79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.08.15 Справа№ 3/374-26/433
За позовом: Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів,
до відповідача-1: Скнилівської сільської ради, Львівська область, Пустомитівський район, с. Скнилів,
до відповідача-2: Пустомитівської районної державної адміністрації, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТА - ТРАНС», Львівської область, Миколаївський район, с. Березівці,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -1: Приватне підприємство «Паритет КС», м. Львів,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-2: Державне підприємство «Львівське», Львівська область, Яворівський район, с. Висіч,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-3: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-роздрібна компанія «ЄВРОТЕК», м. Львів,
про: визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 10,1771 га від 07.07.2006 року., Суддя Король М.Р.
За участю представників:
від прокурора: Покора К.В. (посвідчення №033493);
від позивача-1 (МОУ): Попович Ю.І. - представник (довіреність №220/347/д від 18.05.2015р.);
від позивача-2: Куцак В.П. - представник (довіреність №2246 від 23.07.2015р.);
від відповідача-1: Тиндик М.О. - сільський голова;
від відповідача-2: Корилкевич П.В. - представник (довіреність №220/862/д від 17.11.2014р.);
від третьої особи на стороні позивача: Кордиш В.В. - представник (довіреність б/н від 16.03.2015р.);
від третьої особи-1 на стороні відповідачів: не з'явився;
від третьої особи-2 на стороні відповідачів: не з'явився;
від третьої особи-3 на стороні відповідачів: Кравчук О.А. - представник (довіреність б/н від 02.01.2015р.)
В судовому засіданні 12.08.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
позов заявлено Військовим прокурором Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів) до відповідача-1: Скнилівської сільської ради (Львівська область, Пустомитівський район, с. Скнилів), до відповідача-2: Пустомитівської районної державної адміністрації (Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТА - ТРАНС» (Львівської область, Миколаївський район, с. Березівці) та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-1: Приватного підприємства «Паритет КС» (м. Львів), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-2: Державного підприємства «Львівське» (Львівська область, Яворівський район, с. Висіч), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-роздрібна компанія «ЄВРОТЕК» (м. Львів) про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 10,1771 га від 07.07.2006 року.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що спірний договір між приватним підприємством «Паритет КС» та Пустомитівською районною державною адміністрацією Львівської області було укладено з перевищенням повноважень останньої, оскільки Адміністрація фактично розпорядилася землями оборони, право постійного користування якими, на підставі Державного акту на право користування від 1989 № 040210 року має правонаступник Львівського вищого військово-політичного училища - Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р., яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю. Вищий господарський суд України постановою від 28.05.2014 року касаційну скаргу Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задоволив, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року та рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2013 року скасував, а вказану справу направив на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Рішенням господарського суду Львівської області від 05.09.2014 р., яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2015 року касаційну скаргу Військового прокурора Західного регіону України задоволено, касаційну скаргу Міністерства оборони України та Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 у справі № 3/374-26/433 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Внаслідок автоматизованого розподілу 01.04.2015 року для розгляду справи №3/374-26/433 визначено суддю Березяк Н.Є.
У зв'язку з задоволенням самовідводу судді Березяк Н.Є у справі 3/374 - 26/433, 16.06.2015 р. проведено повторний автоматизований розподіл справи, для розгляду даної справи визначено суддю Король М.Р.
Ухвалою суду від 17.06.15 року прийнято справу до розгляду. Розгляд судової справи призначено на 02.07.15р.
Прокурор та представник позивача-1 в судове засідання 02.07.2015 року прибули, позовні вимоги підтримали.
Представники відповідача-2 та третьої особи-3 в судове засідання прибули, проти позовних вимог заперечили.
Позивач-2, відповідач-1, третя особа-1 та третя особа-2 участь повноважних представників в судовому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, з клопотання та заявами не зверталися.
Суд відклав розгляд клопотання ТзОВ «ЕЛІТА - ТРАНС» (вх.. №1879/15 від 22.04.2015 р.) про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Розгляд справи відкладено на 23.07.2015 року.
Прокурор та представники позивачів в судове засідання 23.07.2015 року прибули, позовні вимоги підтримали.
Відповідачі, третя особа 1 та третя особа 2 участь повноважних представників в судовому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, з клопотаннями та заявами не зверталися.
Представник третьої особи 3 в судове засідання прибув, проти позову заперечив, через відділ обліку та документального забезпечення суду подав додаткові пояснення по справі (34094/15).
Беручи до уваги те, що ТзОВ «ЕЛІТА - ТРАНС» є суміжним землекористувачем земельної ділянки, котра є об'єктом оспорюваного договору купівлі-продажу, суд задоволив клопотання ТзОВ «ЕЛІТА - ТРАНС» (вх. №1679/15 від 22.04.2015 р.) про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТА - ТРАНС» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.
Розгляд справи відкладено на 05.08.2015 року.
Прокурор та представники позивачів у судове засідання 05.08.2015 року з'явилися, позовні вимоги підтримали повністю.
Представники відповідачів в судове засідання з'явилися, проти позовних вимог заперечили.
05.08.2015р. представником відповідача-2 через відділ обліку та документального забезпечення подано клопотання (вх. №32490/15) про долучення документів до матеріалів справи, яке суд задоволив.
Представник третьої особи на стороні позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав.
Треті особи 1,2 на стороні відповідачів участь повноважних представників у судовому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, з клопотаннями та заявами до суду не зверталися.
Представник третьої особи-3 на стороні відповідачів в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив повністю.
Розгляд справи відкладено на 12.08.2015 року.
Прокурор та представники позивачів у судове засідання 12.08.2015 року з'явилися, позовні вимоги підтримали повністю.
Суд відхилив усне клопотання представника Міністерства оборони України про витребування доказів, оскільки у відповідності до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Клопотання з дотриманням вимог ст. 38 ГПК України суду не подано.
Представники відповідачів в судове засідання з'явилися, проти позовних вимог заперечили.
Представник третьої особи на стороні позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав.
Треті особи 1,2 на стороні відповідачів участь повноважних представників у судовому засіданні не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, з клопотаннями та заявами до суду не зверталися.
Представник третьої особи-3 на стороні відповідачів в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокурора, сторін та третіх осіб, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:
07.07.2006 року між Пустомитівською районною державною адміністрацією (Продавець) та Приватним підприємством «Паритет КС» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно з п. 1.1. даного договору Продавець продає за плату, а Покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки, що розташована на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області загальною площею 10,1771 га, кадастровий №4623686200:03:000:0102. Згідно з п.1.2 договору земельна ділянка, зазначена в п.1.1., продається для ведення підсобного сільського господарства. Вказаний договір посвідчений 07.07.2006 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Соколюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за №688.
Згідно з Державним актом на право користування землею №040210 від 1989 року Львівському вищому військово-політичному училищу було надано в безстрокове і безплатне користування 9,5 гектарів землі на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району Львівської області Української Радянської Соціалістичної республіки для підсобного господарства.
Згідно з наявним в матеріалах справи висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 грудня 2012 року №8001/8002, складеного за результатами проведеної судової експертизи у справі №5015/1195/12, межі земельної ділянки Львівського вищого військово-політичного училища, яка надана в користування на підставі Державного акту на право користування землею на території радгоспу «Львівський» Пустомитівського району Львівської області частково входять в межі земельної ділянки 10,2 га, яка надана ПП «Паритет КС» в оренду згідно договору оренди землі від 19 вересня 2005 року. При цьому, до складу земельної ділянки ПП «Паритет КС» не входять дві частини землекористування Львівського вищого військово-політичного училища: на півночі - земельна ділянка площею 368 кв.м., на сході - земельна ділянка площею 1696 кв.м., які зображені на схемі, що додається до висновку.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Львівське вище військово-політичне училище було ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 «Про реформу системи військової освіти» і Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного не є його правонаступником, у тому числі щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 490) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Аналогічна норма щодо припинення права користування земельною ділянкою передбачена пунктом «в» статті 141 ЗК України, згідно з якою підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Господарським судом Львівської області при винесенні рішення від 05.09.2014 р. та Львівським апеляційним господарським судом при винесенні постанови від 19.11.2014 року було встановлено факт ліквідації Львівського вищого військово-політичного училища та припинення, у зв'язку із цим, права постійного користування спірною земельною ділянкою, посвідченого Державним актом на право користування землею від 1989 року №040210, і з такими висновками погодився Вищий господарський суд України в постанові від 04.03.2015 року, зазначивши, що в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відсутні будь-які права на спірну земельну ділянку та порушення його прав через укладення спірного Договору, тому суд при новому розгляді справи ці обставини повторно не досліджує.
На виконання вимог постанови Вищого господарського суду України від 04.03.2015 року суд під час нового розгляду справи досліджував правовий режим спірної земельної ділянки.
Станом на дату видачі Державного акту на право користування землею №040210 від 1989 року діяв Земельний кодекс Української РСР від 08.07.1970 року (з наступними змінами і доповненнями), який не передбачав такої категорії земель за цільовим призначенням як землі оборони.
Вперше таке цільове призначення земель як землі оборони було передбачене в статті 3 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року № 561-XII. Статтею 7 зазначеного Кодексу, зокрема, було передбачено, що у постійне або тимчасове користування земля надається для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу. Згідно до ст. 70 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством Української РСР.
Статтею 4 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року було передбачено, що віднесення земель до вказаних у статті 3 цього Кодексу категорій провадиться відповідно до цільового призначення земель. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Законом України від 13.03.1992 року № 2196-XII Земельний кодекс Української РСР був викладений в новій редакції, а також було змінено його назву на Земельний кодекс України. Статтею 2 Земельного кодексу України від 13.03.1992 року теж було передбачено, що землі України за цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення. Цією нормою було передбачено, що віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Згідно до ст. 70 зазначеного Кодексу землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 р. № 483 було затверджене Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями. Згідно з п.3 зазначеного Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.
Відповідно до п. 15 зазначеного Положення надання в користування земельних ділянок для потреб Збройних Сил України здійснюється в порядку, передбаченому статтею 19 Земельного кодексу України. Відведення земельних ділянок проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами їх відведення. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є військові частини, військово-навчальні заклади, підприємства, установи і організації Міністерства оборони України.
Згідно до п.п. 16-20 вищевказаного Положення земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.
В подальшому з метою визначення на законодавчому рівні правових засад і порядку використання земель оборони було прийнято Закон України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 року № 1345-IV. Згідно з п.1 зазначеного Закону землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.
Згідно до статті 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року (в редакції, діючій на дату виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, виділяються сільськогосподарського призначення; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року (в редакції, діючій на дату виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року (в редакції, діючій на дату виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Таким чином, виходячи із вищевказаних законодавчих норм, суд прийшов до висновку, що ст. 3 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року було вперше передбачено нову категорію земель за цільовим призначенням - землі оборони. Таку ж категорію земель за цільовим призначенням передбачено ст. 2 Земельного кодексу України від 13.03.1992 року, ст. 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року (в редакції, діючій на дату виникнення спірних правовідносин). При цьому, зазначеними Кодексами було встановлено, що віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування. Відтак, відповідна земельна ділянка могла набути статусу земель оборони при прийнятті відповідного рішення компетентним органом, який вправі розпоряджатися землями, про віднесення її до земель оборони (зокрема, у разі її надання для розміщення та постійної діяльності військових частин, військово-навчальних закладів, установ, підприємств чи організацій Збройних Сил України згідно порядку, установленого земельним законодавством) або при прийнятті рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка віднесена до іншої категорії.
З Державного акту на право користування землею №040210 від 1989 року судом вбачається, що земельна ділянка площею 9,5 гектарів надавалася в користування Львівському вищому військово-політичному училищу для підсобного господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992р. №490 Львівське вище військово-політичне училище спочатку було перейменоване в Львівське вище військове училище, після чого було припинено шляхом ліквідації без правонаступництва, а відтак, його право постійного користування згідно Державного акту на право користування землею №040210 від 1989 року припинилося на підставі п.3 ч.1 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року.
З долученої до матеріалів справи постанови Вищого господарського суду України від 11.11.2014 року у справі № 914/1216/13 за позовом Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства «Паритет КС»; Державного підприємства «Львівське», треті особи: Академія Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, м. Львів; Фонд державного майна України; Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-роздрібна компанія «Євротек» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, суд з'ясував, що згідно наказу Командувача військами Прикарпатського військового округу від 06.04.1992р. №39 свиновідгодівельний комплекс Львівського вищого військово-політичного училища було передано на баланс Військового радгоспу «Львівський»; рішенням №18 від 10.03.2005р. виконавчий комітет Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вирішив надати дозвіл на виготовлення права власності на будівлі, які розташовані на підсобному господарстві Військового радгоспу «Львівський» по вул. Чорновола, 2 у с. Скнилів Пустомитівського району Львівської області а саме: на корівник А-1 загальною площею 790,0 кв.м.; вагову Г-1 загальною площею 63,2 кв.м.; свинарник Б-1 загальною площею 2010,4 кв.м.; насосну З-1 загальною площею 17,4 кв.м; санпропускник Ж-1 загальною площею 50,4 кв.м.; караульне приміщення В-1 загальною площею 184,1 кв.м.; трансформаторну підстанцію Д-1 загальною площею 78,7 кв.м., всього загальною площею 3194,2 кв.м.; на підставі вищезазначеного рішення, Виконавчим комітетом Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області було оформлено Військовому радгоспу «Львівський» Свідоцтво про право власності на нерухоме майно сер. ЯЯЯ №020692.
Отже, будівлі підсобного господарства, які знаходилися на земельній ділянці, що відчужена згідно спірного договору купівлі-продажу, і перебували на балансі Львівського вищого військово-політичного училища, були передані на баланс Військового радгоспу «Львівський». Відтак, Військовий радгосп «Львівський» вправі був вжити відповідних заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою площею 9,5 га, на якій знаходяться ці будівлі, зокрема, звернутися до відповідної ради, яка в межах своєї компетенції розпоряджалася землями, з метою прийняття рішення про надання земельної ділянки в користування для потреб оборони та отримати документ, що посвідчує право користування землею. Проте, в матеріалах справи такі докази відсутні. В подальшому вищевказані будівлі підсобного господарства були відчужені Військовим радгоспом «Львівський» та придбані Приватним підприємством «Паритет КС» згідно договору купівлі-продажу будівель 29.03.2005 року.
Вказаний договір купівлі-продажу будівель від 29.03.2005 року оспорювався Першим заступником прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в судовому порядку. Однак, рішенням господарського суду Львівської області від 17.03.2014 р. у справі №914/1216/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у справі № 914/1216/13 та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2014 року у справі № 914/1216/13, в задоволенні позову Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України було відмовлено.
Факт відчуження Військовим радгоспом «Львівський» Приватному підприємству «Паритет КС» будівель підсобного господарства згідно договору купівлі-продажу будівель 29.03.2005 року свідчить про те, що станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2006 року на земельній ділянці, яка була відчужена згідно спірного договору, були відсутні будь-які об'єкти нерухомого майна, які б належали до сфери управління Міністерства оборони України, що могло б засвідчити факт здійснення будь-якої діяльності підприємствами, установами, організаціями Збройних сил України чи військовими навчальними закладами на вищевказаній земельній ділянці.
В судовому засіданні прокурор покликався на те, що в подальшому згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу будівлі від 25.11.2005 року та договору купівлі-продажу будівель від 25.11.2005 року будівлі підсобного господарства були відчужені ПП «Паритет КС» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в свою чергу згідно договору купівлі-продажу свинарника від 25.11.2005 року та договору купівлі-продажу будівель від 25.11.2005 року відчужили ці будівлі ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркет». А відтак, станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу від 07.07.2006 року в ПП «Паритет КС» були відсутні майнові права на спірній земельній ділянці.
З огляду на вказане, а також з аналізу ст.ст. 127,128,149,153,154 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору купівлі-продажу землі від 07.07.2006р.) суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного договору. Також суд зауважує, що обставини щодо відчуження ПП «Паритет КС» будівель жодним чином не підтверджують наявність порушених прав Міністерства оборони України спірним договором купівлі-продажу землі від 07.07.2006 року та виходить за межі дослідження питання щодо правового режиму земельної ділянки, відчуженої згідно спірного договору купівлі-продажу землі від 07.07.2006р.
Одночасно, суд дослідив, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №431-р від 26.07.2006р. «Про передачу цілісних майнових комплексів військових радгоспів до сфери управління Мінагрополітики» та додатку до нього цілісний майновий комплекс Військового радгоспу «Львівський» було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Наказом Міністерства аграрної політики України №441 від 22.06.2007р. «Про перейменування Військового радгоспу «Львівський» було перейменовано Військовий радгосп «Львівський» в Державне підприємство «Львівське», яке є правонаступником майнових прав та обов'язків Військового радгоспу «Львівський». А відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 02.06.2008 року №345 «Про перелік державних підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України» та додатку до нього Державне підприємство «Львівське» (код ЄДРПОУ 22397239, Яворівський район, с. Висіч) належить до сфери управління Мінагрополітики України.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема, з долученої відповідачем Пустомитівською районною адміністрацією довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, наданої Відділом Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області станом на 01.01.2006 року (супровідний лист від 09.07.2015 року №14-1315-0.6-2690/2-15), судом вбачається, що земельна ділянка площею 10,1771 га належала до сільськогосподарських земель (підсобні сільські господарства недержавних підприємств, установ та організацій).
В силу положень ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається з позовної заяви, прокурор просить визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу від 07.07.2006 року у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею №040210 від 1989 року, виданим Львівському вищому військово-політичному училищу, правонаступником якого є Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Також прокурор вважає, що спірний договір суперечить ст.ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст. 5, 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», якими визначено статус та призначення земель оборони і неможливість їх передачі до земель комунальної власності у випадку розмежування земель.
Однак, враховуючи усе вищенаведене, суд вважає, що прокурор та позивачі не надали належних доказів віднесення земельної ділянки площею 9,5 га, яка надавалася в користування Львівському вищому військово-політичному училищу для підсобного господарства згідно Державного акту на право користування землею №040210 від 1989 року, право постійного користування якою припинено в зв'язку з ліквідацією юридичної особи, до земель оборони станом на момент виникнення спірних правовідносин. У зв'язку із припиненням Львівського вищого військово-політичного училища шляхом ліквідації, Державний акт на право користування землею №040210 від 1989 року втратив свою чинність, а тому не може підтверджувати приналежність вищевказаної земельної ділянки до земель оборони. Інших доказів, зокрема, державного акта на право постійного користування землею чи договору оренди про надання спірної земельної ділянки в користування Військовому радгоспу «Львівський» чи іншій військовій частині, ні прокурором, ні позивачами не надано. Крім того, станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2006 року на відчуженій згідно цього договору земельній ділянці були розташовані приватні будівлі, і будь-яка діяльність підприємствами, установами чи організаціями Збройних сил України на ній не здійснювалася. За таких умов, спірний договір, на думку суду, не суперечить статті 77 ЗК України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони». Також суд вважає, що спірний договір не суперечить ст.ст. 5, 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», оскільки вони не стосуються підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу землі.
Згідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України від 25.10.2001 (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) право власності чи користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Частиною 3 зазначеної статті було передбачено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Отже, право звернення до господарського суду з метою захисту порушених прав на землю має, зокрема, користувач земельної ділянки, якщо його права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку.
Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовуються прокурором саме порушенням права Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного як правонаступника Львівського вищого військово-політичного училища, якому згідно Державного акта на право користування землею №040210 від 1989 року було надано в безстрокове і безплатне користування 9,5 гектарів землі на території радгоспу «Львівський» для підсобного господарства. Що стосується порушених прав іншого позивача - Міністерства оборони України, то в позовній заяві не вказано, в чому полягає таке порушення.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази віднесення земельної ділянки, відчуженої згідно спірного договору, до земель оборони у встановленому законодавством порядку чи надання її саме для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, суд вважає недоведеним порушення прав Міністерства оборони України внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу землі від 07.07.2006 року.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.
Судовий збір покласти на позивачів у відповідності до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд -
1.В позові відмовити повністю.
2.Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, ідентифікаційний код 00034022) в дохід державного бюджету 42,5 грн. судового збору.
3.Стягнути з Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79012, м. Львів, вул. Гвардійська, буд. 12, ідентифікаційний код 08410370) в дохід державного бюджету 42,5 грн. судового збору.
Повне рішення складено 14.08.2015 р.
Суддя Король М.Р.