Провадження № 22-ц/774/7288/15 Справа № 174/151/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.
Категорія 59
12 серпня 2015 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.
при секретарі - Прудченко В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, -
У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, мотивуючи тим, що в 2011 році він став проживати без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 в його квартирі АДРЕСА_1.
Вказував на те, що між ними склалися і продовжувалися стійкі стосунки, властиві подружжю, та що вони вели сумісне господарство.
Зазначав, що під час сумісного проживання за спільні кошти вони з ОСОБА_6 придбали у власність квартиру АДРЕСА_2. За їхньою згодою в договорі купівлі-продажу покупцем було ОСОБА_6
Посилаючись на те, що ОСОБА_6 18 листопада 2014 року померла, ніякого заповіту не залишила, а квартира була набута ними під час спільного проживання та за спільні кошти, тому просив суд встановити факт того, що він проживав з ОСОБА_6 однією сім'єю, як чоловік та жінка, без шлюбу, в період часу з березня 2012 року по день її смерті, тобто по 18 жовтня 2014 року; визнати, що він є співвласником квартири АДРЕСА_3, як об'єкту права спільної з ОСОБА_6 сумісної власності, і яка набута в приватну власність за час їхнього з ОСОБА_6 спільного проживання.
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 зареєстрований і фактично проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.
З довідки Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 24 березня 2015 року за №158 вбачається, що ОСОБА_6, яка померла 18 листопада 2014 року, була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 та мала склад сім'ї: ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_7 - внук, ОСОБА_4 - син (а.с.63).
З довідки адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Дніпропетровській області від 25 лютого 2015 року видно, що відповідачі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_5.
Відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.24,25,26).
За договором купівлі-продажу квартири від 21 травня 2014 року, посвідченого Вільногірською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_4 (а.с.7).
Спірна квартира придбана за 100.000 грн.
В п.13 договору купівлі-продажу зазначено, що покупець стверджує, що неодружена і ні з ким не проживає однією сім'єю та купляє квартиру за свої кошти (а.с.7).
18 листопада 2014 року ОСОБА_6 померла.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано переконливих доказів факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_6, не надав суду належних доказів щодо його участі у придбанні спірного майна, квартири ОСОБА_6, та ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
Колегія суддів погоджуються з таким висновком виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями ч.ч.1,2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 судам роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
За правилами ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини: (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Тобто при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно (постанова Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі N6-97цс11; постанова Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі N6-148цс12).
Першочергово по даній категорії справ виникає необхідність встановлення факту спільного проживання однією сім'єю й на підставі цього застосовувати до майна, набутого під час такого спільного проживання, режим права спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто ст.74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В ст.58 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд, відхиливши клопотання про направлення запиту до РАЦС щодо витребування копії свідоцтва про розірвання шлюбу, порушив вимоги закону, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Позивачу було відмовлено за недоведеністю заявлених позовних вимог.
Факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.
ОСОБА_2 не надав суду належних доказів щодо його участі у придбанні спірного майна, ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
В той час коли при розгляді даної категорії справ це є обов'язковим, зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-66цс-13 від 18 березня 2013 року, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Волошин М.П.
ОСОБА_10