Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/5708/14-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.
Категорія 20 Доповідач Шевчук А. М.
12 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді: Шевчук А.М.,
суддів: Забродського М.І., Заполовського В.Й.,
з участю секретаря судового засідання: Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Рогальської Раїси Іванівни, керівника відділу приватизації Житомирської міської ради Воротнікової Наталії Володимирівни, керівника КВЖРЕП-16 Толочка Анатолія Анатолійовича, треті особи: Комунальне підприємство «Житомирське обласне міжміське бюро по технічній інвентаризації» Житомирської обласної ради, Реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції Житомирської області, за участю прокуратури м. Житомира, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2015 року,-
У липні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом. Просили визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 11 лютого 2010 року; визнати недійсними договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири від 20 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, та наступний договір купівлі-продажу цієї квартири від 17 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 В обґрунтування позову посилалися на те, що ОСОБА_2 постійно мешкає у спірній квартирі та письмової згоди на її приватизацію не давала, а тому свідоцтво про право власності на житло є недійсним. Відповідно недійсним є договір купівлі-продажу квартири від 20 березня 2010 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на підставі вказаного свідоцтва. Такі обставини тягнуть недійсність наступного договору купівлі-продажу цієї ж квартири від 17 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 11 лютого 2010 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1 У задоволенні позову в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, та договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, відмовлено за безпідставністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу. Просять рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилаються на те, що, оскільки квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не приватизовував, то, підписуючи договір купівлі-продажу квартири від 20 березня 2010 року, вважав його якимось попереднім договором. ОСОБА_1 не власник квартири, а тому не мав права її продавати.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судове рішення не оскаржується в частині задоволених вимог, тобто в частині визнання недійним свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в м. Житомирі від 11 лютого 2010 року, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної квартири від 20 березня 2010 року та наступного договору купівлі-продажу цієї квартири, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що в обґрунтування недійсності першого договору купівлі-продажу спірної квартири не надано доказів на підтвердження обставин, передбачених ч.1 ст.215, ч.1-3,5-6 ст.203 та ст.228 ЦК України, а відносно наступного договору купівлі-продажу цієї квартири звернув увагу на неналежний спосіб захисту порушеного права та некоректний зміст позовної вимоги.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2010 року та погоджується з висновками щодо наступного правочину, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, з наступних міркувань.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири 20 березня 2010 року ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_8 прийняв у власність квартиру за АДРЕСА_1 (а.с.13). Правочин посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р.І.
У пункті 1 договору купівлі-продажу квартири вказано, що квартира належить продавцю, ОСОБА_1, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради 11 лютого 2010 року за НОМЕР_1, зареєстрованого в КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради 18 березня 2010 року за реєстраційним №29970219 (а.с.100,101).
Неоскарженою частиною рішення суд першої інстанції визнав недійсним свідоцтво від 11 лютого 2010 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто визнав недійсним правовстановлюючий документ на спірну квартиру, оскільки належними та допустимими доказами доведено, що ОСОБА_2 з 1971 року постійно мешкає у спірній квартирі і не використала право на приватизацію державного житлового фонду за вказаною адресою (відсутня її письмова згода на передачу квартири у власність).
За загальним правилом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до змісту ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.
Оскільки свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на спірну квартиру від 11 лютого 2010 року визнано недійсним, то ОСОБА_1 не набув на підставах, що не заборонені законом, права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Таким чином, ОСОБА_1 продав, тобто розпорядився квартирою, яка йому на праві власності не належить та власником якої він не являється, що суперечить вище вказаним нормам Цивільного кодексу України, тобто ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України, а тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 20 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, підлягають до задоволення та відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України визнає цей договір недійсним.
Через три місяці після укладення недійсного договору був укладений наступний правочин щодо відчуження цієї спірної квартири.
Так, відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири 22 червня 2010 року ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру за АДРЕСА_1 (а.с.15).
Суд першої інстанції, пославшись на роз'яснення, що надані судам у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним наступного договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, із тих підстав, що не підлягають задоволенню позови про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, а також взяв до уваги те, що матеріалами справи не доводиться існування договору продажу спірної квартири від 17 лютого 2012 року.
Відповідна правова позиція також висловлена у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі №6-107цс12 та від 18 вересня 2013 року у справі №6-95цс13.
Апеляційний суд не відступає від правової позиції, викладеної Верховним Судом України, та залишає рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним наступного договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, без змін.
ОСОБА_4 заявила про застосування позовної давності (а.с.53). У заяві посилається на те, що позивачі пропустили строк позовної давності та питання щодо його поновлення не порушували. У судовому засіданні позивачі пояснили, що про порушення їх прав їм стало відомо з моменту звернення до суду ОСОБА_4 з позовом до них про їх виселення із житла. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про їх виселення в квітні 2014 року (а.с.37). Як вбачається із матеріалів справи позивачі звернулися із дійсним позовом до суду 07 липня 2014 року (а.с.3). Таким чином, позивачами не пропущено загальний трирічний строк позовної давності.
З огляду на викладене вище, відповідно до ст.309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 березня 2010 року, оскільки воно ухвалено в цій частині з неправильним застосування норм матеріального права та ухвалює в цій частині нове рішення, яким визнає недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 20 березня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р.І. за реєстром нотаріальних дій №571, зареєстрований КП «Житомирське обласне міжміське бюро по технічній інвентаризації Житомирської обласної ради» 18 березня 2010 року за реєстраційним №29970219.
Відповідно до ст.88 ЦПК України колегія суддів стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп. (а.с.170,184).
Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 квітня 2015 року скасувати в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 березня 2010 року та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 20 березня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Рогальською Р.І. за реєстром нотаріальних дій №571, зареєстрований КП «Житомирське обласне міжміське бюро по технічній інвентаризації Житомирської обласної ради» 22 червня 2010 року за реєстраційним №29970219.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 243 грн. 60коп. судового збору.
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: