Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121
Іменем України
15.06.2009
Справа №2-23/2557-2009
за позовом Фізичної особи - підприємця Таїрова Таїра Закіровича, с. Дубровка, Бахчисарайський район
до Фонду майна АР Крим, м. Сімферополь
третя особа:
Міністерство культури та мистецтв АР Крим, м. Сімферополь
про спонукання укласти договір
Суддя Доброрез І.О.
Від позивача - Таіров Т.З., фізична особа - підприємець.
Від відповідача - Титаренко О.О., представ. за довір. від 14.01.2009р.
Від третьої особи - Вербісол Л.А., представ. за довір, у справі.
Суть спору: Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про спонукання до укладення договору оренди нерухомого майна - будівлі лікувального корпусу літ. Б, загальною площею 721,1 м2, що знаходиться на балансі Кримського республіканського закладу «Бахчисарайський історико - культурний заповідник» за адресою: м. Бахчисарай, вул. Масенко,57
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ухиляється від укладання договору оренди з мотивів необхідності проведення конкурсу. Вказані дії позивач вважає такими, що не відповідають положенням чинного законодавства України, оскільки будь-які перешкоди на укладення між Фондом майна АРК та Суб'єктом підприємницької діяльності Таїрова Таїра Закіровича договору оренди відсутні. Так, позивачем були надані Фонду всі необхідні документи для укладення відповідного договору, а вимоги третіх осіб на спірне майно не були заявлені. Також позивач вважає безпідставними посилання відповідача на необхідність проведення конкурсу, оскільки відповідно до п. 7 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» конкурс на право оренди проводиться орендодавцем у разі надходження двох і більш заяв, у той час як інформація про наявність кількох заяв відсутня.
29.05.2009 р. до ГС АР Крим від Міністерства культури та мистецтв АР Крим надійшли письмові пояснення до позовної заяви, в яких третя особа зазначила, що не заперечує проти задоволення вимог Суб'єкта підприємницької діяльності Таїрова Таїра Закіровича. Вказані пояснення були прийняті судом.
Відповідач проти позову заперечував, однак письмовий відзив не надав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Міністерство культури та мистецтв АР Крим явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце слухання справи було проінформовано належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що заявою від 02.12.2007 р. Суб'єкт підприємницької діяльності Таїров Таїр Закіровича звернувся до Фонду майна Автономної Республіки Крим з проханням укласти договір оренди нежилого приміщення, яке знаходиться на балансі Кримської республіканської установи «Бахчисарайський історико - культурний заповідник», площею 721,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Бахчисарай, вулБасенко,57, для організації громадського харчування.
Листом №08-06/57 від 21.01.2008 р. відповідач повідомив, що згідно зі ст. 73 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» передача в оренду державного та комунального майна передбачена виключно на конкурсних засадах, через що Фондом майна АР Крим буде здійснена робота по проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного нерухомого майна згідно з відповідним Порядком, затвердженим наказом Фонду державного майна України №2149 від 13.10.2004 р. Крім того, Фонд майна АР Крим повідомив, що позивачеві необхідно представити Фонду розрахнок орендної плати, виконаний відповідно до вимог Методики №274 від 19.11.1998 р.
Вказані зауваження були усунені Суб'єктом підприємницької діяльності Таїров Таїр Закіровича, який листом від 31.03.2009 р. направив до Фонду розрахунок плати за оренду та звіт про незалежну експертну оцінку вартості нежилого приміщення.
Як вже вказувалося Фонд майна АР Крим повідомив позивача, що буде проводитися робота по проведенню конкурсу на право оренди відповідно до Порядку, затвердженого наказом Фонду державного майна України №2149 від 13.10.2004 р.
Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, врегульовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України.
Перелік підстав, за якими може бути відмовлено в укладенні договору оренди, викладений у ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та є вичерпним.
Посилання відповідача на ст..73 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не може бути прийнято судом до уваги з огляду на наступне.
Так, Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлено, що у 2009 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах.
Однак, суд звертає увагу, що спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, є Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який підлягає переважному застосуванню.
Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не були внесені відповідні зміни в Закон України №2269-ХІІ від 10.04.1992 р. Так, ч. 7 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що за наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.
Отже, зазначеною нормою встановлений єдиний випадок, за наявністю якого Фонд майна АР Крим мав право відмовити позивачу в укладанні спірного договору та провести конкурс на право оренди державного або комунального майна, - надходження заяв про оренду нерухомого майна від двох або більше фізичних чи юридичних осіб. Проте, матеріали справи свідчать, що на момент звернення позивача до Фонду майна АР Крим будь-які заяви зі сторони третіх осіб на спірне майно були відсутні. Іншого суду не доведено, у той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.
Крім того, суд також вважає за небхідне звернути увагу на те, що Конституційний суд України, ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).
Крім того, в рішенні від 22.05.2008 р. у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний суд України зазначив, що Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод (п. 7.1 мотивувальної частини Рішення).
Посилання відповідача на Порядок №2149 від 13.10.2004 р. не є переконливими з огляду на наступне. Так, суд зазначає, що згідно з преамбулою вказаного Порядку цей Порядок розроблено відповідно до частини першої статті 7 та частини сьомої статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, з метою визначення порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Конкурс оголошується за ініціативою орендодавця або за наявності заяв про оренду від двох або більше фізичних чи юридичних осіб (за умови відсутності серед поданих заяв заяви про оренду від господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, організації, їх структурного підрозділу в разі оренди цілісного майнового комплексу, від бюджетної установи, організації - в разі оренди нерухомого майна) (п. 4 Порядку).
Отже, вказаний Порядок визначає в якості підстави для проведення конкурсу лише ініціативу орендодавця або надходження заяв про оренду від двох або більше фізичних чи юридичних осіб. Враховую те, що ініціатива орендодавця не може суперечити спеціальному закону (Закону України “Про оренду державного та комунального майна”), посилання відповідача на необхідність проведення конкурсу не є обгрунтованими.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування і їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду, арбітражного суду.
Відповідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Положення частини другої статті 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Отже, право особи (зокрема юридичної особи) на судовий розгляд спору, не можуть бути поставлені в залежність від наявності чи відсутності в законах України спеціальних положень про можливість звернення до суду по кожній конкретній категорії справ. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до п. 4.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна"” за від 25.05.2000 за №02-5/237, у разі відмови в укладанні договору оренди майна з підстав, не передбачених абзацом сьомим частини четвертої статті 9 Закону, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересована особа має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання компетентного органу (підприємства) укласти договір оренди (частина восьма статті 9 Закону). Такі спори вирішуються господарським судом за місцезнаходженням орендодавців.
Наказом Фонду державного майна України №2975 від 14.11.2005 р. був затверджений Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди майна, що належить до державної власності.
Позивачем були надані до матеріалів справи відповідні документи, необхідні для укладання договору оренди, які, в свою чергу, були представлені Фонду, що також свідчить про відсутність будь-яких перешкод для укладення між Фондом майна АРК та Суб'єктом підприємницької діяльності Таїровим Таїром Закіровичем договору оренди.
За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності Таїрова Таїра Закіровича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 187 Господарського кодексу України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Згідно п.3.9.5 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою представника позивача в судовому засіданні 15.06.2009р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 22.06.2009р.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Фонд майна Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860) укласти з Суб'єктом підприємницької діяльності Таїрова Таїра Закіровича (95000, с. Дубровка, Бахчисарайський район, вул. Лугова,11,) площею 721,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Бахчисарай, вулБасенко,57, для організації громадського харчування, та знаходиться на балансі Кримського республіканського закладу «Бахчисарайський історико - культурний заповідник» в редакції позивача.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Доброрез І.О.