01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.04.2012 № 58/525
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ільєнок Т.В.
суддів: Шипка В.В.
Борисенко І.В.
при секретарі
судового засідання: Загрунній Л.І.
за участі представників
сторін:
позивача: Яременко Л.С. - дов. б/н від 16.12.211 р.;
відповідача: Пухта Є.Л. - дов. б/н від 14.11.011 р.
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології"
на рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р.
у справі № 58/525 (суддя Блажівська О.Є.)
за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА"
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології"
про: стягнення заборгованості у розмірі 3 258,38 грн.
за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче об'єднання „Інформаційні технології"
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА"
про: визнання Ліцензійного договору від 01.01.2011 р. № 133/М недійсним
Позивач - ТОВ „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ про стягнення заборгованості у розмірі 3 258,38 грн..
Позовні вимоги мотивовані на тому, що 01.01.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено Ліцензійний договір № 133/М (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограми "МНОГОсерийное ТВ").
Відповідно до умов Договору, позивач надав відповідачу невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми "МНОГОсерийное ТВ" в багатоканальній мережі на визначеній в Договорі території, а відповідач прийняв такі права та зобов'язався здійснювати виплату на рахунок позивача щомісячної ліцензійної винагороди (роялті) за надані права, в розмірі та на умовах, передбачених Договором. Відповідач, в порушення вимог ліцензійного Договору, неналежним чином виконав покладені на нього обов'язки, зокрема, щодо оплати передбаченої Договором винагороди за квітень-серпень 2011 р., у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3 050,25 грн.. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач просить стягнути штрафні санкції, в сумі 208,13 грн. (пеня - 84,96 грн.; індекс інфляції - 106,74 грн.; 3% річних -16,43 грн.).
07.12.2011 р. через канцелярію місцевого господарського суду від відповідача - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ надійшов зустрічний позов до ТОВ "Рекламна Телевізійна Група" про визнання недійсним в повному обсязі з моменту укладання Ліцензійного договору від 01.01.2011 р. № 133/М (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограми " МНОГОсерийное ТВ ").
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2011 р. № 58/525 було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ разом з первісним позовом та призначено їх до спільного гозгляду.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. № 58/525 первісні позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним Рішенням, позивач за зустрічним позовом - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою в якій просить скасувати Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. №58/525 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити у повному обсязі, зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована наступним. У своїх доводах позивач за зустрічним позовом категорично стверджує, що жодної угоди (в тому числі окремої) щодо придбання та активації карток доступу по Ліцензійному договору від 01.01.2011 р. № 133/М між сторонами укладено не було. Відповідно, - ТОВ „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" не передало та не здійснило активацію карток, а ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ не отримало у ТОВ „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" жодної картки доступу, які надавали б йому можливість виконувати свої зобов'язання за Ліцензійним договором від 01.01.2011 р. № 133/М.
В підтвердження вищенаведеного, позивач за зустрічним позовом - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ називає підписані сторонами Акти про надання невиключних прав за січень - березень 2011 р., із змісту яких неможливо визначити, що дані Акти укладені сторонами на виконання саме Ліцензійного договору № 133/М від 01.01.2011 р.. Однак, якщо взяти до уваги рахунки, на основі яких складалися вищезазначені Акти, - стає зрозумілим, що існуючі правовідносини між сторонами фактично грунтувалися на раніше укладеному між сторонами Ліцензійному договору від 01.01.2008 р..
За висновком скаржника, вищевикладене свідчить, що Ліцензійний договір № 133/М (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограми „МНОГОсерийное ТВ") від 01.01.2011 р. фактично є «не робочим», тобто таким, по якому з боку обох сторін не виконувалися роботи і не надавалися послуги з моменту його підписання по даний час, що пов'язане з невиконанням ТОВ „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" своїх прямих обов'язків, передбачених Ліцензійним договором № 133/М від 01.01.2011 р., в зв'язку з чим вказаний Ліцензійний договір повністю підлягає визнанню недійсним з моменту його підписання.
Отже, за твердженнями скаржника, жодних активних дій з боку обох сторін не було, а тому з квітня місяця 2011 року по день звернення позивача до Господарського суду м. Києва з даним позовом, жодної заборгованості виникнути і не могло.
Ухвалою КАГС від 05.03.2012 р. № 58/525 у складі колегії: головуючий суддя - Ільєнок Т.В. (доповідач), суддів Борисенко І.В., Остапенко О.М. прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ на Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2011 р. № 58/525, розгляд справи призначено на 19.04.2012 р..
12.04.2012 р. через канцелярію суду представник позивача за первісним позовом надав письмовий Відзив на апеляційну скаргу, згідно якого він стверджує, що доводи апеляційного оскарження є безпідставними та необґрунтованими, а тому, просить колегію суддів залишити без змін оскаржуване в апеляційному порядку Рішення суду першої інстанції.
У зв'язку із зайнятістю судді Остапенка О.М. в судовому розгляді справ у складі іншої колегії, Розпорядженням Секретаря судової колегії КАГС від 17.04.2012р. № 01-22/3/1 було змінено склад колегії, що розглядав дану справу на колегію у складі: головуючий суддя - Ільєнок Т.В; судді Борисенко І.В., Шипко В.В.
У судове засідання призначене на 19.04.2012 р. з'явилися представники обох сторін та надали усні пояснення по справі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про необхідність залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ „НВО „Інформаційні технології„, Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2011 р. № 58/525 залишити без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2011 р. між позивачем та відповідачем укладено Ліцензійний договір № 133/М відповідно до умов якого ліцензіар (ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА") надає ліцензіату (ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Інформаційні Технології") невиключні права на розповсюдження та поширення телерадіопрограми "МНОГОсерийное ТВ", за допомогою багатоканальної телемережі виключно на платній основі на території (м. Київ, м. Миколаїв (Україна), способом і в межах, строком, як встановлено цим договором, а ліцензіат зобов'язується в розмірі, в порядку та в строки, визначені у ст. 8 цього договору, сплатити ліцензіару винагороду за надання невиключних прав.
Пунктом 2.2 Договору встановлено, що усі невиключні права за цим Договором ліцензіату на строк з 01.01.2011 р. та діють протягом всього строку дії Договору.
Відповідно п. 3.1.10 Договору на відповідача як ліцензіата за Договором покладений обов'язок вчасно сплачувати на користь позивача винагороду відповідно до умов Договору.
Порядок виплати винагороди визначається п. 8 Договору та Додатком № 1 від 01.01.2011р.. Розмір винагороди залежить від кількості абонентів відповідача, які отримали можливість перегляду телерадіопрограми у відповідному місяці. В Додатку (п. 2) встановлена ціна за одного абонента та передбачений мінімальний розмір винагороди, який має гарантовано виплачуватися відповідачу. Також на Відповідача покладений обов'язок надання щомісячних звітів про середню кількість абонентів. На підставі таких звітів відповідачем виставляється рахунок на сплату винагороди. Відповідача зобов'язано щомісячно перераховувати грошові кошти в рахунок сплати винагороди на поточний рахунок позивача не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 5 Додатку № 1 до Договору).
Відповідно позовної заяви за первісним позовом позивач зазначає, що в порушення умов Договору, а саме, п. 3.1.10 відповідач належних сум винагороди за надання невиключних прав на розповсюдження телерадіо програми за квітень-серпень 2011 року у розмірі 3 050, 25 грн. не сплатив.
У зустрічному позові позивач ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ просить суд визнати недійсним Ліцензійний договір №133/М від 01.01.2011 р. посилаючись на те, що ліцензіар здійснює господарську діяльність по розповсюдженню передач іноземних телеканалів на території України без відповідної правової підстави - ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Відповідно, укладений ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" Договір без відповідної ліцензії повинен бути визнаний судом недійсним. ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" ввело в оману позивача за зустрічним позовом при укладенні спірного Договору, шляхом замовчування обставин, які перешкоджали вчиненню правочину - відсутність ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. На підставі ст. ст. 203, 215, 227, 230 ЦК України позивач у зустрічному позові просить суд визнати недійсним Ліцензійний договір від 01.01.2011 р. №133/М.
За оцінкою колегії суддів, проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тоді як позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Як вбачається із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно ст. 39 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", для розповсюдження телерадіопрограм та передач у багатоканальній телемережі суб'єкти господарювання повинні отримати відповідну ліцензію Національної ради.
Відповідно до ст. 42 вказаного Закону, право на ретрансляцію теле - та/чи радіопрограм визначається ліцензією на мовлення або ліцензією провайдера програмної послуги.
Як передбачено ст. 1 даного Закону, ліцензія на мовлення - це документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, використовувати канали мовлення, мережі мовлення, канали багатоканальних телемереж;
ліцензія провайдера програмної послуги -це документ державного зразка, який видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та засвідчує право ліцензіата надавати програмні послуги з використанням ресурсу багатоканальних телемереж;
провайдер програмної послуги -це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж. Як підтверджується матеріалами справи, ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" є дистриб'ютором телерадіопрограм на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію серія ДР-НР № 00014 суб'єкта інформаційної діяльності від 24.10.2007 р. та надає іншим особам право на розповсюдження та поширення телерадіопрограм за допомогою багатоканальної телемережі. Відповідно, саме позивач за зустрічним позовом ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ є провайдером програмної послуги.
Зважаючи на те, що ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" є дистриб'ютором телерадіопрограм, а не провайдером програмної послуги чи організацією мовлення, отже, ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" не зобов'язано мати ліцензію на мовлення або ліцензію провайдера програмної послуги.
При цьому, відповідний обов'язок, передбачений п. 1 р. 3 Інструкції про видачу, продовження, переоформлення та видачу дубліката ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої рішенням Національної ради від 19.04.2006 р. № 357, суперечить ст. 38 Закону, тому застосуванню не підлягає.
Тим не менше, позивачем за первісним позовом - ТОВ "РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА" дотримано вимог Інструкції і отримано відповідне свідоцтво суб'єкта інформаційної діяльності - дистриб'ютора телерадіопрограм, а також дотримуються вимоги п. 7 р. 3 Інструкції щодо щорічного, до 31 січня подання до Національної ради копії затверджених у встановленому порядку угод (договорів, дозволів) з правовласниками програм (телерадіопрограм) на право дистрибуції програм (телерадіопрограм) на території України для подальшого їх використання телерадіоорганізаціями України та провайдерами програмної послуги в багатоканальних телемережах України.
З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає цілком обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що твердження позивача за зустрічним позовом - ТОВ „НВО „Інформаційні технології„ про незаконність укладеного між сторонами Ліцензійного договору №133/М (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограми "МНОГОсерийное ТВ") від 01.01.2011р. з огляду на відсутність у відповідача - ТОВ „НВО „Інформаційні технології„ ліцензії є необґрунтованими, а підстави для визнання укладеного між сторонами Договору від 01.01.11 р. № 133/М недійсним відсутні, в зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову було правомірно відмовлено.
Оскільки, укладений між сторонами 01.01.2011 р. Ліцензійний договір № 133/М відповідає вимогам законодавства, то він має виконуватися згідно загальних вимог законодавства, і невчасний розрахунок згідно його умов є підставою для стягнення заборгованості в судовому порядку.
Розглянувши і як наслідок задовольнив первісні позовні вимоги, місцевим господарським судом правовмірно враховано наступне.
Відповідно до п. 8.1 Договору ціна Договору включає сукупність щомісячної винагороди (роялті) за надання невиключних прав, що належить до сплати протягом строку, на який надаються права у відповідності до умов цього Договору.
Згідно з п. 8.2 Договору розмір щомісячної винагороди (роялті) визначається Додатком №1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011 р. сторонами було підписано Додаток № 1 до Ліцензійного договору № 133/М від 01.01.2011 р..
Пунктом 2 Додатку до Договору, встановлено, що у зв'язку з тим, що відповідач надає абонентам можливість перегляду телерадіопрограми за допомогою сигналу у цифровому форматі, розмір щомісячної винагороди (роялті) не може бути меншим ніж 608,94 грн., що є гривневим еквівалентом 75 доларів США.
Відповідно до п. 3 Додатку до Договору, розмір щомісячної винагороди (роялті) визначається на підставі паданого ліцензіатом Звіту про середню кількість абонентів ліцензіата у звітному місяці.
Згідно п. 4 Додатку до Договору, ліцензіар зобов'язується виставляти ліцензіату рахунки на оплату винагороди (роялті) у строк не пізніше двох робочих днів з дати отримання від ліцензіата звіту про середню кількість абонентів ліцензіата у відповідному звітному місяці. Неодержання відповідачем рахунка не є підставою для невиплати або затримки виплати винагороди (роялті) відповідачеві.
Пунктом 5 Додатку до Договору передбачено, що у відповідності із п. 8 Договору ліцензіат зобов'язується щомісяця перераховувати грошові кошти в рахунок оплати винагороди (роялті) позивача на поточний рахунок позивача не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.
Відповідно до п. 3.1.10 Договору відповідач зобов'язаний вчасно оплачувати позивачеві винагороду відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 6 Додатку до Договору встановлено, що позивач за первісним позовом зобов'язується щомісячно, протягом дії Договору, направляти поштою відповідачеві акти про надання невиключних прав на розповсюдження та поширення телерадіопрограми не пізніше ніж до 15 числа місяця наступного за звітним місяцем.
Не пізніше десяти робочих днів із дати направлення відповідачеві відповідного акта, останній зобов'язаний направити позивачеві підписаний акт або мотивовану відмову, а у разі неотримання відповідача акта він зобов'язується негайно повідомити про це позивача.
У випадку, коли позивач за первісним позовом протягом вказаного строку не отримує від відповідача підписаного акта або мотивованої відмови, в день закінчення вказаного строку такий акт вважається прийнятим відповідачем, а права належно наданими та прийнятими без зауважень.
В такому випадку акт без підпису відповідача з надписом "зауважень від відповідача у вказаний строк не надійшло" є для сторін підставою вважати права за Договором прийнятими відповідачем.
Так, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем за первісним позовом було надіслано на адресу відповідача за первісним позовом Акти за квітень-серпень 2011 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист із відбитком поштового штемпеля, проте відповідач підписані зі своєї сторони Акти позивачу не повернув, зобов'язання по виплаті винагороди за за квітень-серпень 2011 року у розмірі 3 050, 25 грн. не здійснив.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент звернення позивача за первісним позовом до відповідача, від останнього не надійшло ані підписаного Акту, ані мотивованої відмови в підписані даного Акту, тому слід вважати, що Акт є підписаним сторонами, згідно умов Договору.
Тому, позивач за первісним позовом просив господарський суд стягнути з відповідача на свою користь 3 050, 25 грн. - несплаченої суми винагороди (роялті).
Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, господарський суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 3 050, 25 грн. - основного боргу по виплаті винагороди вважається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом за порушення виконання грошового зобов'язання 84, 96 грн. -пені, 106,74 грн. -збитків від інфляції, 16, 43грн. - 3% річних.
Відповідно до п. 11.2 Договору у випадку несвоєчасної виплати позивачеві винагороди або частини винагороди, відповідно до умов п. 8 цього Договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від розміру несвоєчасно виплаченої позивачеві винагороди за кожний день прострочення.
Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з правомірністю висновку суду першої інстанції про те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість перісних позовних вимог ТОВ „РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА", щодо стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в сумі 3 050,25 грн., 84,96 грн. - пені, 106,74 грн. - індексу інфляції та 16,43 грн. - 3% річних, в зв'язку з чим вони підлягають задоволенню. В той час як відповідач, в установленому законом порядку, обставини, які доведено позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами безпідставність пред'явлених до нього вимог.
Зустрічний позов - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ про визнання недійсним в повному обсязі з моменту укладання Ліцензійного договору від 01.01.2011 р. № 133/М (про надання невиключного права на Розповсюдження та Поширення Телерадіопрограми " Телеканал "Русская ночь") задоволенню не підлягає, як такий що заявлений безпідставно.
Доводи скаржника - ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що фактично зводяться дублювання змісту зустрічної позовної заяви та його письмових пояснень по справі яким господарський суд надав правильну та обґрунтовану правову оцінку.
Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного Рішення не знайшли свого підтвердження та жодним чином не спростовують встановлені місцевим господарським судом фактичні обставини у даній справі.
Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень. Відповідач за первісним позовом доказів на підтвердження своїх аргументів не надав.
Враховуючи викладене, колегія суддів, оцінивши наявні в справі матеріали та докази дійшла до висновку, що підстав для скасування чи зміни Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. № 58/525 не має, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу ТОВ „НВО„Інформаційні технології„ залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2012 р. № 58/525 залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 р.
№ 58/525 набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012 р.
№ 58/525 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний термін.
Матеріали справи № 58/525 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Ільєнок Т.В.
Судді Шипко В.В.
Борисенко І.В.