Єдиний унікальний номер 242/1249/15-ц Номер провадження 22-ц/775/261/2015
Суддя 1 інстанції Моцний О.С.
Категорія 53 Доповідач Новосядла В.М.
6 серпня 2015 року м. Артемівськ
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого: судді Новосядлої В.М.,
суддів: Кішкіної І.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Зілаковій Я.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 3 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа управління пенсійного фонду України в м. Слов*янську та Слов*янському районі Донецької області, про визнання дій незаконними та зобов*язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Селидіввугілля» про визнання незаконним рішення ОП шахта №1-3 «Новогродовська» про видачу довідки по заробітній платі за час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобольській АЕС та зобов*язання провести перерахунок заробітної плати за роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у відповідності із діючим законодавством.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що у 1990 році працював прохідником 5 розряду в Селидівському шахтоуправлінні державного підприємства «Селидіввугілля» шахта №1-3 «Новогродівська».
13 березня 1990 року Селидівським міськ-райвійськкоматом позивач був призваний на спеціальні військові збори і направлений у зону відчуження Чорнобильської АЕС для ліквідації наслідків аварії.
Позивач зазначає, що він був закріплений за військовою частиною № НОМЕР_1 і йому було визначено місце дислокації у пожежну команду, в якій він пропрацював з 13 березня по 4 червня 1990 року, про що йому була видана Довідка від 4 червня 1990 року.
В цій Довідці, виданій військовою частиною № НОМЕР_1 , були вказані данні щодо кратності оплати праці, а саме: оплата у одинарному розмірі - 58 днів, у двократному розмірі - 26 днів. Однак, в ній не були зазначені об*єкти, на яких працював позивач.
Для визначення об*єктів, на яких працював позивач, він звернувся до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України з заявою про видачу Довідки із зазначенням де і скільки він працював у військовій частині № НОМЕР_2 .
На своє звернення позивач отримав Довідку №66378 від 2 березня 2012 року, в якій було вказано, що він працював в зоні ЧАЕС з 13 березня 1990 року по 4 червня 1990 року, а саме: у березні 11 днів - з 21 березня по 31 березня 1990 року, у квітні 30 днів - з 1 по 30 квітня 1990 року, у травні 28 днів - з 2 травня по 7 травня та з 10 травня по 31 травня 1990 року, у червні 2 дні - з 2 червня по 3 червня 1990 року.
Позивач вважає, що при нарахуванні йому заробітної плати відповідач застосував Постанову Ради Міністрів УРСР і Укрсовпрофа №207-7 від 10 червня 1986 року, яка була скасована Постановою Ради Міністрів УРСР №12-рс від 6 січня 1988 року, а Постановою Ради Міністрів УРСР №491-106 від 21 квітня 1988 року були скасовані окремі норми оплати праці і підвищення тарифних ставок на 100%.
Крім того, позивач вважає, що розрахунок заробітної плати повинен був бути здійснений на підставі Архівної Довідки №66378 від 2 березня 2012 року, а не на підставі Довідки, виданої в/ч НОМЕР_1 за №362/41 від 4 червня 1990 року.
ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії відповідача про не перерахунок його заробітної плати за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження та зобов*язати підприємство зробити перерахунок заробітної плати у відповідності до діючого законодавств, а також зобов*язати відповідача видати йому нову довідку про заробітну плату у квітні 1990 року, копію розрахунково-платіжної відомості про донарахування заробітної плати за квітень 1990 року, копію наказу про донарахування заробітної плати за квітень 1990 року.
Позивач зазначає, що оплата праці за цей період повинна проводитись у 4- кратному розмірі. Вказані документи необхідні йому для перерахунку пенсії.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 3 червня 2015 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа управління пенсійного фонду України в м. Слов*янську та Слов*янському районі Донецької області, про визнання дій незаконними та зобов*язання вчинити певні дії.
Не погодившись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 приніс апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов з наступних підстав:
- відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Архівну довідку Галузевого Державного Архіву Міністерства оборони України №66378 від 2 березня 2012 року, яка є первинним документом для розрахунку заробітної плати і не дав оцінки тому, що відповідач неправильно розрахував заробіток позивача без урахування нормативно-правових актів, які були чинні станом на 1990 рік.
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Представник відповідача державного підприємства «Селидіввугілля» у судове засідання не з*явився, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, про що свідчить, направлена йому телефонограма, яка зареєстрована у журналі телефонограм апеляційного суду.
Представник третьої особи управління пенсійного фонду України в м. Слов*янську та Слов*янському районі Донецької області у судове засідання не з*явився, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, про що свідчать повернуте до апеляційного суду поштове повідомлення, про отримання ними судової повістки, та телефонограма, зареєстрована у журналі телефонограм.
Вислухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали цивільної справи апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається.
Згідно із Довідкою Селидівського міськ-райвійськкомата від 4 червня 1990 року позивач з 13 березня 1990 року знаходився у зоні відчуження Чорнобильської АЕС по ліквідації наслідків аварії і був закріплений за військовою частиною № НОМЕР_1 . Йому було визначено місце дислокації у пожежну команду, в якій він пропрацював з 13 березня 1990 року по 4 червня 1990 року.
Вказана Довідка має данні щодо кількості відпрацьованих днів у кожному місяці та кратність оплати його праці, а саме: оплата у одинарному розмірі за 58 днів, у двократному розмірі - за 26 днів. Але в довідці не були зазначені об*єкти і населені пункти, на яких працював позивач.
На запит позивача йому була видана Довідка Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 2 березня 2012 року за № 66378, в якій було вказано, що ОСОБА_1 працював в зоні ЧАЕС з 13 березня 1990 року по 4 червня 1990 року, а саме:
*в зоні «Укриття» у березні 1990 року 11 днів - з 21 березня по 31 березня 1990 року, у квітні 1990 року - з 1 по 15 квітня 1990 року,
*робота у 30 км. зоні ЧАЕС (ремонт зараженої техніки) у квітні 1990 року - 16, 17, 18, 19, 20, 23, 25, 26, 27, 28,29, 30 квітня, у травні 1990 року - з 2 по 7 і з 10 по 31 травня 1990 року, у червні 1990 року - 2, 3 червня 1990 року,
*робота в 10 км. зоні ЧАЕС (номер зони не вказаний) - у квітні 1990 року - 21, 22, 24 квітня 1990 року.
Розпорядженням Ради Міністрів СРСР №1031 від 23 травня 1986 року було поширено на військовозобов'язаних запасу, які в період призову на військові збори виконували роботи у зонах відчуження, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, порядок оплати праці передбачений для робітників і службовців.
Оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, відповідно до абзацу четвертого підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 р. №207-7 (абзац четвертий пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 р. №665-195 провадилась у III, II, I зонах небезпеки у 4-кратному, 3-кратному та 2-кратному розмірі (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.
Про зазначений порядок оплати праці роз'яснено листом Держкомпраці УРСР та Укрпрофради від 08.01.87 р. №05/2-25-2; 03-51-8.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року №207-7 оплата праці працівників підприємств, установ і організацій, відряджених у зону відчуження, провадилась у ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки - у 4-, 3- і 2-кратному розмірах тарифної ставки понад середньомісячну заробітну плату, яка відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи.
Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964 було встановлено зони небезпеки. Оплата праці робітників підприємств, установ і організацій, розташованих в межах 30-кілометрової зони ЧАЕС, розділені на ІІІ, ІІ і І зони небезпеки, проводиться відповідно у 5-, 4- і 3-кратному розмірі тарифних ставок, посадових окладів.
Цим же Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964 визначено, що місця проведення робіт з ремонту, наладки і технічного обслуговування робочо-технічних засобів (на Чорнобильській ремонтно-екплуатаційній базі) після використання їх в зонах з особливо високим рівнем радіації відносилися на період виконання таких робіт до ІІІ зони небезпеки.
Згідно із розшифровкою умовних позначень об*єктів ЧАЕС, викладених у цьому Розпорядженні, об*єкт «Укриття» є 4-тим блоком ЧАЕС (проммайданчик).
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач пояснив, що під час роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС він буз закріплений за пожежною частиною і з 21 березня по 15 квітня 1990 року він був задіяний на роботах по гасінню пожежі на 4 енергоблоці, мішками з піском укріплювали енергоблок. А оскільки він має військову професію - автослюсар, то з 16 квітня 1990 року по 4 червня 1990 року виконував роботи в 30-ти кілометровій зоні по ремонту техніки.
Вказані обставини підтверджуються військовим квитком позивача, копія якого була залучена апеляційним судом до матеріалів справи.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і Архівна довідка, видана галузевим державним архівом Міністерства Оборони України за №66378 від 2 березня 2012 року, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, є неповною за змістом, оскільки в ній відсутні номери зон роботи позивача та тривалість робочого дня.
Але з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.
Аналізуючи зміст вказаних довідок, апеляційний суд не вбачає протиріч. Довідка, видана галузевим державним архівом Міністерства Оборони України за №66378 від 2 березня 2012 року є більш детальнішою і доповнює за змістом Довідку від 4 червня 1990 року, видану Селидівським міськ-райвійськкоматом.
Таким чином, із наданих позивачем під час розгляду справи документів вбачається, що у період з 13 березня 1990 року по 4 червня 1990 року позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, будучі закріплений за військовою частиною № НОМЕР_3 , працював в зоні «Укриття» та у 30 км. зоні ЧАЕС займався ремонтом зараженої техніки, а місцевість по проведенню ремонтних робіт відносилась на період виконання таких робіт до ІІІ зони небезпеки.
Виходячи із встановлених апеляційним судом фактів, наданих сторонами доказів та вимог закону, рішення суд першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає нормам матеріального права і обставинам справи, що у відповідності до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому апеляційний суд виходить із того, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання дій відповідача державного підприємства «Селидіввугілля» про не перерахунок заробітної плати позивача за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у відповідності до діючого законодавства та зобов*язання видати ОСОБА_1 довідку про його заробітну плату за час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1990 року із застосуванням чотирьох кратного розміру тарифної ставки за основним місцем роботи.
Що стосується позовних вимог про зобов*язання відповідача видати позивачу розрахунково-платіжну відомість і копію наказу про донарахування заробітної плати за квітень 1990 року, то вказані вимоги позивача є передчасними, оскільки позивачу підприємство не відмовляло у видачі цих документів.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, апеляційний суд виходить із вимог статті 237-1 КЗпП України, відповідно до частини 1 якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Листом від 12 лютого 2015 року відповідач відмовив позивачу у видачі довідки про перерахунок його заробітної плати за час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1990 року із застосуванням чотирьох кратного розміру тарифної ставки за основним місцем роботи (а.с. 43).
6 квітня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Оскільки апеляційний суд визнав дії відповідача незаконними і зобов*язав відповідача видати позивачу довідку, що свідчить про визнання судом порушеного права позивача, то підлягають задоволенню і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Встановлюючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходить із засад розумності і справедливості, конкретних обставин справи, характеру і ступіню моральних страждань позивача, його похилого віку.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000 (одну тисячу) гривень.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 3 червня 2015 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа управління пенсійного фонду України в м. Слов*янську та Слов*янському районі Донецької області, про визнання дій незаконними та зобов*язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати незаконними дії державного підприємства «Селидіввугілля» про не перерахунок заробітної плати позивача за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у відповідності до діючого законодавства.
Зобов*язати державне підприємство «Селидіввугілля» видати ОСОБА_1 довідку про його заробітну плату за час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобольській АЕС у квітні 1990 року із застосуванням чотирьох кратного розміру тарифної ставки за основним місцем роботи.
Стягнути з державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 у відшкодування моральної шкоди 1 000 (одну тисячу) гривень.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: