№2-а-207/09
16 лютого 2009 року Торезький міський суд Донецької області в складі :
головуючого-судді Стріжакової Т.В.
при секретарі Косолапової В.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача УПСЗН Меркулової І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити недоплачену допомогу на оздоровлення, забезпечення проведення цих платежів, -
Позивач 02.02.2009 року звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області (УПСЗН), Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області (ГУ ДКУ), про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату недоплаченої допомоги на оздоровлення, забезпечення проведення цих платежів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) - категорія 1 та інвалідом 3-ої групи, перебуває на обліку в УПСЗН, на підставі ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991року №796-Х11 він має право на одержання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Ч.1 ст.95 КЗОТ України передбачено, що мінімальна заробітна плата - це законодавче встановлений розмір заробітної плати, державна соціальна гарантія. Її розмір встановлюється виключно законами України і є обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, що передбачено ч.1,2 ст.19 ЗУ «Про Державні соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії». Вважає, що відповідно до ст.48 вказаного Закону йому повинна бути нарахована і виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат із розрахунку мінімальної заробітної плати на момент здійснення виплат. УПСЗН виплатило йому за 2008 рік 90грн. у відповідності до ПКМУ №562 від 12.07.2005 року, і доплатити різницю відмовляється, чим порушує ст.48 Закону №796-Х11 та рішення Конституційного суду України від 9.07.2007 року №2-рп/2007. З урахуванням допомоги на оздоровлення, яка була йому виплачена, до виплати йому належить: 545грн.х4-90грн.=2090грн.
Згідно із ст.63 ЗУ вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією здійснюється за рахунок державного бюджету, Положенням «Про державне казначейство» передбачено, що основними завданнями казначейства є забезпечення казначейського обслуговування і розрахунково-касове обслуговування одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і проведенні платежів, тому позивач вважає, що ГУ ДКУ після надання УПСЗН відповідних розрахунків зобов'язане здійснити відповідне забезпечення і обслуговування виплат щорічної допомоги на оздоровлення.
Позивач просить визнати не чинними (протиправними) рішення (дії) УПСЗН при визначенні суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, такими, що не відповідають нормам ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зобов'язати УПСЗН здійснити йому виплату щорічної допомоги на оздоровлення: за 2008 р. в розмірі 2090 грн., зобов'язати ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗН та контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і проведенні йому вказаних платежів на його користь за 2008 рік в сумі 2090грн. (а.с.1-3).
Представник відповідача ГУ ДКУ, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, просив справу розглянути без його участі, у позові відмовити повністю (а.с.25).
У судовому засіданні позивач дав пояснення, аналогічні викладеним у позові, свої позовні вимоги підтримав повністю просив задовольнити.
Представник відповідача УПСЗН позовні вимоги не визнала, пояснила суду, що позивач перебуває на обліку в УПСЗН як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має 1 категорію і йому встановлена 3 група інвалідності, тому згідно із ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мав право у 2008р. на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Але застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (КМУ), рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади. Обов'язковість виконання постанов і розпоряджень КМУ закріплена статтею 117 Конституції України. Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією вказаного Закону здійснюється за рахунок державного бюджету. В ч.2ст.95 Конституції України передбачено, що виключно ЗУ Про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Виходячи із фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної допомоги в розмірі, встановленому ПКМУ №562 від 12.07.2005р. Позивачу виплачена допомога за 2008р. у сумі 90грн. Статтею 73 ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” КМУ надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними програмами. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 вказану статтю не визнано не конституційною. Тобто відсутні законодавчі підстави для перерахунку та виплати окремих компенсацій відповідно до розмірів, визначених Законом. Статтею 119 Бюджетного Кодексу України не допускається нецільове використання бюджетних коштів. Компенсація на оздоровлення на 2008 року позивачу виплачена, заборгованості немає. Просить у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши позивача, представника відповідача УПСЗН, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, має 1 категорію (а.с.4), з 01.04.2003р. висновком МСЕК йому встановлено повторно 3 групу інвалідності безстроково (а.с.7,8). Згідно із довідкою УПСЗН позивач перебуває на обліку в УПСЗН і отримує щорічну допомогу на оздоровлення на підставі ПКМУ №562 від 12.07.2005р., 21.11.2008р. він отримав 90грн. (а.с.10). На звернення позивача про доплату допомоги УПСЗН відповіло відмовою (а.с.9). УПСЗН Торезької міської Ради Донецької області утворюються рішенням міської ради, підконтрольне та підзвітне міській раді, є юридичною особою (а.с.19-22).
Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991року №796-Х11 у абзаці 3 частині 4 статті 48 передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 1 та 2 групи у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи - чотири мінімальні заробітні плат, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Постановою КМУ від 12.07.2005р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи» всупереч ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” установлено розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, зокрема для 1 категорії інвалідів 3 групи з 2005 р. в розмірі 90 грн. В цій постанові закріплено конкретні розміри допомоги, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової допомоги залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом.
УПСЗН позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік у сумі 90грн. виплатило 21.11.2008 року (а.с.8). Мінімальна заробітна плата на 21.11.2008 року складає 545грн. (ст.59 «Про державний бюджет на 2008 рік»).
Відповідно до ст.22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній и культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України). Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч.1ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії» передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати визначається виключно Законами України. При цьому Закони, які встановлювали мінімальні заробітні плати, не містили обмежень щодо застосування норм ст.48 ЗУ вказаного Закону від 28.02.1991року №796-Х11.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Постанови та інші нормативно-правові акти готуються на підставі Законів, актів чи доручень Президента України, актів КМУ, рішень урядових комітетів, доручень Прем'єр-міністра (пункт 10 розділу У1 Тимчасового регламенту КМУ від 05.06.2000 року №915).
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році ПКМУ №836 від 26.07.1996р. розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, тільки був змінений ПКМУ №562 від 12.07.2005р., він не відповідає розміру, встановленому іншими законами. При цьому вказані закони не містили обмежень щодо застосування ст.48 Закону №796-Х11.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, звуження змісту та обсягу прав людини не допускається, і виходячи із принципу адміністративного судочинства - верховенства права та загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, якими є Постанови КМУ, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст.48 Закону №796-Х11 та статті законів, якими передбачені мінімальний розмір заробітної плати, а не ПКМУ від 12.07.2005р. № 562.
Відповідно до ч.4ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Судом встановлено, що позивачем дотримано умови отримання вказаної допомоги - на законних підставах він перебуває на обліку у відповідача, він має законні сподівання на отримання зазначених Законом коштів За таких обставин та з урахуванням спеціального Закону №796-Х11 УПСЗН повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати у розмірі: 545грн. (мінімальна заробітна плата)х4=2180грн.
Суд критично оцінює ствердження відповідача про те, що для розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ від 12.07.2005р. № 562. В цій постанові закріплено конкретний розмір допомоги, що суперечить Закону №796-Х11, котрим визначено кратність одноразової допомоги залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється Законом. Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом №796-Х11 зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, у тому числі допомоги на оздоровлення. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, якими є ПКМУ від 12.07.2005р. № 562. У Законі №796-Х11 викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя, здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого ЗУ №796-Х11, є безпідставним. Тому при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосовувати вказану постанову КМУ не можна.
Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не можуть бути прийняті до уваги.
Проте ст.73 ЗУ „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” КМУ надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними програмами.
Суд вважає, що зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу 11 ЗУ від 28.12.2007р. №107-У1 до ст.48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008. Викладене свідчить, що відповідач зобов'язаний виплатити розмір спірної допомоги позивачу за 2008 рік у відповідності до ст.48 ЗУ №796-Х11, а саме у відповідності до розміру мінімальної заробітної плати.
УПСЗН позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік виплатило у сумі 90грн., а повинно було виплатити 2180грн. Недоплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення складає за 2008 рік: 2180грн.-90грн.=2090 грн., його позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо зобов'язання ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗ, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Позивач не надав доказів порушення його прав та інтересів з боку ГУ ДКУ. Відповідно до Типового Положення про Головне управління державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі основним завданням ГУ є: забезпечення казначейського обслуговування Державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язанням; у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства. Отже вимоги позивача щодо зобов'язання ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗН прямо передбачені законодавством України і на теперішній час не порушені, тому у суду відсутній предмет розгляду по справі (рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень), який би можливо було перевірити на предмет відповідності вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
Керуючись ст.22 «Загальної Декларації прав людини», ст.8,9,16,19,22,46,50,55 Конституції України, ст.1,13,48,62,63,70 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік», ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.2,8,9,10,69-71,79,86,87,94,98,99,100,102,104,105,158-163,185,186,254 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити недоплачену допомогу на оздоровлення за 2008 рік, забезпечення проведення цих платежів - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області у виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому ст.48 „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2008 рік.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради здійснити виплату на користь ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у сумі 2090грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 16 лютого 2009 року в присутності позивача та представника відповідача УПСЗН. Постанова буде виготовлена в повному обсязі 16 лютого 2009 року. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ Т.В. СТРІЖАКОВА