ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.08.2015Справа № 910/13530/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН»
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»
про стягнення 7 306 436, 28 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Богатинська Н.О. за довіреністю б/н від 22.05.2015 р.;
Сенкевич В.І. за довіреністю б/н від 13.07.2015 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАН» Хорольського МККДП (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач) про стягнення 7 306 436, 28 грн., в тому числі 4 056 560, 00 грн. основного боргу, 574 646, 98 грн. пені, 35 957, 30 грн. 3 % річних, 1 887 270, 00 грн. інфляційних втрат, 277 889, 00 грн. процентів, 474 113, 00 грн. збитків. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 73 080, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 16.10.2013 р. між ним та відповідачем було укладено Договір банківського вкладу № 148, в порушення умов якого відповідачем у повному обсязі не було повернуто кошти позивача у визначений строк. В результаті зазначеного позивач стверджує, що він поніс збитки у формі переплати за товар, який необхідний йому для господарської діяльності та який він не встиг придбати за меншою ціною внаслідок неповернення належних йому коштів. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Також, в прохальній частині позовної заяви позивач виклав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Полтавської регіональної філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит»; та про витребування від відповідача копій статутних документів, витягу з ЄДРПОУ, Положення про Полтавську регіональну філію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» зі змінами (якщо такі є) станом на час прийняття позовної заяви до розгляду, де містяться відомості про порядок надання повноважень органам чи особам банківської установи представляти його інтереси та відповідати за зобов'язаннями у відносинах з іншими сторонами, бути позивачами та відповідачами в суді, здійснювати від імені банку укладення договорів на право вчинення інших правочинів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2015 р. порушено провадження у справі № 910/13530/15, розгляд справи призначено на 16.06.2015 р.
До початку розгляду спору по суті відповідачем подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» Хорольського МККДП про визнання договору недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2015 р. вищевказану зустрічну позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 16.06.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.06.2015 р. проти позову заперечив.
В судовому засіданні 16.06.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.07.2015 р.
06.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 14.07.2015 р. представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
14.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він вказує на те, що частину коштів він повернув позивачу шляхом їх перерахунку на рахунок, вказаний в Договорі, при цьому сума в розмірі 556 560, 93 грн. знаходиться на поточному рахунку в межах укладеного між сторонами Договору на розрахунково-касове обслуговування, який не є предметом цього спору. Також, відповідач відзначає про невірність розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, та крім того про безпідставність вимог про стягнення збитків.
Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору у справі № 910/13530/15 на п'ятнадцять днів.
Представники позивача проти задоволення означених клопотань представника відповідача заперечили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 04.08.2015 р.
При цьому, в порядку підготовки справи до розгляду було зобов'язано позивача надати суду: належним чином завірену копію Договору банківського рахунку щодо поточного рахунку № 2600.1.77312.01, відкритого в Полтавській регіональній філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит»; платіжні доручення, які були надані позивачем відповідачу на списання коштів з поточного рахунку № 2600.1.77312.01 в сумі 556 560, 93 грн., та які не були виконані відповідачем; письмові пояснення щодо того, чому позивач з урахуванням приписів п. 3.1. Договору банківського вкладу, при обрахунку суми неповернутих коштів за цим Договором, до загальної суми боргу включає, в тому числі, кошти, які перебували або перебувають на поточному рахунку № 2600.1.77312.01; листування сторін або інші підтверджуючі документи щодо запровадження графіку повернення вкладу, про який позивач зазначає у позовній заяві; довідку податкового органу про те, які поточні рахунки в банківських установах були відкриті позивачу в період з 01.01.2015 р. по 01.05.2015 р. із зазначенням даних про дати відкриття та закриття означених рахунків; довідку банківських установ про те, яка кількість коштів була наявною у позивача на поточних рахунках, відкритих в період з 01.01.2015 р. по 01.05.2015 р., а також письмові пояснення позивача про те, чи міг він оплатити спірний товар, про придбання якого він зазначає в позовній заяві, за рахунок коштів з поточних рахунків в інших банках; виписки банківських установ про оплату товару, про придбання якого позивач зазначає у позовній заяві;
У судовому засіданні 04.08.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, відповідно до яких він відзначає, що договір банківського рахунку між сторонами не укладався та що спірний поточний рахунок було відкрито під час укладення Договору банківського вкладу від 16.10.2013 р. № 148. Також, він відзначає, що правомірно вимагав перерахувати кошти з вкладеного рахунку на рахунок в іншому банку, оскільки таке право було передбачено Договором, проте відповідач таких вимог не виконав. Крім того, позивач вказує на те, що на момент необхідності закупівлі товарів, необхідних для його господарської діяльності на початку 2015 року на його рахунках в інших банківських установах були відсутні кошти в достатній кількості.
Представник відповідача в судове засідання 04.08.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. розгляд справи, з огляду на неявку представника відповідача, було відкладено на 11.08.2015 р.
Представник відповідача в судове засідання 11.08.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Так, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 11.08.2015 р. представники звернулись до суду з проханням не розглядати клопотання позивача про залучення третьої особи та витребування доказів у справі, наведені в прохальній частині позовної заяви, оскільки вони втратили для позивача актуальність.
У судовому засіданні 11.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
16.10.2013 р. ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», як банк, та ТОВ «ЛАН» Хорольського МККДП, як клієнт, уклали Договір банківського вкладу «Класичний» № 148, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу суму грошових коштів (вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк зобов'язався виплачувати позивачу таку суму та нараховані на неї проценти.
Відповідно до п. 1.2 зазначеного Договору вклад складається з вкладних траншів, що розміщені клієнтом згідно з умовами цього договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана клієнтом на вкладний рахунок в порядку та умовах, передбачених цим договором та додатками до нього, укладеними в рамках цього договору і які є його невід'ємною частиною.
Строк дії Договору у п. 1.4. було встановлено до 16.01.2014 р.
У п. 1.5 Договору сторони погодили, що в додатках, які укладаються на підставі цього договору, визначаються наступні умови: номер транзитного рахунку, який відкривається клієнту для розміщення транзитного траншу; сума коштів, які перераховуються на вкладний рахунок (сума вкладного траншу); строк, на який розміщується транш; процентна ставка, яка нараховується на вкладний транш, розмір ставки у разі дострокового витребування вкладеного траншу за ініціативою клієнта та при наявності згоди банку; термін виплати процентів; іншу умови.
Відповідно до додатку № 148-2 від 16.10.2013 р. до Договору банківського вкладу «Класичний» № 148 від 16.10.2013 р., позивач перерахував на вкладний рахунок Банку грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 3 від 16.10.2013 р.
Згідно п. 2 Додатку № 148-2/2 від 18.07.2014 р. до Договору сторони погодили, що сума грошових коштів у розмірі 5 000 000,00 грн. надана позивачем відповідачу на строк до 19.01.2015 р.
При цьому, пунктом 3 вказаного Додатку було визначено, що на суму коштів нараховуються проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 23, 00 % річних.
Згідно з п. 3.1 Договору було передбачено, що при закінченні строку розміщення вкладного траншу, його повернення здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний у розділі 7 цього договору. Повернення вкладеного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок клієнта, що вказаний у листі клієнта про повернення коштів.
Розділом 7 Договору було визначено реквізити в тому числі поточного рахунку позивача - № 2600.1.77312.01 у Філії «Полт РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», код 331832.
Відповідно до п. 5.4 Договору сторони визначили, що клієнт зобов'язаний надати банку письмову вимогу щодо повернення вкладу не пізніше, ніж за один банківський день до дати закінчення строку повернення вкладу.
20.01.2015 р. позивач надав відповідачу платіжне доручення № 3 від 20.01.2015 р. про перерахування коштів в сумі 5 056 684, 93 грн. з поточного рахунку № 260017731201 на рахунок, відкритий позивачем в ПАТ «Креді Агріколь Банк» № 26002000000512, МФО 300614 з призначенням: перерахування власних коштів для поповнення поточного рахунка.
Оскільки вказане платіжне доручення не було негайно виконано, позивач звернувся до відповідача з листом від 21.01.2015 р. з вимогою терміново перерахувати кошти у вказаній сумі.
Також, листом від 22.01.2015 р. звернувся до засновника відповідача з проханням посприяти поверненню коштів, вказуючи на те, що строк розміщення вкладу закінчився 19.01.2015 р. При цьому, позивач звертав увагу на те, що кошти йому потрібні для придбання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, насіння, запасних частин та проведення ремонту сільськогосподарської техніки, щоб вчасно провести весняні польові роботи.
02.02.2015 р. позивач повторно надав відповідачу платіжне доручення про перерахування коштів в сумі 5 056 684, 93 грн. з поточного рахунку № 260017731201 на рахунок, відкритий позивачем в ПАТ «Креді Агріколь Банк» № 26002000000512, МФО 300614 з призначенням: перерахування власних коштів для поповнення поточного рахунка.
В подальшому листами від 02.02.2015 р. та 09.02.2015 р. позивач звертався до засновників відповідача з проханням повернути спірні кошти.
09.02.2015 р. відповідачем було перераховано з вкладного на поточний рахунок позивача № 260017731201, відкритий у відповідача, 1 500 000, 00 грн., з огляду на що на вкладному рахунку залишилась сума в розмірі 3 500 000, 00 грн., яка станом на 05.05.2015 р. обліковувалась на рахунку № 2610.7.354896.01, відкритому позивачу 09.02.2015 р. з ініціативи банку, що підтверджується випискою по особовому рахунку, долученій до матеріалів справи.
Як стверджує позивач, 1 500 000, 00 грн. він використати не зміг у повному обсязі, оскільки відповідач не провів у повному обсязі розрахунково-касового обслуговування, і в результаті на поточному рахунку № 260017731201 залишилась неповернута сума коштів в розмірі 556 560, 93 грн., яка в подальшому станом на 05.05.2015 р. обліковувалась на рахунку № 2600.1.035489601, відкритому позивачу 09.02.2015 р. з ініціативи банку, що підтверджується випискою по особовому рахунку, долученій до матеріалів справи.
Таким чином, позивач визначає основний борг за Договором, який виник у відповідача перед позивачем після закінчення строку розміщення вкладу, як неповернуту суму з вкладного рахунку в розмірі 3 500 000, 00 грн. та суму неперерахованих з поточного рахунку позивача, відкритому у відповідача, коштів в розмірі 556 560, 93 грн.
Намагаючись встановити обставини взаємовідносин між сторонами за поточним рахунком № 260017731201, суд витребував у позивача копію Договору банківського рахунку щодо поточного рахунку № 2600.1.77312.01, відкритого в Полтавській регіональній філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Водночас, вказаного договору суду представлено не було, а позивач надав пояснення, що вказаний рахунок було відкрито йому в межах Договору банківського вкладу від 16.10.2013 р.
Перевіряючи вказані доводи, суд встановив згідно з Довідкою Миргородської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 22.07.2015 р., що рахунок № 260017731201 було відкрито позивачу відповідачем 16.07.2013 р., тобто за три місяці до укладення Договору банківського вкладу.
У свою чергу, підставою даного позову в частині стягнення суми коштів в розмірі 556 560, 93 грн. позивач в порушення відповідачем умов договору банківського рахунку не визначає, проте як перерахування вказаних коштів з вкладного рахунку на рахунок № 260017731201 в розумінні приписів п. 3.1. Договору банківського вкладу суд визнає, як виконання зобов'язання з повернення вкладу в цій частині.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що умовами п. 3.1. Договору сторони передбачили саме право, а не обов'язок повернути кошти вкладу на інший, ніж вказано в розділі 7 Договору, рахунок позивача, а тому його твердження про те, що відповідач перерахувавши кошти на рахунок № 260017731201 тим самим не повернув у відповідній частині вклад є безпідставними.
Окрім наведеного, позивач стверджує, що йому були завдані збитки відповідачем в силу невчасного перерахування коштів, що позбавило його можливості закупити необхідні товари за нижчою ціною, яка в період з січня 2015 року по березень-квітень 2015 року зросла.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні щодо придбання товарів у період березень-квітень 2015 року, рахунки, які йому виставляли постачальники в січні 2015 року, виписки про оплату товарів та довідки про відкриті в банківських установах рахунків і про рух коштів по ним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором банківського вкладу.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України вказується, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Приписами ст. 1060 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як зазначалось вище, згідно з п. 3.1 Договору було передбачено, що при закінченні строку розміщення вкладного траншу, його повернення здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний у розділі 7 цього договору. Повернення вкладеного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок клієнта, що вказаний у листі клієнта про повернення коштів.
Розділом 7 Договору було визначено реквізити в тому числі поточного рахунку позивача - № 2600.1.77312.01 у Філії «Полт РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», код 331832.
Відповідач перерахував 1 500 000, 00 грн. на вказаний рахунок з вкладеного, проте як сума в розмірі 3 500 000, 00 грн. залишилась неповернутою позивачу.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення 3 500 000, 00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.
Разом з тим, що стосується вимог про стягнення 556 560, 93 грн., які залишились на поточному рахунку позивача № 260017731201, суд визнає їх такими, що не доведені належним чином, оскільки підставою для подання позову в цій частині позивач визначив порушення відповідачем умов Договору банківського вкладу від 16.10.2013 р., проте як він не поширює свою дію на обслуговування поточного рахунку, який був відкритий позивачу 16.07.2013 р.
При цьому, позивачем не лише належним чином не мотивовано в цій частині заявлені вимоги, але й не представлено доказів подання платіжних доручень відповідачу на списання коштів з поточного рахунку № 2600.1.77312.01 в сумі 556 560, 93 грн., та які не були виконані відповідачем.
Враховуючи зазначене, суд звертає увагу позивача на право звернутись з окремим позовом до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, в тому числі з огляду на закриття рахунку № 260017731201 з ініціативи банку 13.03.2015 р., якщо такі обставини підтвердяться, вірно визначивши підставу позову та надавши належні та допустимі докази порушення відповідачем договору банківського рахунку, проте як наразі вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог про стягнення 277 889, 00 грн. процентів, суд відзначає наступне.
Частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Відповідно до ч. 5 ст. 1061 Цивільного кодексу України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Перевіривши розрахунок процентів, суд відзначає, що він є невірним, оскільки позивач бере за основу суму для їх обрахунку не лише в частині неповернутого вкладу, але й додатково в частині коштів з поточного рахунку № 260017731201.
Згідно з вірним розрахунком процентів вони складають: з 20.01.2015 р. по 09.02.2015 р. = 5 000 000, 00 грн. х 23 % річних = 63 013,70 грн.; з 09.02.2015 р. по 01.05.2015 р. = 3 500 000, 00 грн. х 23 % річних = 178 643,84 грн. Всього: 241 657,54 грн.
Що стосується вимог про стягнення 35 957, 30 грн. 3 % річних, 1 887 270, 00 грн. інфляційних втрат, суд визнає їх частково обгрунтованими.
Так, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
Позивачем 3 % річних та інфляційні втрати нараховані невірно, оскільки позивач бере за основу суму для їх обрахунку не лише в частині вкладу, але й додатково в частині коштів з поточного рахунку № 260017731201.
Згідно з вірним розрахунком в період з 20.01.2015 р. по 09.02.2015 р. відносно суми вкладу в 5 000 000, 00 грн. 3 % = 8219,18 грн., інфляційні втрати 0, 00 грн.; з 09.02.2015 р. по 01.05.2015 р. відносно суми вкладу в 3 500 000, 00 грн. 3 % = 23 301,37 грн.; інфляційні втрати = 1 155 000,00 грн. Всього: 3 % = 31520,55 грн.; інфляційні втрати = 1 155 000,00 грн.
У свою чергу, що стосується вимог про стягнення пені, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З умов укладеного між сторонами Договору вбачається, що ними не передбачена відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору банком в частині строків повернення вкладу. Отже позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені безпідставні та задоволенню не підлягають.
Також, що стосується вимог про стягнення збитків, суд визнає їх недоведеними належним чином.
Так, розглядаючи вимоги про відшкодування збитків, необхідно виходити з наступного.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
У свою чергу, рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.
Відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.
Так, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Потрібно довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).
В даному випадку, позивач стверджує, що ним понесено збитки у формі додаткових витрат (придбання товару за завищеною ціною), внаслідок порушення зобов'язання відповідачем.
Зокрема, позивач відзначає, що внаслідок неповернення коштів відповідачем, він не зміг оплатити необхідний йому товар за нижчими цінами та був вимушений сплатити за нього за вищою ціною. Різницю відповідно він вважає збитками.
Оцінюючи вказані доводи, суд відзначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування збитків у формі додаткових витрат покладає на кредитора обов'язок довести, що ці витрати не були б ним понесені у разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що маючи грошові кошти в якості вкладу на рахунку, відкритому у відповідача, він мав право розраховувати, що зможе зі спливом встановленого договором строку вкладу використати такі кошти для придбання необхідних йому товарів.
Разом з тим, суд відзначає, що обґрунтовуючи суму надміру витрачених коштів, позивач має довести, що ціна за якою він все ж придбав необхідний йому товар не є завищеною, та що на ринку він не мав змоги придбати його за цінами, які не перевищують тих, що існували на момент порушення відповідачем зобов'язань з повернення вкладу, без шкоди вимогам по якості.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивач не представив доказів того, що ціни, за якими він придбав необхідний товар, та які він використовує при обрахунку надміру понесених витрат, є такими, що не є явно завищеними на ринку.
Враховуючи зазначене, суд вважає не доведеним розмір завданих збитків та відмовляє в цій частині в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60; код ЄДРПОУ 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАН» (37601, Полтавська область, Миргородський район, село Вовнянка; код ЄДРПОУ 34419231) 3 500 000 (три мільйони п'ятсот тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 31 520 (тридцять одну тисячу п'ятсот двадцять) грн. 55 коп. 3 % річних, 1 155 000 (один мільйон сто п'ятдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 241 657 (двісті сорок одну тисячу шістсот п'ятдесят сім) грн. 54 коп. процентів та 49 292 (сорок дев'ять тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 33 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.08.2015 р.
Суддя В.С. Ломака