ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.08.2015Справа №910/14149/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»
до відповідача: Приватного підприємства «Компанія «Центуріон»
про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 236 957 713,34 грн.
Суддя О.С. Комарова
Представники сторін:
від позивача Павлюк А.А. (представник за довіреністю);
від відповідача: Грищенко О.М. (представник за довіреністю)
В судовому засіданні 12 серпня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк», 03 червня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 1101/3199 від 28.05.2015 року до відповідача, Приватного підприємства «Компанія «Центуріон», про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 236 957 713,34 грн.
Ухвалою суду від 05.06.2015 року порушено провадження у справі № 910/14149/15 та призначено розгляд справи на 14.07.2015 року.
01.07.2015 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи, які було судом долучено до матеріалів справи.
14.07.2015 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, яке було судом долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 14.07.2015 року представниками сторін заявлено спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 14.07.2015 року вказане клопотання сторін задоволено, в судовому засіданні оголошено перерву до 04.08.2015 року.
20.07.2015 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи, які було судом долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 04.08.2015 року представником позивача було надано довідку про підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем в сумі, зазначеній в позовній заяві. Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем неправомірно було розраховано до стягнення пеню, в тому числі в іноземній валюті, а також заяву про застосування строків позовної давності в частині нарахування суми основної заборгованості та пені.
В судовому засіданні 04.08.2015 року судом оголошувалась перерва на 12.08.2015 року.
Позивачем 06.08.2015 року через відділ діловодства суду подані письмові заперечення проти застосування строку позовної давності у зв'язку з тим, що відповідачем неодноразово вчинялися дії, які свідчили про визнання ним свого боргу, що є підставою для переривання строку позовної давності.
11.08.2015 року представником відповідача через відділ діловодства суду подано клопотання про припинення провадження у справі, в якому він просив суд припинити провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з наявністю третейської угоди між сторонами, викладеної в п.6.3 Договору кредитної лінії №19/КЛ-2008 від 27 травня 2008 року.
Судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/163 від 12.03.2009 року «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» наявність арбітражної угоди унеможливлює вирішення спору у господарському суді, оскільки сторони домовилися про вирішення спору іншим органом. З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому, за наявності арбітражної угоди, суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу.
Отже, якщо клопотання про припинення провадження по справі було зроблено стороною до подання суду своєї першої заяви щодо суті спору, то таке провадження підлягає припиненню.
Окрім того, з аналізу пункту 6.3 Договору випливає, що сторонами узгоджено альтернативну підсудність спору за даним договором, а саме - спори та розбіжності за цим договором у будь-який час можуть бути передані на розгляд Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків або до господарського суду.
В той же час суд звертає увагу на те, що клопотання про припинення провадження у справі було подане відповідачем після початку розгляду справи по суті, а також після надання ним відзиву та заяв про застосування строків позовної давності, суд відмовляє в задоволенні такого клопотання, а справа підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.
В судовому засіданні 12.08.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував, а також надав бухгалтерську довідку № 12 від 05.08.2015 року.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк») та Приватним підприємством «Компанія «Центуріон» (позичальник) було укладено договір кредитної лінії №19/КЛ-2008 (надалі по тексту - Договір), який угодою від 20.10.2008 року було викладено в новій редакції.
За змістом п. 1.1 Договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому кредити, заборгованість за якими (ліміт кредитної лінії) в сумі не перевищує 206 000,00 дол. США.
Відповідно до п. 1.1 Договору в редакції від 20.10.2008 року банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому кредити, загальний розмір яких (ліміт) не перевищує 10 000 000,00 грн. Позичальник сплачує проценти за користування кредитом на умовах цього договору та повертає кредити банку у встановлений цим договором та/або угодами до нього терміни.
Згідно з п. 1.2 Договору в редакції від 20.10.2008 року строк дії кредитної лінії до 26.05.2010 року.
За змістом п. 1.5 Договору в редакції від 20.10.2008 року строки користування кредитами, валюта кредитів, суми кредитів, а також інші необхідні умови встановлюються в угодах сторін цього договору. Ці угоди є невід'ємними частинами цього договору.
Пунктом 3.4.7 Договору в редакції від 20.10.2008 року визначено, що позичальник зобов'язаний кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляти для оплати процентів за кредитами. Сума, що залишилася, направляється на погашення кредитів.
Згідно з п. 4.1 Договору проценти нараховуються за строковими кредитами на фактичну заборгованість, з дня надання кредиту до строку повернення кредитів.
Як встановлено судом, в період з 01.10.2008 року по 13.02.2009 року сторонами укладалися низку додаткових угод до Договору, в тому числі щодо надання відповідачу траншів кредиту, а також встановлення процентної ставки.
На виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у формі надання кредиту на загальну суму 14 491 600,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача.
Позивач звернувся до відповідача із вимогою №1164/2767 від 07.05.2015 року, в якій вимагав сплатити суму основного боргу, а також прострочену заборгованість за процентами та пеню.
Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 14 491 600,00 грн., суму заборгованості за простроченими процентами у розмірі 4 441 997,95 грн., пеню за простроченим кредитом у розмірі 10 070 074,94 грн., пеню за простроченим кредитом в іноземній валюті у розмірі 390 139,17 дол. США, що еквівалентно 8 211 193,50 грн., пеню за простроченими процентами у розмір 195 783 923,74 грн. та пеню за простроченим процентами в іноземній валюті у розмірі 188 100,67 дол. США, що еквівалентно 3 958 923,22 грн.
Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
За своєю правою природою Договір є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Сторони в Договорі погодили розмір процентів за користування кредитом, на підставі якого позивачем правомірно обраховано суму заборгованості по сплаті процентів.
Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та надання кредиту, існування заборгованості відповідача по поверненню кредиту у розмірі 14 491 600,00 грн. та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 4 441 997,95 грн.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п. 1.2 Договору в редакції від 20.10.2008 року строк дії кредитної лінії визначений до 26.05.2010 року.
При цьому, 15.11.2011 року між сторонами було укладено угоду до Договору, за змістом якої визначена сума заборгованості по кредиту та процентам після 16.11.2011 року.
Як вже встановлювалось судом вище, позивач звернувся до відповідача із вимогою №1164/2767 від 07.05.2015 року, в якій вимагав сплатити суму основного боргу, а також прострочену заборгованість за процентами та пеню.
Нормами статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Твердження відповідача про сплив строку позовної давності для стягнення заборгованості та процентів у даній справі судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
В той же час, статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.
Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
При цьому, частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р.).
Пунктом 4.4.1 вказаної постанови Пленуму передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як вбачається із матеріалів справи, листами №18 від 04.10.2012 року та №15 від 21.05.2015 року відповідач звертався до позивача, в яких визнавав в повному обсязі свою заборгованість за Договором.
Крім того, згідно платіжних доручень №34 від 17.12.2012 року, № 1 від 11.01.2013 року та № 6 від 23.05.2013 року відповідачем були перераховані грошові кошти з призначенням платежу «часткове погашення простроченого нарахування згідно договору №19/КЛ-2008».
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказаними діями (направленням листів та часткової оплатою суми заборгованості) відповідач визнав існування свого боргу за Договором, а відтак строк позовної давності почався після останнього факту визнання відповідачем свого боргу за Договором, а саме від 23.05.2013 року (дата останнього платіжного доручення про часткову сплату заборгованості) і станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом не закінчився.
За таких обставин, господарський суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості відповідача по поверненню кредиту у розмірі 14 491 600,00 грн. та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 4 441 997,95 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за простроченим кредитом у розмірі 10 070 074,94 грн., пеню за простроченим кредитом в іноземній валюті у розмірі 390 139,17 дол. США, що еквівалентно 8 211 193,50 грн., пеню за простроченими процентами у розмір 195 783 923,74 грн. та пеню за простроченим процентами в іноземній валюті у розмірі 188 100,67 дол. США, що еквівалентно 3 958 923,22 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
З аналізу ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України випливає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 4.2 Договору в редакції від 20.10.2008 року за несвоєчасне повернення кредиту та/або перерахування процентів за користування кредитами позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої у період, за який нараховується пеня) від суми простроченої заборгованості за кредитами та/або по несплаченим процентам за кожний день прострочення.
Як встановлено судом, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, нараховану за загальний період з 27.05.2010 року по 05.05.2015 року.
В той же час, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, пеня нараховується лише за перші 6 місяців прострочення виконання грошового зобов'язання, а не за весь час до подачі позову.
Крім того, пунктом 6.6 Договору в редакції угоди від 15.11.2011 року сторони встановили, що підписанням цього договору між банком і позичальником укладено договір про встановлення позовної давності за цим договором або у зв'язку з його виконанням тривалістю 3 роки, у тому числі і до вимог про стягнення неустойки.
Таким чином, сторонами було встановлено строк позовної давності для нарахування пені тривалістю 3 роки.
При цьому, відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р. визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Відтак, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення пені.
04.08.2015 року представником відповідача подано в судовому засіданні письмову заяву про застосування строків позовної давності в частині нарахування пені.
Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за простроченим кредитом в іноземній валюті у розмірі 390 139,17 дол. США, що еквівалентно 8 211 193,50 грн., та пеню за простроченим процентами в іноземній валюті у розмірі 188 100,67 дол. США, що еквівалентно 3 958 923,22 грн. за період прострочення з 27.05.2010 року по 14.11.2011 року.
В той же час, позовну заяву №1101/3199 від 28.05.2015 року позивачем подано до суду 29.05.2015 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля а конверті, а відтак позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за простроченим кредитом в іноземній валюті у розмірі 390 139,17 дол. США та пені за простроченим процентами в іноземній валюті у розмірі 188 100,67 дол. США з пропуском строку позовної давності (з урахування положень угоди до Договору від 15.11.2011 р.) і в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Крім того суд відзначає, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі №3-29гс15.
За таких обставин, нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені в доларах США не відповідає вищевказаним приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
В іншій частині (стягнення пені за простроченим кредитом у розмірі 10 070 074,94 грн. та пені за простроченими процентами у розмір 195 783 923,74 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з урахуванням пропуску позивачем строку позовної давності та враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з Приватного підприємства «Компанія «Центуріон» на користь Публічного акціонерного товариство «Комерційний банк «Експобанк» заборгованості по поверненню кредиту у розмірі 14 491 600,00 грн. та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 4 441 997,95 грн.
Стосовно розподілу судових витрат суд звертає увагу на наступне.
Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у розмірі 73 080,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «Центуріон» (ЄДРЮОФОП 30789725, адреса: 04074, м. Київ, вул. Резервна, 8) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариство «Комерційний банк «Експобанк» (ЄДРЮОФОП 09322299, адреса: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під виконання рішення суду грошові кошти, а саме: заборгованість по поверненню кредиту у розмірі 14 491 600,00 грн. (чотирнадцять мільйонів чотириста дев'яносто одна тисяча шістсот гривень) та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 4 441 997,95 грн. (чотири мільйони чотириста сорок одна тисяча дев'ятсот дев'яносто сім гривень 95 копійок).
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «Центуріон» (ЄДРЮОФОП 30789725, адреса: 04074, м. Київ, вул. Резервна, 8) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень). Видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 17.08.2015 року
Суддя О.С. Комарова