Провадження № 22-ц/774/7367/15 Справа № 206/1735/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зайченко С. В. Доповідач - Демченко Е.Л.
Категорія 21
12 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.
при секретарі - Прудченко В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Ганна Василівна, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності, -
У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності, мотивуючи тим, що їй, станом на жовтень 2008 року, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 14 серпня 1978 року належало домоволодіння АДРЕСА_1. В цей період у провадженні Самарського районного суду м.Дніпропетровську перебувала цивільна справа за позовом ПП "Айсберг" до неї, її чоловіка ОСОБА_6 та їх сина ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики на суму більше 100.000 грн.
Вказувала на те, що остерігаючись того, що після розгляду справи про стягнення боргу у них можуть забрати будинок, вона запропонувала ОСОБА_3, яка на той час булі її невісткою, переоформити будинок на неї.
Зазначала, що 04 жовтня 2008 року було укладено договір дарування домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Гойняк Г.В., за яким вона подарувала ОСОБА_3 належний їй будинок АДРЕСА_1. Вказаний договір дарування був укладений між нею та відповідачем без наміру створення правових наслідків, так як домоволодіння не буде передаватися відповідачу.
Посилаючись на те, що з моменту укладання договору дарування відповідачка не претендувала на домоволодіння і була згодна в будь-який момент повернути його, втім після припинення спільного проживання відповідача з її сином, ОСОБА_3 на її пропозицію повернути спірне домоволодіння категорично відмовилася, а тому просила суд поновити строк для звернення до суду, визнати недійсним договір дарування домоволодіння №5, яке складається з житлового будинку А-1 з прибудовами житловою площею 37,2 кв.м, загальною площею 69,8 кв.м, сараїв - Б,Е,К, гаражу - В, убиральні - Г, душу - Д, погрібу з шийкою - Ж, літньої кухні - З, навісу - И, споруд - огорожі, тротуарів, доріжки, майданчиків, хвіртки, по АДРЕСА_1, від 04 жовтня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В.; скасувати державну реєстрацію шляхом внесення запису про скасування запису №24924565, виконаного КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради на підставі рішення від 17 листопада 2008 року про державну реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 ЦК України).
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який є рідним сином позивача ОСОБА_2
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розірвано (а.с.17).
Сімейні стосунки припинені з серпня 2010 року.
З договору дарування домоволодіння від 04 жовтня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., вбачається, що ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.6).
Згідно п.6 договору дарування сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються дарування домоволодіння. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
Відповідно п.12 договору цей договір прочитано сторонами в голос, кожним окремо. Після прочитання цього договору сторони підтвердили нотаріусу, що зміст цього договору відповідає їх дійсним намірам у повному обсязі.
Реєстрація права власності на спірне домоволодіння відбулася 17 листопада 2008 року (а.с.7), про що було відомо відповідачу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано достатніх доказів того, що оспорюваний правочин є фіктивним.
Колегія суддів погоджуються з таким висновком, виходячи з наступного.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України).
За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року №9 надано роз'яснення, що статтями 215,216 ЦК України передбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача. Як вбачається зі змісту ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
З пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 вбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий право чин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Отже, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючі заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.
Само по собі невиконання правочину не робить його фіктивним, а тому позивач, який звертається з вимогою має довести відсутність у обох учасників правочину наміру створити юридичні наслідки цього правочину.
Спірний договір відповідає вимогам закону.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В ст.58 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В обґрунтування позову та доводом апеляційної скарги є те, що головним мотивом укладання договору дарування було лише те, що в 2008 році в провадженні Самарського районного суду м.Дніпропетровську перебувала цивільна справа за позовом ПП "Айсберг" до неї, її чоловіка та її сина про стягнення боргу за договором позики на суму більше 100.000 грн. Проте, з рішення суду, ухваленого по тій справі, не вбачається прямої загрози для спірного домоволодіння.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не проживає в спірному домоволодіння, а отже договір дарування є фіктивним, також не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відповідач зареєструвала за собою право власності на спірне домоволодіння, а отже набула на нього право власності.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Волошин М.П.
Куценко Т.Р.