Справа № 467/816/15-ц
2/467/387/15
12.08.2015 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Кологривої Т.М.,
за участю секретаря Романенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на кредитним договором
У травні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNH4КР30690036. За умовами договору позичальник одержав кредитні кошти у розмірі 6630 грн. 27 к. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25.09 % на рік на суму залишку заборгованості. Внаслідок невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором станом на 20 квітня 2015 року виникла заборгованість по договору у розмірі 138697 грн. 79 к., з яких: 6136.28 грн. - заборгованість за кредитом; 37828 грн. 50 к.- заборгованість по процентам за користування кредитом, 87652 грн. 16 к. - пеня, 500 грн. - штраф(фіксована частина), 6580 грн. 85 к. - штраф(процентна складова). 15.08.2014 року у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки у розмірі 1 000 грн., у зв'язку з чим останні виступають солідарними відповідачами за пред'явленим позовом. Посилаючись на викладене, позивач прохав стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 138697 грн. 79 к., з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 1000 грн. та судові витрати.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання двічі не з'явилася, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, подала письмове заперечення, в якому позовні вимоги не визнала та прохала застосувати строк позовної давності, який був перерваний 30 квітня 2009 року після видачі судового наказу про стягнення заборгованості по спірному кредитному договору та почався після скасування зазначеного наказу ухвалою Луцького міськрайонного суду 21 червня 2010 року. Зазначила, що звернувшись 20 квітня 2015 року до суду позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, пеня повинна нараховуватися за один рік, одночасне стягнення штрафу 500 грн. як фіксованої частини та штрафу у розмірі 6580 грн. 85 к. як процентної складової є подвійною відповідальністю одного виду.
Як вбачається із матеріалів справи, 22 вересня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNH4КР30690036, який складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів. Датою укладення договору є дата підписання позичальником заяви.
За умовами договору відповідач отримала 6630 грн. 28 к. кредитних коштів на строк 24 місяці по 21 вересня 2007 року з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2.09% у місяць на суму залишку заборгованості. Загальний щомісячний платіж становив 355 грн. 29 к., який відповідач повинен був сплачувати з 21 по 28 число кожного місяця для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що сторони встановили як кінцевий строк повернення кредиту 21 вересня 2007 року, так і строки виконання зобовязань зі щомісячним погашенням платежів, тобто умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника, зокрема, щодо сплати окремих платежів, встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку сплати кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності по кожному черговому платежу починається з моменту порушення його виконання.
Таким чином, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця зазначеного, як кінцевий строк повернення кредиту 21 вересня 2007 року.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 06.11.2013 року за № 6-116цс13, від 01 липня 2015 року за № 6-331цс15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 серпня 2014 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 02/ДЗ. Відповідно до положень п. 1 зазначеного договору, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником ОСОБА_2 всіх своїх обов'язків за кредитним договором; положення п. 2 договору зазначають, що розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежуються сумою 1000 грн.; п. 4 договору вказує на те, що у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, він та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову(субсидіарну) відповідальність поручителя.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, нею здійснено всього декілька платежів на погашення заборгованості, внаслідок чого виникла заборгованість по договору.
В заяві позичальника зазначено, що вона ознайомлена з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та погоджується з ними.
Пунктом 5.5 Умов, які містяться у матеріалах справи установлено позовну давність тривалістю у 5 років.
Як зазначено в заяві позичальника, згідно із п.4.2 Умов, при порушенні позичальником зобов'язань за кредитним договором він сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6% в місяць від суми залишку непогашеної заборгованості.
Разом з тим, зміст Заяви позичальника, зокрема щодо п.4.2 Умов, не відповідає змісту цього п. 4.2 Умов.
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі відповідно до вимог ст.259 ЦК України. А за змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (стороною).
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15 та № 6-757цс/1 від 1 липня 2015 року.
Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, отже ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, та крім того, позичальником вони не підписані. Відтак ці Умови не можна вважати відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.
У квітні 2009 року позивач звертав стягнення на заборгованість по спірному кредитному договору шляхом подання заяви про видачу судового наказу, за результатом розгляду якої 30 квітня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав судовий наказ.
Ухвалою цього ж суду від 21 червня 2010 року зазначений вище судовий наказ скасовано.
У правовій позиції, висловленій Верховним судом у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 зазначено, що судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, враховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Таким чином, строк позовної давності позивачем було перервано поданням заяви про видачу судового наказу у квітні 2009 року, після цього перебіг строку позовної давності розпочався знову. Після цієї дати ніяких дій, які б свідчили про переривання перебігу позовної давності, сторони не вчиняли.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Враховуючи останнє, а також те, що останній платіж за договором відповідачем здійснено 6 грудня 2007 року, кінцевий строк повернення кредиту 21 вересня 2007 року, а позивач звернувся до суду з позовом 8 травня 2015 року, тому пропустив трирічний строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, про застосування якого заявлено стороною, що є підставою для відмови у позові.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, якою є стягнення неустойки (ст. 266 ЦК України).
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 3, 5, 8, 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на кредитним договором відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя Т.М.Кологрива