Провадження № 11-кп/774/678/15 Справа № 206/6635/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
14 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
законного представника потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040700000309, за обвинуваченням
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України,
Встановила:
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч.4 ст.152 КК України до покарання у вигляді 13 років позбавлення волі.
На вирок подано апеляційні скарги.
Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, просить вирок щодо ОСОБА_7 в частині призначення йому покарання скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості і просить постановити свій вирок, яким призначити обвинуваченому покарання в максимальному розмірі, передбаченого санкцією ч.4 ст.152 КК України, за якою його засуджено.
При цьому прокурор посилається на те, що суд призначив ОСОБА_7 покарання з порушенням вимог ст.65 КК України, оскільки в повній мірі не врахував того, що обвинувачений вину в зазначеному злочині не визнав, ухилявся від слідчих органів, внаслідок чого був оголошений в розшук, під час судового розгляду намагався ввести суд в оману щодо обставин його взаємовідносин з малолітньою потерпілою.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі та доповненні до неї вказує на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Вважає, що ОСОБА_7 незаконно засуджено за зґвалтування потерпілої, тому що його винність у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення не підтверджена жодним із доказів, за винятком показань малолітньої ОСОБА_10 , її матері ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які є суперечливими і неправдивими.
Зазначає, що показання потерпілої про те, що ОСОБА_7 її неодноразово ґвалтував, спростовані наявними в провадженні доказами, яким суд не дав належної оцінки.
Стверджує, він і про наявність в обвинуваченого алібі за епізодом від 21 жовтня 2013 р.
Заявляє, що потерпіла не перебувала в безпорадному стані під час названих у вироку подій. При цьому захисник не заперечував, що ОСОБА_7 вступав у статеві зносини з ОСОБА_10 за її згодою. За таких обставин, як вважає захисник, дії обвинуваченого потрібно кваліфікувати за ч.2 ст.155 КК України.
Посилається адвокат ОСОБА_8 , крім того, на численні порушення кримінального процесуального закону, які на його думку допустили слідчі та суд при розслідуванні провадження та його розгляді в судовому засіданні.
Скаржиться він також на необ'єктивність та упередженість слідства та суду в провадженні, а також на однобічність і неповноту досудового розслідування і судового розгляду.
Виходячи з наведеного захисник просить, як це видно з апеляційної скарги, перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.4 ст.152 на ч.2 ст.155 КК України та звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення. Вказує на відсутність в кримінальному провадженні об'єктивних доказів його вини в названому злочину, при цьому заперечує правильність кваліфікації його дій. Зазначає, що після затримання до нього застосовувалося психологічне і фізичне насильство, а також стверджує, що під час перекваліфікації його дій із ст.156 КК на ст.152 КК було порушено його право на захист. Заявляє про неконкретність пред'явленого йому обвинувачення. Посилається ОСОБА_7 на допущені слідчими і судом численні порушення вимог кримінального процесуального закону. Скаржиться він також на необ'єктивність, однобічність і неповноту слідства та суду.
Виходячи з цього обвинувачений просить постановити по його провадженню справедливе рішення.
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за неодноразові зґвалтування своєї малолітньої падчерки ОСОБА_10 2000 року народження, які він вчинив у жовтні 2009 р., жовтні 2010 р., а також 21 жовтня 2013 р. і 24 січня 2014 р. за місцем мешкання обвинуваченого і потерпілої за адресою: АДРЕСА_1 .
Як визнав суд, вказані злочинні дії ОСОБА_7 вчиняв в той час, коли він знаходився дома вдвох з малолітньою ОСОБА_10 , користуючись її безпорадним станом. При цьому ОСОБА_7 достовірно знав, що вчиняє такі дії відносно малолітньої потерпілої, яка через свій вік не могла розуміти характеру і значення вчинюваних із нею дій та не могла чинити йому опір.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 і доводи захисника ОСОБА_8 , які просили задовольнити їх апеляційні вимоги та заперечували викладені в скарзі прокурора доводи, пояснення ОСОБА_9 , законного представника потерпілої ОСОБА_10 , яка підтримала доводи апеляційної скарги прокурора і заперечувала мотиви, наведені в скаргах обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Посилання в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на те, що судовий розгляд кримінального провадження в частині обставин зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 проведено неповно і однобічно, а висновки суду відносно доведеності вини ОСОБА_7 в неодноразовому зґвалтуванні потерпілої не відповідають фактичним обставинам провадження та не підтверджені зібраними у ньому доказами, є необгрунтованими.
Матеріалами кримінального провадження з'ясовано, що судовий розгляд у ньому проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими та тягнули за собою скасування або зміну вироку, у кримінальному провадженні не допущено.
Висновки суду про винність ОСОБА_7 у вчиненні ним зазначеного кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджені розглянутими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами.
З викладеними в апеляційних скаргах захисника і обвинуваченого доводами про безпідставність засудження останнього за зґвалтування неповнолітньої потерпілої, оскільки, на думку цих осіб, її показання про обставини учинення цього кримінального правопорушення спростовані наявними в провадженні доказами, які виключають насильницькі дії ОСОБА_7 до ОСОБА_10 , чим виключають саме гвалтування, колегія суддів не може погодитися.
ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі хоч і твердить про незаконність вироку у зв'язку з неповнотою і однобічністю досудового розслідування і судового розгляду, але він взагалі не оцінює власні дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.
Так, з показань ОСОБА_7 в суді першої інстанції можна зрозуміти, що він не гвалтував малолітню падчерку ОСОБА_10 за обставин, викладених у вироку, однак визнав, що в грудні 2013 року за місцем проживання перебуваючи в нетверезому стані з ініціативи потерпілої мав з нею статевий зв'язок за її згодою. Не заперечував, що саме такими діями він спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження в області статевих органів, які зазначені у висновку судово-медичної експертизи. При цьому обвинувачений розповів, що коли в лютому 2014 року про цей зв'язок стало відомо дружині ОСОБА_9 , матері потерпілої, він відразу звільнився з роботи і виїхав в Закарпатську область, де переховувався від правоохоронних органів до тих пір, поки його не було затримано.
Таким чином, з цих показань обвинуваченого у судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_7 достовірно знаючи про малолітній вік ОСОБА_10 здійснив з нею статевий акт.
Проте твердження ОСОБА_7 , що він не вчиняв зазначені у вироку дії проти волі потерпілої, як і доводи захисника ОСОБА_8 стосовно відсутності доказів вини обвинуваченого у зґвалтуванні потерпілої, не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Так, суд обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_10 , яка під час судового розгляду стверджувала, що на протязі кількох років вітчим ОСОБА_7 періодично примушував її вступати з ним у статеві зносини. При чому вона показала, що ці насильницькі дії обвинувачений здійснював до неї не тільки у жовтні 2009 і 2010 років, 21 жовтня 2013 р. та 21 січня 2014 р., як зазначено в обвинувальному акті, а значно більше разів.
З цих пояснень ОСОБА_10 видно, що в процесі першого зґвалтування (жовтень 2009 р.) потерпіла внаслідок свого малолітнього віку не розуміла характеру та значення здійснюваних з нею дій ОСОБА_7 . Вона злякалась, плакала, намагалася відштовхнути від себе обвинуваченого, однак він подолав її опір. При цьому ОСОБА_7 наказав їй не говорити матері ОСОБА_9 про те, що він здійснив з нею статевий акт.
Потерпіла показала, що хоча вона не хотіла вступати з ОСОБА_7 у статеві зносини, однак ОСОБА_7 у тих випадках, коли вона дома була одна, періодично здійснював з нею статеві акти. Оскільки вона кожного разу була налякана та не могла чинити йому належний опір, обвинувачений здійснював з нею певні дії.
Про те, що на протязі тривалого часу ОСОБА_7 вчиняв зазначені насильницькі дії до ОСОБА_10 , потерпіла в лютому 2014 року розповіла класному керівнику ОСОБА_13 , своїй матері ОСОБА_9 та однокласниці ОСОБА_15 , а потім і ОСОБА_14 та ОСОБА_17 .
Посилання у скаргах захисника та обвинуваченого на неправдивість показань потерпілої ОСОБА_10 , яка на їх думку, обмовила ОСОБА_7 у зґвалтуванні, колегія суддів визнала такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ці показання були ретельно перевірені судом і проаналізовані в сукупності з іншими доказами, підстав сумніватися в їх достовірності у суду не було і він обґрунтовано визнав їх належним та допустимим джерелом доказів.
Що стосується розбіжностей в показаннях ОСОБА_10 на досудовому розслідуванні й під час судового розгляду про час вчинення ОСОБА_7 злочинних дій відносно неї, то потерпіла пояснила причини, в силу яких вона могла помилитися на допитах в стадії досудового розслідування.
Проте у подальшому як на слідстві, так і в судовому засіданні потерпіла розповіла про те, коли, де і за яких обставин обвинувачений вступав з нею в статеві зносини і пояснювала як причини, за яких вона могла допустити помилку на допитах відносно дати зазначених подій, так і наводила доводи про те, що саме у вказаний у вироку час обвинувачений здійснював з нею насильницькі статеві акти.
Суд дав цим обставинам оцінку у вироку.
Зокрема, при оцінці показань потерпілої суд обгрунтовано взяв до уваги малолітній вік потерпілої, обставини учинення щодо неї множинних насильницьких дій з боку вітчима протягом тривалого часу, а також те, що показання ОСОБА_10 про насильницькі дії ОСОБА_7 відносно неї за обставин, наведених у вироку, підтверджуються іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Суд дав оцінку і показанням обвинуваченого про наявність у нього алібі за епізодом від 21 жовтня 2013 року. Мотиви рішення суду з цього приводу наведені у вироку, а тому є обґрунтованими.
За таких обставин суд правильно визнав покази потерпілої відносно часу і обставин об'єктивними. З такими висновками суду відносно часу і обставин вчинення ОСОБА_7 злочинних дій щодо потерпілої ОСОБА_10 погоджується і колегія суддів.
Про достовірність показань ОСОБА_10 , а отже, про доведеність вини ОСОБА_7 в згвалтуванні малолітньої дитини, свідчать й інші докази, які сумнівів не викликають.
Як убачається з показань свідків класного керівника ОСОБА_13 , подруги ОСОБА_15 , працівників соціальної служби ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , директора школи ОСОБА_16 , в лютому 2014 року за різних обставин, в тому числі й в присутності своєї матері ОСОБА_9 , потерпіла ОСОБА_10 розповідала їм про те, що вітчим ОСОБА_7 на протязі тривалого часу дома здійснював з нею статеві акти проти її волі.
За показаннями свідка ОСОБА_18 , яка працює гінекологом, пояснення ОСОБА_10 про обставини вчинення з нею статевих зносин ОСОБА_7 підтвердилися під час медичного огляду потерпілої в лютому 2014 року.
За висновком проведеної в провадженні судово-медичної експертизи, який експерт ОСОБА_19 підтвердила в судовому засіданні, цілісність дівочої перетинки в малолітньої ОСОБА_10 порушена у минулому, про що свідчить наявність розривів, давність яких на момент проведення експертизи встановити неможливо.
Правильність та об'єктивність висновків судово-медичної експертизи потерпілої, а також пояснення експерта ОСОБА_19 в суді щодо цих висновків, сумнівів не викликають, тому доводи в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 про неповноту та суперечливість висновків експерта ОСОБА_19 , безпідставні.
Характер вчинених ОСОБА_7 щодо малолітньої потерпілої дій, заподіяння внаслідок цього їй тих тілесних ушкоджень, які вказані у зазначеному вище висновку судово-медичної експертизи, свідчить про те, що обвинувачений заподіяв ОСОБА_10 тілесні ушкодження під час її неодноразових згвалтувань.
З цих підстав твердження захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 про заподіяння потерпілій зазначеного в судово-медичній експертизі тілесного ушкодження при обставинах, які виключають насильницькі дії обвинуваченого, є необгрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.
Матеріалами провадження встановлено і це зазначено у вироку, що насильницькі дії обвинуваченого до потерпілої вчинялися з використанням безпорадного стану останньої, оскільки вона будучи малолітньою за своїм фізичним і психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних із нею дій та не могла у зв'язку з цим чинити опір насильнику.
Про це свідчать пояснення самої ОСОБА_10 про те, що спочатку вона не розуміла, що відбувається, а в подальшому внаслідок свого віку не могла чинити опір обвинуваченому, показання психологів ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , згідно з якими під час спілкування з ними потерпіла розповіла, що ОСОБА_7 тривалий час, починаючи з досягнення нею 8-річного віку, здійснював з нею насильницькі статеві зносини. Про такі злочинні дії свого вітчима ОСОБА_10 підтвердила й під час допиту її в судовому засіданні.
Показання ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_7 неодноразово здійснював з нею статеві акти завдяки тому, що вона через свій малолітній вік не могла усвідомлювати характер вчинюваних із нею дій та чинити насильнику опір, були належним чином оцінені психологами ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , показання яких з цього питання узгоджуються з висновками комплексної судової психологічної психіатричної експертизи потерпілої.
За висновком експертів індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_10 не дозволяли їй всебічно і повно розуміти характер і значення вчинюваних із нею дій, а тому через свій малолітній вік, неповне розуміння подій, які з нею відбувалися, та страху вона не могла чинити опір обвинуваченому.
Показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , які характеризують ОСОБА_10 виключно з позитивної сторони, узгоджуються з даними характеристики потерпілої про те, що вона позитивно характеризується і не схильна до фантазування.
Сам обвинувачений, як видно з його показань, не заперечував, що вчиняючи з потерпілою статевий акт, він розумів, що ОСОБА_10 перебувала в безпорадному стані, оскільки була малолітньою особою.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 усвідомлював протиправний характер своїх дій.
З цих підстав посилання в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 , як і заяви обвинуваченого ОСОБА_7 , на те, що потерпіла ОСОБА_10 на час перебування її в статевих зносинах з останнім не була в безпорадному стані, оскільки була обізнана про характер і значення вчинюваних із нею дій, активно спілкувалася з особами чоловічої статі, а також про те, що саме вона була ініціатором вступу в статеві зносини, є необґрунтованими.
Такі доводи названих осіб ретельно перевірялися судом першої інстанції. Суд за клопотанням сторони захисту допитав з цього приводу свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , долучив до провадження деякі матеріали та дав їм належну оцінку, про що зазначено у вироку. При цьому суд відповідно до вимог ст.374 КПК України навів мотиви, з яких він не врахував пояснення свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , які негативно характеризували потерпілу.
Показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , на які адвокат ОСОБА_8 посилається в своїй апеляційній скарзі, не стосуються обставин зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 і вони не спростовують висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, як про це вказує захисник, а, отже, не спростовують висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
З урахуванням наведеного доводи захисника та обвинуваченого про те, що вступ останнього в статеві зносини з потерпілою був обумовлений аморальною поведінкою малолітньої потерпілої, є безпідставними.
Викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого доводи про те, що в стадії досудового розслідування до нього застосовувалися недозволені методи слідства, внаслідок чого він обмовив себе у вчиненні відносно потерпілої злочинних дій, які фактично не вчиняв, як і доводи адвоката ОСОБА_8 про те, що під час досудового розслідування на ОСОБА_7 чинився тиск з боку працівників міліції та слідчого, є необґрунтованими.
Суд перевіряв це питання в ході судового слідства і не знайшов доказів, які б підтверджували заяви про застосування незаконних методів слідства до ОСОБА_7 під час розслідування зазначеного кримінального провадження. При цьому суд навів у вироку мотиви такого рішення та аналіз доказів, які спростовують ці твердження обвинуваченого та його захисника.
Крім того, під час апеляційного розгляду обвинуваченим та його захисником також не наведено будь-яких даних про те, що на ОСОБА_7 чинився тиск з боку працівників міліції або слідчого з метою отримання показань, які були потрібні слідчим.
Оскільки під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_8 стверджували про те, що їх заяви про перевірку цих обставин не були всебічно і повно розглянуті в судовому засіданні колегія суддів повторно призначила перевірку доводів цих осіб.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження за № 42015040000000306, за результатами проведення досудового розслідування слідчим відділом слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області зазначене кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення за ч.1 ст.365 КК України в діях слідчого і співробітників Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, про що свідчить постанова слідчого обласної прокуратури про закриття кримінального провадження від 10 червня 2015 року.
Законність рішення органів досудового розслідування відносно версій ОСОБА_7 , які він висував на свій захист, про застосування до нього недозволених методів слідства, сумнівів в колегії суддів не викликає.
На момент апеляційного розгляду обвинувачений і його не захисник не заявляли про оскарження названої постанови слідчого про закриття даного кримінального провадження.
Суд перевірив в судовому засіданні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що потерпіла обмовила його в зґвалтуванні із-за того, що на неї чинився тиск з боку матері ОСОБА_9 , а також доводи захисника ОСОБА_8 про те, що даний вирок не ґрунтується на достовірних доказах, а висновки суду побудовані лише на неправдивих показаннях потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та необ'єктивних висновках судово-медичного експерта ОСОБА_19 .
Однак з такими доводами в апеляційних скаргах не можна погодитися, оскільки вони не відповідають матеріалам провадження та спростовуються наведеними у вироку доказами в їх сукупності. Викладені судом у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів розцінює як аргументовані й такі, що відповідають матеріалам провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, показання потерпілої ОСОБА_10 , названих свідків та експерта ретельно перевірені судом першої інстанції й проаналізовані в сукупності з іншими доказами, підстав сумніватися в їх достовірності в суду не було. Їх показання співпадають і не містять істотних суперечностей, а тому суд правильно оцінив їх як об'єктивні та визнав ці докази належним та допустимим джерелом доказів.
Вивченням матеріалів провадження не встановлені дані, які б свідчили про те, що хтось з названих осіб обмовив ОСОБА_7 в зазначеному кримінальному правопорушенні із-за того, що до них було застосовано фізичний або психологічний тиск з метою отримання від них показань чи висновків, які потрібні були слідчим.
Крім того, такі заяви обвинуваченого та його захисника по суті є лише їх особистою думкою відносно обставин вчинення вказаного злочину, тоді як відповідно до вимог ст.94 КПК України у даному випадку ці особи не є суб'єктами оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності їх для прийняття відповідного процесуального рішення. Тому доводи ОСОБА_7 та його захисника в скаргах про те, що висновки суду ґрунтуються на суперечливих і необ'єктивних показаннях потерпілої, свідків та експерта, є безпідставними.
Виходячи з оцінки наведених доказів, суд правильно не погодився з доводами обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він не ґвалтував малолітню ОСОБА_10 за обставин, викладених у вироку.
Колегія суддів вважає такий висновок суду обґрунтованим, а доводи обвинуваченого відносно того, що він не повинен відповідати за насильницькі дії щодо потерпілої, є безпідставними. З цих підстав необґрунтованими є такі ж доводи захисника ОСОБА_8 .
Під час апеляційного розгляду провадження не встановлено і проявів упередженості щодо обвинуваченого з боку органів досудового розслідування, прокурора і суду.
Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість суду. Тому доводи в скаргах обвинуваченого і його захисника про те, що досудове розслідування і судовий розгляд справи відносно нього велися упереджено, з обвинувальним ухилом, як і їх твердження про неправильну оцінку доказів судом у вироку є безпідставними.
Слід визнати необґрунтованими й доводи в скаргах обвинуваченого та його захисника про неповноту досудового розслідування і судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, оскільки вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими та судом обставин провадження.
Суд у вироку навів докази по пред'явленому обвинуваченню ОСОБА_7 і дав аналіз цим доказам після їх дослідження, тому не має підстав вважати, що у провадженні допущена суттєва неповнота судового розгляду.
Таким чином, твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про недоведеність його вини в зазначеному злочину, а також доводи про відсутність у кримінальному провадженні достовірних доказів його вини у кримінальному правопорушенні, за яке він був засуджений, належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними. З цих же підстав є необґрунтованими такі ж доводи захисника ОСОБА_8 .
Отже, правильно проаналізувавши зібрані в провадженні докази в їх сукупності, зокрема й ті, на які містяться посилання в апеляційних скаргах, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_7 у вчиненні ним за викладених у вироку обставин неодноразового зґвалтування малолітньої ОСОБА_10 .
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.4 ст.152 КК України кваліфіковано правильно.
За таких обставин вважати, що ОСОБА_7 необгрунтовано засуджено за зґвалтування малолітньої потерпілої, як про це зазначається в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, а також посилання адвоката ОСОБА_8 на необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.4 ст.152 на ч.2 ст.155 КК України, немає підстав. З цих же підстав необґрунтованими є такі ж доводи і обвинуваченого ОСОБА_7 .
Вивченням матеріалів провадження не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів. Тому твердження у скаргах обвинуваченого та його захисника про те, що зазначене провадження сфабриковано, є необґрунтованим.
З цих підстав необґрунтованими є і доводи цих осіб про те, що вирок ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів провадження, під час досудового розслідування і в судовому засіданні ОСОБА_7 був забезпечений адвокатом, тому твердження обвинуваченого про порушення його права на захист є безпідставним.
Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Проте з матеріалів провадження вбачається, що під час судового розгляду були допитані потерпіла, свідки, досліджені письмові докази, на дослідженні яких наполягали сторони обвинувачення і захисту. Потерпіла та свідки були допитані у суді першої інстанції з дотриманням кримінального процесуального кодексу, наполягали на своїх показаннях, чітко висловлювалися та детально розповідали про всі відомі їм обставини цього кримінального правопорушення. Теж саме стосується і дослідження письмових доказів в судовому засіданні.
Таким чином, підстав для повторного дослідження всіх цих доказів у апеляційного суду не було, на чому наполягали обвинувачений та його захисник в своїх клопотаннях, оскільки судове слідство у суді апеляційної інстанції не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції.
Не можна погодитися і з доводами обвинуваченого та його захисника про те, що перевірку їх заяв про незаконні методи досудового розслідування проведено з істотними порушеннями кримінального процесуального кодексу тільки на тій підставі, як це видно з їх стверджень в суді апеляційної інстанції, що вони не були ознайомлені з матеріалами кримінального провадження.
30 липня 2015 року в судовому засіданні учасники апеляційного провадження були ознайомлені з результатами перевірки заяви ОСОБА_7 про застосування до нього незаконних методів досудового розслідування. Оскільки обвинувачений і його захисник відмовилися отримувати копію постанови слідчого і виявили бажання ретельно ознайомитися з матеріалами цього провадження, апеляційний суд надав їм таку можливість, оголосивши перерву до 14 серпня 2015 р.
Як убачається із заяви ОСОБА_7 від 31 липня 2015 р., обвинувачений ОСОБА_7 відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42015040000000306 та не побажав отримувати копію постанову про закриття цього провадження. Даний факт ОСОБА_7 підтвердив і в суді апеляційної інстанції.
Адвокат ОСОБА_8 також не ознайомився з матеріалами провадження з тієї причини, що він, як було заявлено в суді, був на відпочинку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що обвинувачений і його захисник скористалися своїм правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і отримання копії постанови слідчого про закриття провадження.
Покарання ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст.65 КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та всіх обставин справи.
Підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_7 , про що обвинувачений та його захисник просили в апеляційних скаргах, колегія суддів не убачає.
Що стосується доводів прокурора про те, що при визначенні покарання суд не врахував обставини, що обтяжують покарання, то прокурор не вказав в скарзі, про які обтяжуючі обставини йдеться. Не наведені прокурором і обставини, які б давали підстави призначити ОСОБА_7 максимальний розмір покарання, передбачений санкцією ч.4 ст.152 КК України, за якою обвинуваченого було засуджено.
Колегія суддів вважає, що в зазначеному випадку покарання ОСОБА_7 визначено саме таке, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що постановлений щодо ОСОБА_7 вирок є законним і обґрунтованим, а тому будь-яких передбачених ст.409 КПК України підстав для його скасування чи зміни при перевірці справи в апеляційному порядку не виявлено, у зв'язку з чим апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника не підлягають задоволенню.
Виходячи з наведеного, керуючись статтями 404,407 КПК України, колегія суддів
Постановила:
Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, обвинуваченого ОСОБА_7 і адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалені рішення судів першої і апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_7 може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали апеляційного суду.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3
2