83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
17.08.09 р. Справа № 20/154
Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Міністерства юстиції України, м.Київ, в інтересах держави України
до відповідача: Державного підприємства “Селидіввугілля”, м.Селидове
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне казначейство України, м.Київ
про стягнення 29349,50 грн.
За участю представників:
від позивача: Климова Г.Г. - дов.
від відповідача: Максимчук С.П. - дов.
від третьої особи: не з'явився
До господарського суду Донецької області звернулося Міністерство юстиції України, м.Київ, в інтересах держави України, із позовом до Державного підприємства “Орджонікідзевугілля”, м.Єнакієве, про стягнення 29349,50 грн. - суми збитків, завданих Державному бюджету.
Оскільки Державне казначейство України є органом, який здійснює облік та виконання доходної та видаткової частин бюджету України, ухвалою суду від 17.06.09 р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі та залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне казначейство України (01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, іден. код 20055032).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ухвалу Європейського суду з прав людини від 06 червня 2006 року у справі № 34907/04 “Галадій проти України”, постанову Департаменту ДВС від 11 серпня 2006 року № 195/5 про відкриття виконавчого провадження, постанову Департаменту ДВС від 23 жовтня 2006 року № 195/5 про закінчення виконавчого провадження, копії платіжних доручень від 02 жовтня 2006 року № 1538 та від 17 жовтня 2006 року № 2007, рішення Новогродівського міського суду від 16 травня 2002 року по справі № 2-228/2002, рішення Новогродівського міського суду від 03 квітня 2003 року по справі № 2-355/2003, постанову відділу ДВС Селидівського МУЮ від 03 березня 2004 року про відкриття виконавчого провадження, постанову ДВС Селидівського МУЮ від 09 березня 2004 року про відкриття виконавчого провадження, копію платіжного доручення від 05 травня 2004 року № 38, рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 11 березня 2004 року по справі № 2-114/2004.
09 липня 2009 року відповідач надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі та вважає, що Державне підприємство “Селидіввугілля” є неналежним відповідачем за позовом Міністерства юстиції України від 09.02.09 р. та просив суд позовну заяву Міністерства юстиції України повернути без розгляду. В обґрунтування свого відзиву відповідач посилається на статут Державного підприємства “Селидіввугілля”, свідоцтво про державну реєстрацію Державного підприємства “Селидіввугілля”, довідку з ЄДРПОУ, наказ Міністерства палива та енергетики від 25.02.03 р. № 96, наказ Міністерства палива та енергетики від 18 серпня 2004 року № 492, наказ Міністерства палива та енергетики від 26 травня 2005 року № 237.
12 серпня 2008 року позивач надав суду пояснення на відзив ДП “Селидіввугілля”, в яких зазначає, що відповідно до п.1 Наказу Міністерства палива та енергетики України від 18.08.04 р. № 492 створено ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”, п.7 припинено діяльність ДП “Селидіввугілля” та інших підприємств шляхом реорганізації та приєднання до складу ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”, п.24 встановлено, що ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” є правонаступником усіх прав та обов'язків державних підприємств, серед яких є і ДП “Селидіввугілля”. Крім того, в поясненнях зазначено, що відповідно до п.6 наказу Міністерства палива та енергетики України від 26.05.05 р. № 237 “Про реорганізацію ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” створено ДП “Селидіввугілля”, відповідно до п.10 реорганізовано ДП “Донецька вугільна енергетична компанія” шляхом виділення з його складу відокремлений підрозділів: ДП “Селидіввугілля”, “Шахта Росія” та інших підрозділів та приєднання їх до складу ДП “Селидіввугілля” та відповідно до п.12 встановлено, що ДП “Селидіввугілля” та інші підприємства є правонаступниками всіх прав та обов'язків ДП “Донецька вугільна енергетична компанія”.
Дослідивши матеріали справи, та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив:
Згідно ухвали Європейського суду від 06 червня 2006 року заяву № 34907/04 Галадія Теодора Петровича проти держави України вилучено з реєстру справ у зв'язку із досягненням між заявником та державою Україна угоди дружнього врегулювання, яка полягає в наступному: з одного боку заявник приймає пропозицію Уряду України щодо сплати йому залишку заборгованості за рішеннями суду, а також ex gratia суму у розмірі 1300 євро, з другого боку - Уряд України зобов'язується виплатити зазначені кошти протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції.
Галадій Теодор Петрович двічі звертався до Новогродівського міського суду Донецької області з цивільним позовом проти колишнього роботодавця, ДВАТ “Шахта “Росія”, щодо стягнення заборгованості із заробітної плати.
Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 16 травня 2002 року по справі № 2-223/2002 з Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Росія” стягнуто на користь Галадія Теодора Петровича загальну суму 10148,97 грн.
Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 03 квітня 2003 року по справі № 2-355/2003 з Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Росія” стягнуто на користь Галадія Теодора Петровича загальну суму 13823,82 грн.
Вищезазначені рішення Новогродівського міського суду Донецької області були направлені на виконання до відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, державним виконавцем якого були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.04 р. та від 09.03.04 р.
Наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 лютого 2003 року № 96 “Про реорганізацію ВАТ ДХК “Селидіввугілля” у зв'язку із нерентабельністю підприємства-боржника, його великою заборгованістю перед бюджетом, юридичними та фізичними особами реорганізовано ДВАТ ДХК “Селидіввугілля” і його дочірні підприємства, в тому числі ДВАТ “Шахта “Росія” шляхом їх злиття та створення на їх базі ДП “Селидіввугілля”. Відділом Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції до відповідно суду були надіслані подання про заміну сторони у виконавчому провадженні і після прийняття судом відповідного рішення, стягнення звернено на майно і активи ДП “Селидіввугілля”.
На особистий рахунок Галадія Теодора Петровича, відкритий у касі № 3 відділення Промінвестбанку м.Селидове, було перераховано заборгованість із заробітної плати у сумі 3037,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 38 від 05 травня 2004 року. Залишок по компенсації у сумі 10786,17 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 10148,97 грн. не сплачено. Рішення суду не виконувались протягом 46 та 35 місяців відповідно у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення, дією мораторію на примусову реалізацію майна боржника та неодноразовою реорганізацією підприємства.
В квітні 2006 року Європейський суд надіслав Уряду України умови дружнього врегулювання у праві № 34907/04 “Галадій проти України” та запропонував сторонам підписати додану до умов декларацію.
10 травня 2006 року Європейський суд отримав зазначену декларацію, підписану Урядом України та 19 травня 2006 року - підписану Галадієм Теодором Петровичем.
У зв'язку із досягненням сторонами угоди дружнього врегулювання Європейський суд 06 червня 2006 року виніс ухвалу про вилучення заяви Галадія Теодора Петровича № 34907/04 з реєстру справ.
Ухвала Європейського суду від 06 червня 2006 року у справі № 34907/04 “Галадій проти України” в частині сплати присуджених коштів виконана. На особистий рахунок Галадія Т.П. перераховано 8414,36 грн., що станом на 02 жовтня 2006 року є еквівалентним 1300 євро, що підтверджується платіжним дорученням № 1538 від 02 жовтня 2006 року. Платіжним дорученням № 2007 від 17 жовтня 2006 року на особистий рахунок Галадія Т.П. перераховано 20935,14 грн., як погашення залишку заборгованості за рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області.
Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.
Згідно з практикою Європейського суду, право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" заява №60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A №90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п.55, Серія A № 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" № 48553/99, п. 96, ЄСПЛ 2002-VII). Це означає, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.
Таким чином, згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов'язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно із ст.1192 зазначеного кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.
Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання ухвали Європейського суду від 06.06.06 р. у справі № 34907/04 державі заподіяно матеріальні збитки, у зв'язку з чим відповідно до ст.9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Згідно із ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.
Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.
У своєму позові позивач посилається на те, що саме винні дії Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Росія”, правонаступником якого є Державне підприємство “Селидіввугілля”, призвели до визнання Європейським судом порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що Державне відкрите акціонерне товариство “Шахта “Росія”, правонаступником якого є Державне підприємство “Селидіввугілля”, є винним у тривалому невиконанні рішень суду на користь Галадія Теодора Петровича, а отже, є винним у заподіянні державі матеріальних збитків, тому це підприємство має відшкодувати державі виплачені нею кошти.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 20935,14 грн. - суми збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна було встановлення ухвалою Європейського суду невиконання Державою Україна свого позитивного обов'язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, внаслідок не вжиття впродовж 46 та 35 місяців українськими органами влади заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, частково позбавивши положення статті 1 Першого протоколу їх корисного ефекту.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею.
Згідно зі ст.3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Саме держава не виконала свій конституційний обов'язок і не забезпечила право громадянина на отримання винагороди за працю, іншим платежам та затримки розрахунку при звільнені, вона є винною у спричинені особі моральної шкоди.
Збитки, які заявлені Міністерством юстиції є позадоговірними, тому до відносин між державою як учасником цивільних відносин та юридичною особою щодо їх стягнення, застосовуються норми глави 82 підрозділу 2 "Недоговірні зобов'язання" Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є встановлення судом наступних обставин: наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв'язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та шкодою; наявність реальної шкоди, що може бути обчислена у грошовому еквіваленті.
Позивач вважає, що з вини Державного підприємства „Селидіввугілля”, яке не виконало зобов'язання перед працівником щодо виплати належних йому сум, держава була визнана винною у порушенні ст.1 Протоколу та ст. 13 Конвенції та зобов'язана була сплатити суму моральних збитків в розмірі 1300 євро і що саме ця сума є реальною шкодою, заподіяною державному бюджету неправомірними діями юридичної особи.
З матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями Державного підприємства „Селидіввугілля” та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням рішення суду, винесених на користь Галадія Теодора Петровича та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, що є підставою для відмови у позові в цій частині.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, обставини, викладені у позові не спростував, доказів сплати суми збитків на користь позивача у повному обсязі суду не надав.
Заперечення відповідача проти позову суд до уваги не приймає з огляду на вищенаведене.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.1166, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, ст.ст.14, 15 Закону України, „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., суд
Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ, в інтересах держави України, до Державного підприємства “Селидіввугілля”, м.Селидове, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” (86400, Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса, 41, ідент. код 33426253) на користь Державного бюджету України збитки в розмірі 20935,14 грн.
Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” (86400, Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса, 41, ідент. код 33426253) в доход Державного бюджету України суму державного мита в розмірі 209,35 грн. (рахунок № 31111095700006 в Головному управлінні державного казначейства в Донецькій області, отримувач - управління державного казначейства в Київському районі м.Донецька, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34687001).
Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” (86400, Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса, 41, ідент. код 33426253) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 222,91 грн. (р/р 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016 отримувач: ЄДРПОУ 34686537 Державний бюджет м.Донецьк, Ворошиловський р-н, код бюджетної класифікації 22050000).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати накази у встановленому порядку.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 17.08.09 р.
Повний текст рішення підписано 21.08.09 р.
Суддя Донець О.Є.
Надруковано 4 примірн.:
1 - позивачу,
1 - відповідачу,
1 - у справу
1 - третій особі
Вик.Канаховська В.В.