Справа № 467/950/15-ц
2/467/496/15
12.08.2015 року Арбузинський районний суд Миколаївської області
у складі: головуючого - судді Кірімової О.М.,
за участю секретаря Сіваченко Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 26360 грн. 62 коп. та судові витрати у розмірі 263 грн. 61 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 згідно укладеного договору № б/н від 27 квітня 2006 року, отримала кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач виконує свої зобов'язання за Договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого станом на 31.03. 2015 року заборгованість за договором складає 26360.62 грн. в тому числі: 5332.41 грн. - заборгованість за кредитом; 19296.75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафні санкції відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 1231.46 грн. - штраф ( процентна складова).
Від представника позивача до судового засідання надійшла заява про слухання справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, просив про його застування, оскільки договірне списання коштів банком з картки боржника всупереч його волі не свідчить про визнання позову, а останнє погашення кредиту особисто відповідачем здійснено у листопаді 2011 року. У травні 2012 року вона внесла кошти в сумі 59 грн., але на інший рахунок.
Крім того, на думку представника відповідача позивачем не підтверджено, що Умови та правила надання банківських послуг та Правила користування кредитною карткою, які надані позивачем, дійсно є частиною укладеного у 2006 році договору, оскільки коли саме затвердженні такі Умови та правила встановити не можливо, копія Умов та правил відповідачеві не вручалась, а підпису її на тексті саме цих Умов та Правил не міститься. Крім того представником позивача до суду було надано умови та правили, які не ідентичні по змісту та суперечать один одному.
Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 27 квітня 2006 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 4500 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який складається з заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг (а.с.6 - 12).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Наслідки порушення договору позики врегульовані нормами ст..ст. 1050, 1048, 625 ЦК України.
Стаття 1048 ЦК України передбачає, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст.ст. 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як зазначає позивач, відповідачем свої договірні зобов'язання за даним кредитним договором не виконано і як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 4-5 ) не здійснював належним чином погашення заборгованості по кредиту, залишок боргу з початку відкриття рахунку і до теперішнього часу є значним, в зв'язку з чим станом на 31 березня 2015 року за ним рахується заборгованість перед банком в сумі 26360.62 грн., яка складається з 5332.41 грн. - заборгованість за кредитом; 19296.75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафні санкції відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф ( фіксована частина), 1231.46 грн. - штраф (процентна складова).
Як видно із наданого позивачем в якості доказу розрахунку (а.с. 4-5), остання операція по картковому рахунку із систематичними періодами використання картки, була здійснена в листопаді 2011 року та в травні 2012 року.
Крім того, судом встановлено, що на рахунок відповідача в травні 2012 року зараховано самостійно Банком 59 грн., та списана дана сума банком, на погашення суми основного боргу, що підтверджено випискою по картці № 4405885823294464, яка належить також відповідачу.
Так, згідно до ст. 1071 ЦК -"Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом."
Статтею 26.1 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», передбачено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
Зазначене свідчить про те, що платник має право бути ініціатором переказу грошових коштів і не передбачає самовільне списання банком грошових коштів з рахунку платника.(Правова позиція ВССУ від 20.02.2013 року від 15.08.2013 року)
Таким чином встановлено, що відповідачка особисто не вчиняла будь-яких дій з перерахування коштів у період після листопада 2011 року на кредитний рахунок № 4149605301616199. Тобто, зарахування вказаних коштів проводилось програмним забезпеченням Банку поза волею відповідачки.
Оскільки сторони в договорі обумовили умови договірного списання коштів, тому дії Банку, які вчинені поза межами листопада 2011 року не можуть свідчити про їх правомірність, а також і про добровільне погашення відповідачкою заборгованості за кредитним договором за межами трирічного строку позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.
Враховуючи, що представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 267 ЦК України, тому суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити, оскільки його заявлено поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ст. 264 ч. 1 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Аналізуючи зазначену норму, суд дійшов висновку, що для переривання строку позовної давності боржник повинен вчинити будь-які активні дії, які б свідчили про визнання ним боргу чи іншого обов'язку.
Самостійне списання банком коштів з картки відповідача без її згоди не свідчить про визнання відповідачем свого боргу та не може розцінюватись як дія у розумінні ст. 264 ЦК України.
Як вказує стаття 267 ч. 4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм «Правил користування платіжною карткою» пунктом 5.12 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Правила не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови та Правила, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.
Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. ( Правова позиція Верховного суду України у цивільній справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, № 6-240цс14 від 11.02.2015 року).
Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором, в зв'язку із спливом позовної давності.
Оскільки в задоволенні основних вимог відмовлено, то в силу ст. 88 ЦПК України вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених судових витрат задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.
Повний текст рішення виготовлено 13 серпня 2015 року
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Арбузинського
районного суду ОСОБА_2