91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
21.09.09 Справа № 16/148.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС", м.Донецьк
до Державного підприємства "Свердловантрацит", м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 1247796 грн.,
Суддя Шеліхіна Р.М.
Секретар судового засідання Маценко О.В.
Представники сторін:
від позивача - Гладіна О.М., довіреність від 07.09.09. № 1592;
від відповідача - представник не прибув.
У засіданні суду 10.09.09, відповідно до ст.77 ГПК України було оголошено перерву до 21.09.09.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки - пені у сумі 902556 грн. за період з 29.10.08. по 29.04.09., штрафу у сумі 345240грн. за невиконання умов договору від 20.06.08. №02-01/1-КР102 згідно тендерних торгів з обмеженою участю, проведених Міністерством вугільної промисловості України 30.05.08.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 07.07.09. №247-юр заперечив проти позову, посилаючись на те, що замовником робіт за вказаним договором, є Мінвуглепром України.
Додатком до відзиву (відзив від 19.08.09. №349-юр) відповідач заперечує вимоги позову, посилаючись на відсутність у нього зобов'язань перед позивачем по оплаті неустойки і відсутність обов'язку поставити обладнання в ремонт у відповідний строк -і у відповідності до умов укладеного трьохстороннього договору і у відповідності до вимог закону.
Позивач листом від 14.08.09. підтримав позовні вимоги, зазначивши закон як підставу стягнення заявлених штрафних санкцій, зокрема норми ч.1 ст.231 Господарського кодексу України, ч.2 ст.530, ч.1 ст.548, ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України.
Позивач звернувся з даним позовом до суду у зв'язку з тим, що відповідач не поставив позивачу, як виконавцю робіт, визначеному у договорі від 20.06.08. №02-01/1-КР102 згідно тендерних торгів з обмеженою участю, проведених Міністерством вугільної промисловості України 30.05.08., в ремонт обладнання.
Обов'язку відповідача поставити позивачу обладнання у вказаному договорі не має. Відтак, строк виконання таких дій в договорі також не встановлено.
Між тим, позивач вважає, що після отримання від нього претензії з вимогою поставити обладнання в ремонт, відповідач зобов'язаний був виконати таку вимогу у відповідності до ч.2ст.530 ЦК України.
Відповідач, не отримавши фінансування з держбюджету на виконання обумовлених договором робіт (п.8.2 договору), відмовився поставити в ремонт обладнання, посилаючись також на відсутність в нього такого договору.
Позивач не погодився з відмовою відповідача поставити обладнання в ремонт і звернувся з даним позовом до суду з вимогою до відповідача про стягнення пені у сумі 902556 грн. за період з 29.10.08. по 29.04.09. та штрафу у сумі 345240грн., мотивуючи свої вимоги правилом ст.ст.530,548,611 ЦК України та ст.231 ГК України.
Відповідач у відповідь на вимоги позову вказав, що обов'язку поставити (передати) обладнання в ремонт у нього немає, відповідальність у вигляді обов'язку сплатити пеню та штраф договором не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані ними докази своїх вимог до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Норми з аналогічним змістом містяться в Цивільному кодексі України (ст.ст.11,509).
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Обов'язку у відповідача поставити обладнання в ремонт в договорі не має.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 цього Кодексу під неустойкою (штрафом, пенею) розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Досліджуючи умови укладеного трьохстороннього договору від 20.06.08. №02-01/1-КР102 згідно тендерних торгів з обмеженою участю, проведених Міністерством вугільної промисловості України 30.05.08. -між сторонами по справі та Мінвуглепромом України -обов'язок по поставці обладнання в ремонт у відповідача відсутній. На підставі вимоги про поставку в ремонт техніки обов'язок не виникає, оскільки зобов'язання в господарських правовідносинах виникають на підставі закону або договору. Договором (розділом 4) встановлено певний порядок доставки обладнання в ремонт, порядок дослідження технічних характеристик обладнання, а ніяк не обов'язок здійснити поставку обладнання. А обов'язки відповідача, встановлені у розділі 9 договору, не містить в своєму переліку такого обов'язку як поставити в ремонт обладнання.
Необхідно зазначити, що правова природа обов'язку сплатити неустойку, полягає в компенсуванні або забезпеченні права (чи порушеного права) особи, що і є підставою вимагати сплати неустойки. У позові не визначено підстав заявлених вимог, тобто в матеріалах справи відсутні посилання на порушення конкретного цивільного права та докази саме порушеного цивільного права позивача, за захистом якого позивач звернувся з цими вимогами до суду (ст.55 Конституції України).
Розраховувати на отримання грошей з державного бюджету у розмірі 4932000грн. позивач не мав підстав, адже пункт 8.2 вказаного договору вказує, що обов'язок по оплаті у розпорядника коштів (відповідача) виникає тільки при умові наявності на його рахунку бюджетних коштів на відповідні цілі. А відповідач грошей від замовника (з держбюджету) на ремонт обладнання не отримував.
Слід вказати, що замовником за вказаним договором є Мінвуглепромом України. Права та обов'язки замовника у вказаному договорі не визначені. Але, аналізуючи правовідносини в сфері закупівель товарів, робіт та послуг за державні гроші, та законодавчі акти, які регулюють дані відносини сторін, Мінвуглепром України, як замовник ремонтних робіт вартістю 4932000грн., зобов'язаний надати замовлення на виконання таких робіт - позивачу, кошти розпоряднику державних бюджетних коштів -відповідачу. Доказів щодо вчинення таких дій в матеріалах справи не має.
Так, позовні вимоги явно суперечать фактичним обставинам правовідносин сторін, умовам вказаного договору та діючому законодавству, в тому числі і ст.173,193 ГК України та ст.ст.11,16,509 ЦК України. Позовні вимоги слід залишити без задоволення з огляду на вищевикладені обставини та мотивування, оскільки вимоги позову не ґрунтуються на належних правових підставах та доказах і позивач безпідставно звернувся з даним позовом до відповідача.
За таких підстав у позові слід відмовити і згідно з вимогами ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, ст..55 Конституції України, ст.ст.173,193 ГК України, ст.11,16,509 ЦК України, керуючись ст.ст.22,33,34,44-49,75,82,84,85 ГПК України, суд
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення підписане 28.09.09.
Суддя Р. Шеліхіна