Справа № 381/4161/13ц Головуючий у І інстанції Соловей Г. В.
Провадження № 22-ц/780/3672/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.
Категорія 26 11.08.2015
Іменем України
11 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,
суддів : Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,
при секретарі : Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Фастівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
У березні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KIF0SM049, за умовами якого останньому було надано кредит в сумі 280 000 грн. на поповнення основних засобів, з терміном повернення до 30 травня 2018 року та зі сплатою 24 % річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,1 кв.м, яка належить їм на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
Враховуючи, що ОСОБА_2 порушено умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, станом на 22 листопада 2012 року в нього існує заборгованість в розмірі 676 085,47 грн., в рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Крім цього, просив виселити відповідачів зі спірної квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку місця проживання та стягнути судові витрати.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2015 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIF0SM049 від 30 травня 2008 року в розмірі 676 085,47 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,1 кв.м, вартістю 308 000 грн., шляхом продажу її ПАТ КБ «Приват Банк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, в тому в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд і здійснювати всі необхідні дії передбачені нормативно-правовими актами для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку у Фастівському РВ УДМС України в Київській області. Питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалося.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення не було враховано вимоги ЦПК та Закону України «Про іпотеку», не перевірено співвідношення вартості іпотечного майна та суми кредитної заборгованості, а також не проведено попереднє судове засідання, що на його думку було необхідним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, у зв'язку з чим відповідно до іпотечного договору, ЗУ «Про іпотеку» та норм цивільного законодавства, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселенням осіб, які там проживають, адже мешканці не звільнили житлове приміщення, не яке звертається стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права.
Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KIF0SM049, за умовами якого останньому було надано кредит в сумі 280 000 грн. на поповнення основних засобів, з терміном повернення до 30 травня 2018 року та зі сплатою 24 % річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,1 кв.м, яка належить їм на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих 31 березня 2000 року та 17 грудня 2007 року виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області. Сторони погодили вартість предмета іпотеки у 308 000 грн.
Відповідно до п. 18.8. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язання, передбаченого кредитним договором, воно не буде виконано.
З наданого розрахунку заборгованості по кредитному договору № KIF0SM049 убачається, що з часу видачі кредиту ОСОБА_2 перестав виконувати належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 22 листопада 2012 року у нього утворилась заборгованість по кредиту в розмірі 676 085,47 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 263 666,69 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 295 556,72 грн. та пені за порушення зобов'язання по сплаті відсотків за кредитним договором - 116 862,06 грн.
За правилами ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Правилами ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, порядок та процедура такого продажу.
Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений позивачем в позовній заяві, передбачена і умовами укладеного між сторонами договору іпотеки, а саме п. 29, відповідно до яких звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 590, 1050, 1054 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то у позивача є право вимагати повернення кредиту та інших передбачених договором платежів шляхом продажу предмета іпотеки.
Однак, звертаючи стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції помилково не застосував вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 вересня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
В порушення зазначених вимог закону суд першої інстанції, задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки, в резолютивній частині рішення не зазначив всі складові розміру заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також вказавши про право іпотекодержателя продажу предмету іпотеки за ціною, визначеною на власний розсуд, не зазначив початку ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Окрім цього, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приват Банк»в частині виселення відповідачів із квартири, яка є предметом іпотеки, суд дійшов висновку, що у силу ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» з урахуванням суми заборгованості та вартості предмета іпотеки вимоги банку є обґрунтовані.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР.
У п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Згідно довідки КП Фастівської міської ради «Фастівська житлово-експлуатаційна контора» № 997 від 21 квітня 2015 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_5 та їх малолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
В аркушах справи 86-87 наявна письмова вимога № 23/11-04 від 23 листопада 2013 року, в якій позивач попереджає позичальника та іпотекодавців про виникнення заборгованості за кредитним договором, порядок і строки її погашення, а також у разі її ігнорування про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, однак позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідачі отримували вказану вимогу та були ознайомленні з її змістом, що є обов'язковою умовою для виселення всіх мешканців з житлового приміщення, на яке звертається стягнення.
Вирішуючи спір, суд на порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, роз'яснень, наданих у Постанові, не врахував, належним чином не дослідив і не встановив факту надсилання банком повідомлення про виселення усім особам, які проживають у спірному жилому приміщенні, та отримання такого, як того вимагає ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (ст. 31 ЦПК України). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ст. 60 ЦПК України).
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з вищевикладених підстав.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем, а саме 114,70 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 26 квітня 2013 року.
Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № KIF0SM049 від 30 травня 2008 року в розмірі 676 085,47 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 263 666,69 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 295 556,72 грн. та пені за порушення зобов'язання по сплаті відсотків за кредитним договором - 116 862,06 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 30 травня 2008 року, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,1 кв.м, вартістю 308 000 грн., що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих 31 березня 2000 року та 17 грудня 2007 року виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області, шляхом її продажу публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк» з застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна із будь-якою особою-покупцем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, на умовах та в порядку, викладеному в ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приват Банк» всіх повноважень продавця предмета іпотеки.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» 114,70 грн. сплаченого судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: