Апеляційний суд Житомирської області
Справа №287/341/14-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.
Категорія 55 Доповідач Григорусь Н. Й.
12 серпня 2015 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Косигіної Л.М., Талько О.С.,
секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Олевськторф», Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості за остаточним розрахунком при звільненні та відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом Державного підприємства «Житомирторф» до ОСОБА_1 про визнання недійсним контракту № 1 від 06.02.2014 року,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2015 року,-
встановила:
У липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, в якому просив стягнути із відповідача ДП «Олевськторф» на свою користь заборгованість по заробітній платі у сумі 3 855,25 грн, заборгованість за остаточним розрахунком при звільнення у вигляді вихідної допомоги у сумі 20 980,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 6 509,62 грн та 9 000 грн компенсації моральної шкоди, а також зобов'язати відповідача видати довідку про заборгованість по заробітній платі та іншим виплатам за весь час роботи на підприємстві, визнати недійсним та скасувати наказ № 9 від 13.03.2014 року.
У вересні 2014 року ДП « Житомирторф» звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати недійсним контракт № 1 від 06.02.2014 року, укладений між Державним підприємством «Житомирторф» в особі директора Гладкого С.В. та ОСОБА_1 на підставі ст. 203, 216 ЦК України.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, позовні вимоги ДП «Житомирторф» задоволено. Визнано недійсним контракт № 1 від 06.02.2014 року, укладений між Державним підприємством «Житомирторф» в особі директора Гладкого С.В. та ОСОБА_1
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення про повне задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову ДП «Житомирторф».
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.
Задовольняючи позов ДП «Житомирторф» про визнання трудового контракту недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що позивач особисто призначив себе на посаду директора дочірнього підприємства, не зареєстрував контракт у центрі зайнятості, не погодив його з Олевською райдержадміністрацією, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 203, 216 ЦК України.
Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю, яке не передбачає можливості визнання трудового договору недійсним.
Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України, проте у даному переліку відсутня така підстава, як визнання трудового договору недійсним.
Відповідно до Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності при найманні на роботу, затвердженого постановою КМ України № 203 від 19.03.1993 року наймання на роботу керівника підприємства, що є у державні власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади (орган управління майном). Контракт з керівником підприємства укладається за попереднім погодженням з органом, до номенклатури групи якого належить ця посада, згідно з пунктом 2 цієї постанови. Розгляд матеріалів і прийняття рішення про погодження контракту здійснюється у місячний строк з дня подання відповідних матеріалів. У разі порушення зазначеного строку орган управління майном приймає рішення з цього питання без погодження. Контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.
При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством п. 16).
Пунктом 6.2. Статуту ДП «Олевськторф» передбачено, що керівник підприємства призначається і звільняється з посади керівником материнського підприємства (ДП «Житомирторф») за погодженням з Головою правління концерну «Укрторф» та районною держадміністрацією. На період призначення на посаду керівник підприємства-засновника заключає контракт з керівником дочірнього підприємства, згідно із чинним законодавством України.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20.08.2013 року працював на посаді в.о. директора, а з 06.02.2014 року директора ДП «Олевськторф» та був звільнений 26.05.2014 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 15, 16, 18, 20).
06 лютого 2014 року між ДП «Житомирторф» в особі Гладкого С.В. укладено контракт № 1 зі ОСОБА_1 (а.с. 21-28).
Згідно інформації, що міститься у листі від 11.03.2014 року Олевською райдержадміністрацією отримано лист ДП «Житомирторф» від 28.02.2014 року № 16/1-20 щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «Олевськторф», який не відповідає вимогам п. 3 Порядку погодження з головою Ради Міністрів автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМ України від 09.10.2013 року № 818. Відтак, вказаний лист залишено без розгляду та зазначено, що після надходження відповідних документів та співбесіди з кандидатом головою райдержадміністрації у визначений законом строк буде вирішено питання щодо можливості погодження кандидатури директора (а.с. 58).
Натомість ще 30 січня 2014 року у листі Олевської райдержадміністрації на ім'я ДП «Житомироторф» ставилося питання щодо розірвання трудової угоди з керівником ДП «Олевсьторф» ОСОБА_1 за допущення росту податкового боргу та недоїмки перед Пенсійним фондом України (а.с. 57).
Встановивши, що при укладанні трудового контракту № 1 від 06.02.2014 року зі ОСОБА_1 ДП «Житомирторф» в особі Гладкого С.В. були порушені вимоги діючого законодавства щодо погодження кандидатури, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а відтак рішення суду в частині визнання недійсним трудового контракту № 1 від 06.02.2014 року на підставі ст. 203, 216 ЦК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог ДП «Житомирторф».
Наказом № 9 від 13.03.2014 року на підставі рішення зборів трудового колективу ДП «Олевсьторф» ОСОБА_1 усунуто з посади директора даного підприємства на час проведення службового розслідування. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під розписку (а.с. 19). У своєму рішенні за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України 18.01.2010 року Конституційний Суд України зазначив, що розглянувши порушені в конституційному поданні питання, КСУ вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 3 ст. 99 ЦКУ «члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків» слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства в будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов'язків члена (членів) виконавчого органу, якщо такі підстави не визначені в установчих документах товариства. Натомість усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, передбачене ч. 3 ст. 99 ЦКУ, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні ст. 46 КЗпПУ. За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконним наказу про його усунення з посади є обґрунтованими, проте задоволенню не підлягають, оскільки з позовною заявою про вирішення трудового спору до суду звернувся лише 03.07.2014 року, тобто з порушенням тримісячного строку, визначеного ст. 233 КЗпП України. Клопотання про поновлення строку не заявляв.
Відповідно до протоколу засідання комісії з розслідування порушень чинного законодавства за період роботи виконуючого обов'язки ДП «Олевсьторф» ОСОБА_1 від 31.03.2014 року було ініційовано звернення трудового колективу до громадського активу району, щодо порушень діючого законодавства колишнім керівником підприємства ОСОБА_1, висвітлених на загальних зборах працівників 13 березня 2014 року та має фактичне підтвердження. Крім того, за відсутності заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, ініціювати звернення до компетентних органів (а.с. 59-60).
23.05.2014 року ОСОБА_1 на імя директора ДП «Житомирторф» подано заяву про звільнення з посади директора ДП «Олевськторф» за власним бажанням з 26.05.2014 року та вимогою щодо повного розрахунку при звільненні (а.с. 268).
Згідно з наказом № 5-к від 26.05.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Олевськторф» з 26.05.2014 року відповідно до статті 38 КЗпП України за власним бажанням, зобов'язано бухгалтерію ДП «Олевсьторф» виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі чотирьох посадових окладів на підставі п. 3.4. Контракту № 1 від 06.02.2014 року, компенсацію за невикористану відпустку та провести повний розрахунок по виплатам із працівником (а.с. 20). Даний наказ ніким не скасований та є чинним.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено в судовому засіданні і цей факт не заперечувався представниками відповідача, кошти на виплату вихідної допомоги нараховані та виплачені позивачу ОСОБА_1 не були, а відтак остаточного розрахунку з ним здійснено не було. А тому доводи апеляційної скарги щодо обов'язку ДП «Олевськторф» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі чотирьох посадових окладів та середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню.
Приймаючи до уваги, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 250,37 грн, посадовий оклад - 5 254,00 грн, а тому підлягає стягненню на його користь з відповідача ДП «Олевсьторф» 20 980,00 грн вихідної допомоги; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.05.2014 року 02.07.2014 року (в межах позовних вимог), який становить 6 509,62 грн (26 днів х 250,37 грн).
Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо зобов'язання відповідача ДП «Олевськторф» виплатити заборгованість по заробітній платі у розмірі 3 855,25 грн, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 9 000,00 грн та видати довідку про заборгованість по заробітній платі та іншим виплатам за весь час роботи на підприємстві станом на день судового розгляду, оскільки як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи із заявою щодо видачі довідки про заборгованість ОСОБА_1 до відповідачів не звертався. Допитана в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що станом на 01.06.2014 року на ім'я ОСОБА_1 існувала заборгованість по заробітній платі у розмірі 3 855,25 грн, яка була виплачена у липні 2014 року в повному обсязі після надання ОСОБА_1 належно оформлених лікарняних листків, а саме у сумі 1 303,67 грн за рахунок підприємства та 2 553,08 грн після надходження коштів з фонду соцстраху. Зазначені обставини підтверджені також матеріалами справи, зокрема довідкою № 31 від 11.02.2015 року (а.с. 197-198) та актом перевірки додержання законодавства про працю ДП «Олевсьторф» (а.с. 193-195). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилаючись на ст. 237-1 КЗпП України зазначив, що з вини ДП «Олевсьторф» йому не були виплачені своєчасно належні при звільненні кошти, що є грубим порушенням діючого законодавства та підставою для відшкодування моральної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема контракту № 1 від 06.02.2014 року, статуту ДП «Олевськторф» саме на керівника підприємства покладається обов'язок щодо належного управління підприємством, забезпечення його прибуткової діяльності, ефективного використання і збереження державного майна, недопустимості погіршення матеріального становища працівників, тощо. Проте, саме неналежне виконання позивачем ОСОБА_1 своїх обов'язків, що призвело до збільшення дебіторської заборгованості перед Пенсійним фондом України, виникнення заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства, погіршення ефективності використання державного майна та зниження прибуткової діяльності підприємства і стали підставою для усунення ОСОБА_1 від обов'язків керівника підприємства та його подальшого звільнення. Оскільки, заборгованість по заробітній платі підприємством погашена після усунення обставин її виникнення безпосередньо ОСОБА_1, а умови оплати праці керівника відповідно до умов контракту встановлюються у прямій залежності від ефективності роботи підприємства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати довідки про заборгованість по заробітній платі за весь час роботи на підприємстві ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення даних вимог.
Стягнути з дочірнього підприємства «Олевськторф» на користь ОСОБА_1 6 509,62 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, 20 980,00 грн вихідної допомоги при звільнення.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ДП «Житомирторф» скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Житомирторф» до ОСОБА_1 про визнання недійсним контракту № 1 від 06.02.2014 року.
Стягнути з ДП «Олевськторф» на користь держави судові витрати 274,90 грн судового збору.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: