Кіровоградської області
11 серпня 2015 рокуСправа № 912/2153/15
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/2153/15
за позовом: приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія", м. Світловодськ, Кіровоградська область
про стягнення 91 559,62 грн.
Представники сторін:
від позивача - участі не брали;
від відповідача - участі не брали.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" (надалі - ПрАТ "Райз-Максимко") звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія" (надалі - ТОВ "Світ Олія") 91 559,62 грн., з яких: 64 200,00 грн основного боргу, 26 478,41 грн інфляційних та 881,21 грн 3% річних, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування підстав позову позивач вказав на те, що відповідач, отримавши від позивача грошові кошти за товар в розмірі 64 200,00 грн, поставку оплаченого товару не здійснив, грошові кошти за вимогою позивача не повернув. Позовні вимоги пред'явлено з посиланням на Господарський і Цивільний кодекси України в частині норм, якими регламентовано виконання зобов'язань за договором поставки (купівля-продаж), посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України. Вимога про стягнення інфляційних втрат і 3% річних заявлена на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 15.06.2015 позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/2153/15. Ухвалою від 02.07.015 розгляд справи відкладено до 11.08.2015.
До дня судового засідання позивачем подано клопотання від 28.07.2015 про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якому зазначено про підтримання позовних вимог повністю.
Відповідач згідно подано до справи відзиву від 30.07.2015 позовні вимоги заперечив в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних, вказуючи на те, що вимога про стягнення попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, а приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України не передбачають нарахування будь-яких штрафних санкцій, відсотків чи інфляційних втрат. Відповідач просить розглядати справу за відсутності його представника.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність клопотань сторін про розгляд справи за відсутності їх представників, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті 11.08.2015 за наявними у справі матеріалами та за відсутності уповноважених представників позивача і відповідача.
Розглянувши наявні у справі докази та оцінивши обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд
ТОВ "Світ Олія" виставлено ПрАТ "Райз-Максимко" рахунок № 148 від 13.02.2014 на оплату товару - жмих соняшника в кількості 30 000 кг на суму 64 200,00 грн (а.с. 13).
ПрАТ "Райз-Максимко" оплачено вказаний рахунок згідно платіжного доручення №BUR0002372 від 24.02.2014 (а.с. 13, 14). Фактичне перерахування грошових коштів підтверджується відміткою банку на вказаному платіжному дорученні та випискою банку по рахунку (а.с. 22).
Відповідно до рахунку № 148 від 13.02.2014 та призначення платежу у платіжному дорученні № BUR0002372 від 24.02.2014, грошові кошти в розмірі 64 200,00 грн сплачено за жмих соняшника (товар).
Між тим, як повідомляє позивач, відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, у зв'язку з чим позивач 19.11.2014 звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів, в якій повідомив про свою відмову від поставки товару (а.с. 15).
Претензія отримана ТОВ "Світ Олія" 04.12.2014, підтвердженням чого є відмітка про отримання на поштовому повідомленні (а.с. 16), однак, залишена відповідачем без виконання.
Названі обставини стали підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Згідно частини першої ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Цивільний кодекс України передбачає, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638). Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору; пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641). Згідно ч. 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За вимогами ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Аналогічні положення передбачені ст. 638 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Виставлений ТОВ "Світ Олія" рахунок на оплату № 148 від 13.02.2014 за своїм змістом кваліфікує зобов'язання з поставки, за яким Постачальник - ТОВ "Світ Олія", Покупець - ПрАТ "Райз-Максимко" та містить в собі істотні умови такого зобов'язання, а саме: предмет - жмих соняшника в кількості 30 000 кг, ціна - 64 200,00 грн, строк поставки - за фактом надходження коштів на р/р Постачальника самовивозом.
Оплата позивачем виставленого рахунку свідчить про прийняття пропозиції відповідача про укладення договору поставки на зазначених в рахунку умовах.
Таким чином, між сторонами укладено договорі поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Під час розгляду справи відповідач доказів поставки зазначеного в рахунку № 148 від 13.02.2014 товару не надав та згідно поданого до справи відзиву не заперечив отримання від позивача в рахунок оплати вартості товару грошових коштів в розмірі 64 200,00 грн і відсутність поставки оплаченого товару.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність поставки товару в зазначений в рахунку № 148 від 13.02.2014 строк та положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у позивача виникло право вимагати від ТОВ "Світ Олія" повернення грошових коштів в розмірі 64 200,00 грн.
Відповідно до частин першої та третьої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Згідно ст. 615 згаданого кодексу у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 19.11.2014 № 113, в якій повідомив про свою відмову від поставки оплаченого товару у зв'язку з простроченням відповідачем строку поставки та втратою для позивача інтересу в поставці (а.с. 15, 16).
Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Враховуючи вищенаведене та оскільки правова підстава набуття відповідачем грошових коштів відпала внаслідок односторонньої відмови позивача від поставки товару, що узгоджується з приписами ст. ст. 612, 615, 665 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги відсутність доказів повернення відповідачем грошових коштів в розмірі 64 200,00 грн та визнання останнім такої суми, позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Світ Олія" 64 200,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Стосовно вимог позивача про стягнення 26 478,41 грн інфляційних втрат та 881,21 грн 3% річних, заявлених на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд не вбачає підстав для їх задоволення на підставі наступного.
Частиною 2 ст. 615 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, приписами наведеної норми встановлено відповідальність за порушення саме грошових зобов'язань.
Разом з цим, повернення постачальником суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-03гс13 від 15.10.2013 р.
Частиною другою ст. 1214 Цивільного кодексу України також встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Отже, в правовідносинах з безпідставного одержання чи нарахування грошей передбачено нарахування процентів відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.
Згідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Разом з цим, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України виключає застосування ст. 625 кодексу у тому випадку, коли ст. 536 застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) Цивільного кодексу України.
На вказане звертає увагу Верховний Суд України в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України від 01.07.2014.
Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Проценти річних, про які йдеться у частині другій ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої ст. 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Така ж позиція викладена в п. 5.2 та розділі 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Отже, застосування до спірних правовідносин приписів частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України є безпідставним оскільки вимоги позивача не є грошовими в розумінні вказаної статті. Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові № 910/28363/14 від 15.06.2015.
В той час договором або законом, зокрема ст. 1214 Цивільного кодексу України, не встановлений розмір процентів, які підлягають стягненню у разі безпідставного одержання чи збереження грошей.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 26 478,41 грн інфляційних втрат та 881, 21 грн. 3% річних задоволенню не підлягають.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги ПрАТ "Райз-Максимко" про стягнення з ТОВ "Світ Олія" заборгованості підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 64 200,00 грн основного боргу. У задоволенні позову в частині стягнення 26 478,41 грн інфляційних та 881,21 грн 3% річних господарський суд відмовляє.
Судовий збір за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія" (27501, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 38066068) на користь приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (37240, Полтавська область, Лохвицький район, м. Червонозаводське, вул. Матросова, 10, ідентифікаційний код 30382533) 64 200,00 грн основного боргу, а також 1 284,00 грн судового збору.
Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 17.08.2015.
Суддя В.В.Тимошевська