ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 серпня 2015 року 11:35 № 826/6244/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), в якій просить суд, з урахуванням змінених позовних вимог, визнати право на приватизацію та зобов'язати відповідача прийняти рішення, на підставі делегованих повноважень, виконати та вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення, кімнати НОМЕР_1 по вул. Жукова, 53а в м.Києві відповідно до рішення Конституційного суду України, яке є обов'язковим для виконання і оскарженню не підлягає.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона проживає і зареєстрована у кімнаті НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою : м.Київ, вул.Жукова, 53а. Вважає неправомірною відмову органу приватизації щодо передачі їй у власність займаного житлового приміщення шляхом приватизації, вбачає в таких діях порушення норм чинного законодавства.
Представник відповідача проти позову заперечував та вказав, що позивач не має права на приватизацію займаного житлового приміщення, оскільки відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», однією з обов'язкових складових, необхідних для реалізації громадянином права приватизації займаного житлового приміщення у гуртожитку є відсутність у нього власного житла.
Разом з тим, позивач має власне житло, яке набула реалізувавши своє право, як член сім'ї наймача, на приватизацію квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою.
Враховуючи, що квартира у місті Черкаси належить ОСОБА_1 на праві спільної приватної власності, приватизація кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 не відповідатиме вимогам статей 1 та 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Розглянувши надані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 13.02.2015 ОСОБА_1 звернулася з заявою до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, в якій просила видати свідоцтво про право власності на житло - кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою : АДРЕСА_3
Листом від 12.03.2015 № 30-966/1 відповідачем відмовлено позивачу задоволенні її заяви у зв'язку з тим, що відповідно до довідки, наданої КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 03.03.2015 № 121о та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого 13.01.2015, індексний номер витягу НОМЕР_2, ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2.
З огляду на вищенаведене, приватизація кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 не може бути проведена у порядку та на підставах, встановлених положеннями Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Таку відмову відповідача позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим і звернувся за захистом свої прав та інтересів до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, а також вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до cт. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно із 2 ст. Закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей окремо регулюються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 р. № 500-VI (далі - Закон N 500-VI).
Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників та членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них (ч.1 ст.1 Закону N 500-VI).
Ч.2 ст.4 Закону N 500-VI громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.
Згідно із ордером від 28.07.2014 №015177 серія Б на жиле приміщення у гуртожитку, ордер виданий ОСОБА_1 з сім'єю з 1-єї особи на право зайняття жилого приміщення жилою площею 17,7 кв. м., яке складається з 1 кімнати за адресою АДРЕСА_3
Право на зайняття житлового приміщення за вказаною адресою відповідачем не заперечується.
Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, відмовляючи позивачу у приватизації займаної нею кімнати, відповідач виходив з того, що однією з обов'язкових складових, необхідних для реалізації громадянином права приватизації займаного житлового приміщення у гуртожитку є відсутність у нього власного житла. Однак, відповідно до довідки, наданої КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 03.03.2015 № 121о та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого 13.01.2015, індексний номер витягу НОМЕР_2, ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2. Вказане позивачем не спростовано.
Таким чином, судом достовірно встановлено, що позивачу на день звернення до відповідача з заявою про надання дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку, а також на день розгляду даної справи судом, має власне житло і на цій підставі отримав відмову у наданні дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку.
Наявність у позивача власного житла виключає його зі складу суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки його дія розповсюджується тільки на громадян, які не мають власного житла. Враховуючи такі обставини, на думку суду, дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на приватизацію кімнати у гуртожитку відповідали вимогам Закону та були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, що підтверджується наявними у справі доказами.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій