Справа № 361/63/15-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н.П.
Провадження № 22-ц/780/4586/15 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.
Категорія 52
Іменем України
03 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Коцюрби О.П., Мережко М.В.,
за участю секретаря Говорун В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-Р.С.Ф.» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,
У січні 2015 року ОСОБА_2звернувся до суду із позовом, який мотивував наступним:
З 02 грудня 2013 року він працював на посаді старшого юриста у ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.». Постановою Господарського суду Київської області від 01 липня 2014 року у справі про банкрутство відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором товариства арбітражного керуючого Салатюка Д.В. 18 грудня 2014 року під примусом ліквідатора він написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням із 31 жовтня 2014 року. Підтвердженням факту роботи до 18 грудня 2014 року є розрахункові відомості про нарахування йому заробітної плати за жовтень та листопад 2014 року, а також підпис на наказі про звільнення 18 грудня 2014 року. Вказував, що відповідачем не проведено остаточних розрахунків по виплаті заробітної плати в розмірі 9 764 грн. Крім того зазначав, що неправомірними діями відповідача порушені його права на працю, чим завдано йому моральну шкоду.З урахуванням уточнення позовних вимогпросив суд поновити його на посаді старшого юриста ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.», стягнути з ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 104 315,40 грн., заборгованість по заробітній платі за березень 2014 року у розмірі 9 764,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для її вирішення, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не взято до уваги доводів його позовної заяви. Зазначає, що відомості нарахування заробітної плати містять відтиск печатки з номером один, яка не була знищена, та підписані керівниками, які на це мали право. Вказує, що товариством було порушено ст.116 КЗпП України, тому воно зобов'язано виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного здійснення розрахунку. Вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:
У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В той же час зазначене рішення не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.
Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи не було доведено обґрунтованості посилань позивача на недотримання вимог законодавства при проведенні його звільнення. Будь-яких доказів, які б свідчили, що позивач виконував покладені на нього трудові обов'язки у період з 01.11.2014 року по 18.12.2014 року, в ході розгляду справи встановлено не було. Подану позивачем копію відомості щодо нарахування заробітної плати за листопад 2014 року суд обґрунтовано не прийняв в якості доказу через відсутність її оригіналу. Не було підтверджено даних посилань й за допомогою інших засобів доказування, як і не було надано до суду й доказів про написання відповідачем заяви про звільнення за власним бажанням під примусом та доказів наявності заборгованості по виплаті заробітної плати перед позивачем. За таких умов вказані доводи залишилися недоведеними, відтак не можуть бути прийняті судом.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі. Оскільки позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди позивач обґрунтовував незаконністю проведеного звільнення, що не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, наявності підстав для задоволення таких вимог суд також не знайшов.
З вказаними висновками суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи їх виваженими та обґрунтованими. В той же час колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.
У відповідності до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як вбачається з наказу від 31.10.2014 року, ОСОБА_2 звільнено із посади старшого юриста ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.» із 31.10.2014 року. В той же час, згідно відомості № 8 по виплаті заробітної плати за жовтень 2014 року розрахунок з ОСОБА_2 було проведено лише 18.12.2014 року. При цьому посилання відповідача на те, що в день звільнення позивач не був присутнім на роботі не тільки жодним чином не підтверджується, але й спростовується поясненнями самого представника відповідача, який вказав на те, що заяву про звільнення позивач подавав 31.10.2014 року особисто, перебуваючи за місцезнаходженням ТОВ «ВІК-Р.С.Ф.». За таких умов виплата позивачу належних сум не в день звільнення не може вважатися законною.
У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахування викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час прострочення, а саме з дня звільнення до 18.12.2014 року. В той же час судом першої інстанції вищевказані положення закону були проігноровані, що призвело до неправильного вирішення справи в даній частині.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р., розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 665,32 грн. За таких умов розмір заробітку, що підлягає стягненню з відповідача за користь позивача за час затримки розрахунку, складає 24 216,68 грн.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з ухваленням в цій частині нового рішення.
Керуючись ст.ст. 256, 259, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія судів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-Р.С.Ф.» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 24 216 (двадцять чотири тисячі двісті шістнадцять) гривні 68 копійки. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК-Р.С.Ф.» в дохід держави судовий збір у розмірі 365 (триста шістдесят п'ять) гривень 40 копійок.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий
Судді