Справа № 212/10739/14-ц Головуючий в 1-й інстанції Провадження № 22-ц/774/1398/К/15 Пустовіт О.Г.
Категорія № 5 (1) Доповідач - Братіщева Л.А.
ІНФОРМАЦІЯ_3 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Братіщевої Л.А.
суддів: Грищенко Н.М., Чорнобук В.І.
при секретарі: Масловій К.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -
В жовтні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. В обґрунтування позову зазначила, що на початку 2004 року вона познайомилась з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була досить похилого віку та між ними була досягнута домовленість щодо укладення договору про продаж належного ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_1, у зв'язку з чим вона 07 травня 2004 року під розписку передала ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 14000 грн., а також вони домовились, що вона буде надавати ОСОБА_5 допомогу в процесі її проживання. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла і з цього часу вона мешкає у спірному домоволодінні без реєстрації, сплачує комунальні платежі та проводить ремонтні роботи. Просила суд за набувальною давністю визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважає, що суд не врахував те, що поясненнями свідків, квитанціями про сплату за електроенергію та воду, копіями та оригіналами правовстановлюючих документів в достатньому обсязі нею доведено факт добросовісного відкритого і безперервного заволодіння та володіння домоволодінням, яке належить померлій ОСОБА_5 з 2005 року та по даний час. Висновок суду про те, що вона нібито користується майном відповідно до домовленості із колишнім власником - ніякими доказами не підтверджується. Крім того зазначає, що податок за землю вона не сплачувала, оскільки у неї не будо відповідних документів на спірне домоволодіння та землю.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2004 року (а.с. 10-12, 14).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, виданого 12 серпня 2005 року, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутні відомості відносно ОСОБА_5 (а.с. 33).
Згідно довідки Другої криворізької державної нотаріальної контори від 22.01.2015 року, після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 спадкова справа не заводилась, з заявами про прийняття та про відмову від спадщини ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с. 44).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач користується майном відповідно до домовленості із колишнім власником, що не є підставою для набуття права власності на це майно за набувальною давністю, а також позивачем не доведено добросовісне володіння майном.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно ч. 8 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ « 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.
Пунктом 9 даної Постанови передбачено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Виходячи з наведених норм закону, колегія суддів вважає, що суд в своєму рішенні вірно зазначив, що особу, яка заволоділа майном, слід вважати добросовісною, якщо на момент заволодіння майном, вона мала всі підстави вважати, що законний власник майна відсутній, або якщо власник майна є, однак він втратив інтерес до цього майна.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_5 була досягнута домовленість про те, що позивач буде надавати допомогу ОСОБА_5 в процесі її проживання, за що остання в подальшому укладе з нею договір про продаж належного їй спірного домоволодіння.
З долученої до позову розписки вбачається, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 14000 грн. за продаж її домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Таким чином, на думку колегії, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для набуття права власності позивача на спірне домоволодіння, оскільки вона ним користується за домовленістю із колишнім власником ОСОБА_5 та не приймає в цій частині доводи апеляційної скарги про те, що вказаний факт нічим не підтверджується.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що доказами відкритого і безперервного володіння спірним домоволодінням з 2005 року є квитанції про сплату за електроенергію та водопостачання, а також свідчення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на думку колегії, є необґрунтованими.
Доказами безперервного володіння спірним домоволодінням з 2005 року, як зазначає позивач, не можуть свідчити лише дві квитанції про сплату про сплату 12.08.2011 року 2,80 грн. за електроенергію, 27.12.2007 року - 4.20 грн. за водопостачання та 13.50 грн. за електроенергію.
Щодо квитанцій про сплату 27.04.2015 року за послуги з надання електроенергії, а також 12.06.2015 року та 13.07.2015 року за послуги з водопостачання та електроенергію, вони не можуть бути взято до уваги, оскільки оплата 27.04.2015 року була проведена після звернення до суду з даним позовом, а оплата 12.06.2015 року та 13.07.2015 року - після ухвалення рішення
Щодо пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, то з них не вбачається доведеність безперервного володіння позивачем спірним домоволодінням.
Крім того, суд в своєму рішенні вірно зазначив, що, звертаючись до суду, ОСОБА_2 в позовній заяві зазначила іншу адресу проживання, а саме: АДРЕСА_2.
Також, частиною 1 ст. 344 ЦК України, для передбачений строк в 10 років, який встановлюється для відкритого, безперервного володіти нерухомим майном для набуття права власності на це майно за набувальною давністю.
Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги позивача, вона зазначає, що з моменту смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 вона мешкає у спірному домоволодінні. З даним позовом ОСОБА_2 звернулась до суду, відповідно до штампу реєстрації вхідної кореспонденції, звернулась до суду 27 жовтня 2014 року, тобто позивачем не дотриманий строк в 10 років, який спливає ІНФОРМАЦІЯ_3 для набуття права власності на майно за набувальною давністю в разі відкритого та безперервного володіння даним майном.
Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішеннясуду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 був сплачений судовий збір у розмірі 350 грн., однак на не належний розрахунковий рахунок, у зв'язку з чим була винесена ухвала про залишення апеляційної скарги без руху та наданий строк для усунення недоліків.
26 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, відповідно до якої надала квитанцію про сплату судового збору у сумі 350 грн. на належний розрахунковий рахунок та просила вирішити питання щодо повернення суми грошових коштів, сплачених як судовий збір згідно квитанції від 09.06.2015 року.
Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі.
Частиною 3 вищезазначеної статті передбачено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
У разі виникнення підстави для повернення судового збору за ухвалою суду його повернення здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, а у разі інших підстав, які не перераховані у ст. 7 Закону України «Про судовий збір», в тому числі сплати судового збору без подальшого звернення до суду і відповідно відсутності підстав для ухвалення судового рішення з питання повернення судового збору, кошти повертаються відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.
Пунктом 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору (статті 214, 215 ЦПК). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.
Відповідно до п. 43 зазначеної постанови, питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов'язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.
Як вбачається з квитанції ТВБВ 1003/0345 (САКСАГАНЬ)/6363451 від 09.06.2015 року (а.с. 76), ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2015 року сплачено 350 грн. 00 коп., проте не на той розрахунковий рахунок.
Враховуючи вищезазначене, колегія вважає, що сплачений 09 червня 2015 року ОСОБА_2 судовий збір в сумі 350 грн. 00 коп. підлягає поверненню платнику.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 02 червня 2015 року - залишити без змін.
Зобов'язати УДКСУ в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_2 сплачений за квитанцією ТВБВ 1003/0345 (САКСАГАНЬ)/6363451 від 09.06.2015 року на розрахунковий рахунок 31217206781004, ОКПО 37989274, код банку 805012 судовий збір в сумі 350 (триста п'ятдесят) грн. 00 коп.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили
Головуючий:
Судді: