Справа № 211/7102/14-ц Головуючий в суді першої
Провадження № 22-ц/774/1259/К/15 інстанції - Ткаченко С.В.
Категорія 44 (1) Доповідач - Савіна Г.О.
12 серпня 2015 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів - Грищенко Н.М., Чорнобука В.І.,
при секретарі - Масловій К.В.,
за участю: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Довгинцівський районний відділ у м. Кривому Розі Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації, -
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_1. Разом із нею у вказаній квартирі зареєстрована її мати. Останнім часом у них з матір'ю склалися неприязні стосунки, в результаті чого вона позбавлена повноправно здійснювати свої права як власник майна, тобто на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись ним, тому просила суд усунути їй перешкоди у користуванні належним їй житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_4 права користування вказаною квартирою та її виселення із квартири без надання іншого житлового приміщення, а також зобов'язати сектор громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб зняти ОСОБА_4 з реєстраційного обліку у належній їй квартирі.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2. ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на її думку, суд безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог, не звернув увагу на наявність підстав для виселення відповідача з квартири без надання іншого житлового приміщення, а також неправомірно визначив, що подана нею заява з приводу притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за ст. 151 КУпАП - самоправне зайняття житлового приміщення, проведення слідчих дій та встановлення наявності в діях відповідача ознак передбачених ст. 162 КК України - порушення недоторканості житла, незаконного виселення з квартири, не є доказом того, що відносно ОСОБА_4 застосовувалися заходи попередження компетентними органами. Крім того, судом не враховано, що відповідач має можливість проживати у будинку АДРЕСА_2, частина якого належить їй на праві власності та який є придатним для проживання, що підтверджено свідками.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Відповідач ОСОБА_4 є матір'ю позивача. Згідно довідки Криворізької об'єднаної міської довідково - інформаційної служби «Нова Ком» від 10.11.2014 р. № 2 та довідки КП " ЖЕО № 45 " від 10 11 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач, та її матір ОСОБА_4
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні не було добуто підстав для виселення, передбачених ст. 116 ЖК України, а позивачем не надано ніяких доказів, що відповідач систематично руйнує житлове приміщення або використовує його не за призначенням, систематично порушує правила співжиття, що створює неможливість проживати з нею в одній квартирі, а також що до неї застосовувались будь-які заходи попередження чи громадського впливу, які виявились безрезультатними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Права власника житлового будинку (квартири), визначені ст. 383 ЦК України, та ст. 150 Житлового Кодексу України, які передбачають право власника користуватися житлом для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина власника квартири, їхні діти і батьки, а також інші особи.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 як член сім'ї ОСОБА_2 та була зареєстрована в квартирі зі згоди її власника, а тому вона у встановленому законом порядку набула права користування вказаною квартирою.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 Житлового Кодексу України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Підстави і порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування житлом визначені в статті 157 Житлового Кодексу України, якою встановлено, що члени сім'ї власника житлового будинку можуть бути виселені у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 116 Житлового Кодексу України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 17 Постанови Пленуму № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами та доповненнями) при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. У справах щодо звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи застосування до працівника з боку керівника або роботодавця заходів впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням таким працівником про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.
В порушення вимог вищезазначеної статті позивач не надала суду доказів того, що відносно відповідача застосовувались заходи попередження компетентними органами, а також заходи громадського впливу за місцем роботи або місцем проживання відповідача з тих підстав, що вона порушує правила співжиття і робить неможливим для позивача і інших осіб проживання з нею у спірному будинку.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно визначив неналежними доказами подану нею заяву до Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області з приводу притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за ст. 151 КУпАП, проведення слідчих дій та встановлення наявності в діях відповідача ознак передбачених ст. 162 КК України - порушення недоторканості житла, незаконного виселення з квартири, на увагу не заслуговують, оскільки на підтвердження застосування до відповідача попереджень чи заходів громадського впливу за цими фактами позивач доказів не надала.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не самоправно вселилася в квартиру позивача, а з її письмової згоди.
В судовому засіданні встановлено, що 16 червня 2015 року відповідача було притягнуто Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу до адміністративної відповідальності у вигляді попередження за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за конфлікт, який відбувся між сторонами у травні 2015 року, проте це не свідчить про систематичне порушення відповідачем правил співжиття, які роблять неможливим для позивача проживання з нею в одній квартирі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: Н.М.Грищенко
В.І.Чорнобук