правочину 21 червня 2006 року при укладенні договору купівлі-продажу було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Разом з тим ОСОБА_3 звернулася до суду з захистом своїх прав, оскільки вважає що 2/5 частини спірного житлового будинку належить виключно їй, оскільки придбано виключно за її грошові кошти, що були отримані в результаті позики, про що надала відповідну розписку. Також надано розписку ОСОБА_4 про отримання відповідної суми грошових коштів від ОСОБА_3, яка знаходиться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що дійсно, договір купівлі-продажу та розписка ОСОБА_4 про отримання грошових коштів здійснювалися одним днем, але договір купівлі продажу спірного житлового будинку, був укладений з зятем позивачки ОСОБА_3- ОСОБА_1, при укладенні договору була присутня дочка ОСОБА_3 та одночасно дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 яка надала згоду на укладення договору купівлі-продажу. Як зазначено в договорі купівлі-продажу продавець та покупець діяли добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів та володіючи українською мовою. Тому на думку суду позивачка ОСОБА_3 діяла в інтересах сім'ї своєї дочки ОСОБА_2
Крім того, згідно пояснень ОСОБА_3 даних в судовому засіданні , остання зазначила що надала грошові кошти саме для покращення житлових умов своєї дочки зі сімєю. Також ОСОБА_3 розуміла, що дочка на той час перебувала в зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_1
Разом з тим в судовому засіданні позивачкою ОСОБА_3 не доведено, не конкретизовано, в чому полягає недійсність договору купівлі - продажу, а тому враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в позові необхідно відмовити.
На підставі викладеного, оцінюючи докази в їх сукупності, керуючись ст. 57, 61, 70, 71 СК України, ст. 203, 365, 372 ЦК України, ст.ст.10,11, 60, 212-215 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя відмовити в повному обсязі.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 14 серпня 2015 року
Суддя: Г.В. Семко