"06" серпня 2015 р. Справа № 917/78/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю:
прокурора - Ногіної О.М.
1-го відповідача - не з"явився
2-го відповідача - ОСОБА_1
третіх осіб - не з"явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (вх. №3674 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 29.05.2015р. у справі № 917/78/15
за позовом Прокурора Полтавського району Полтавської області, м. Полтава
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Державна інспекція сільського господарства у Полтавській області, м. Полтава
2) Відділ Держземагентства в Полтавському районі Полтавської області, м. Полтава
3) Нестеренківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, с. Нестеренки, Полтавський район, Полтавська область
до відповідачів:
1) Полтавської районної державної адміністрації, м. Полтава
2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про: - визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 620 від 07.07.2011 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) площею 10,00 га, знаходиться за межами населеного пункту на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2."; - визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 24.02.2012 року на земельну ділянку площею 9,9952га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Нестеренківської сільської ради, кадастровий № НОМЕР_1, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 24.02.2012 року за № НОМЕР_2; - зобов'язання фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 9,9952 га кадастровий № НОМЕР_1, загальною вартістю 201194,10 грн. до земель запасу Нестеренківської сільської ради, -
У січні 2015 року Прокурор Полтавського району Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом до Полтавської районної державної адміністрації та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 620 від 07.07.2011 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) площею 10,00 га, знаходиться за межами населеного пункту на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2."; визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 24.02.2012 року на земельну ділянку площею 9,9952 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Нестеренківської сільської ради, кадастровий № НОМЕР_1, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 24.02.2012 року за № НОМЕР_2; зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 9,9952 га кадастровий № НОМЕР_1, загальною вартістю 201 194,10 грн. до земель запасу Нестеренківської сільської ради. Судові витрати по справі прокурор просить покласти на відповідачів по справі.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. по справі № 917/78/15 (суддя Бунякіна Г.І.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 620 від 07.07.2011 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) площею 10,00 га, знаходиться за межами населеного пункту на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2.". Визнано недійсним та припинено на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту від 24.02.2012 року на земельну ділянку площею 9,9952 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Нестеренківської сільської ради, кадастровий № НОМЕР_1, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 24.02.2012 року за № НОМЕР_2. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 9,9952 га кадастровий № НОМЕР_1, загальною вартістю 201 194,10 грн. до земель запасу Нестеренківської сільської ради. Повне рішення складено 29.05.2015р.
Додатковим рішенням від 29.05.2015р. у справі № 917/78/15 господарський суд Полтавської області стягнув з Полтавської районної державної адміністрації та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в доход державного бюджету України по 1218,00 грн. з кожного витрат по сплаті судового збору.
Другий відповідач - ФОП ОСОБА_2 з даним рішенням та додатковим рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що дані судові акти підлягають скасуванню, в зв"язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з"ясуванні обставин, що мають значення для справи. Просить прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відшкодувати сплачений судовий збір у розмірі 1218,00 грн. за подачу апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги другий відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не з'ясував, що другий відповідач замовив технічну документацію у комунальному підприємстві «Полтавський районний центр земельного кадастру», у якого є ліцензія державного комітету України з земельних ресурсів серія АВ № 540223, сплатив грошові кошти за його виготовлення, отримав необхідний пакет документів для встановлення земельного сервітуту на спірну змельну ділянку площею 9,9952 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(сіножаті), своєчасно сплачує плату за землю згідно зі спірним договором, правопорушення з боку другого відповідача відсутні.
Прокурор надав свої заперечення по апеляційній скарзі відповідача, підтримує свою правову позицію у справі, вважає рішення суду першої інстанції у даній справі законним та обгрунтованим, просить залишити без змін, а апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, як безпідставну.
21.07.2015р. від Державної інспекції сільського господарства України надійшло клопотання, в якому третя особа просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.15р. та на додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 29.05.15р. у справі № 917/78/15 відмовити. Крім того, Інспекція просить розглянути справу за відсутності її представника.
06.08.2015 р. від третьої особи -Нестеренівської сільської ради Полтавського району Полтавської області надійшло клопотання, в якому вона просила розглянути справу без участі її представника, а також повідомила, що земельна ділянка на території Нестеренківської сільської ради за межами населеного пункту, площею 9,9952 га на даний час знаходиться в користуванні ФОП ОСОБА_2, на дану земельну ділянку виготовлена технічна документація та присвоєний кадастровий номер.За період дії договору земельна ділянка використовувалась за цільовим призначенням(сіножаті) та за неї до сільської ради сплачується земельний податок.
Державна інспекція сільського господарства України у Полтавській області, Відділ Держземагентства в Полтавському районі Полтавської області, Нестеренківська сільська рада Полтавського району Полтавської області та Полтавська районна державна адміністрація письмових пояснень щодо апеляційної скарги або заперечень на апеляційну скаргу не надали.
Оскільки позивач, перший відповідач та треті особи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому, справа розглядається за відсутності їх представників, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу прокурора та Державної інспекції сільського господарства України у Полтавській області доводи, заслухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації від 07.07.2011 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) площею 10,00 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2. Розпоряджень про затвердження технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) площею 10,00 га не приймалось.
На підставі вказаного розпорядження між Полтавською РДА та ФОП ОСОБА_2 07.07.2011 року укладено договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку загальною площею 9,9952 га. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу - 2 надано право обмеженого користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Нестеренківської сільської ради (землі запасу) площею 9,9952 га, кадастровий № НОМЕР_1 про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 24.02.2012 року під № НОМЕР_2.
Відповідно до п. 4 Договору земельний сервітут є строковим і надається на 10 років. Пунктом 5 Договору передбачено, що користування земельною ділянкою є платним, плата за встановлення сервітуту вноситься у грошовій формі у розмірі 2 840,24 грн. щорічно (щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати не пізніше 25 числа звітного (податкового) місяця).
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним вказаного розпорядження та укладеного на його підставі договору про встановлення земельного сервітуту, прокурор Полтавського району Полтавської області зазначає, що вказаним розпорядження другому відповідачу фактично було надано земельну ділянку у строкове користування (оренду), без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством, а не встановлено земельний сервітут щодо такої земельної ділянки.
При цьому прокурор зазначає, що при прийнятті оспорюваного розпорядження, а в подальшому- при укладенні на його підставі спірного договору про встановлення сервітуту, всупереч з вимогами ст. 123 Земельного кодексу України та статті 50 Закону України «Про землеустрій», якими передбачено надання земельних ділянок державної власності у користування на підставі проекту відведення земельної ділянки після їх відповідного затвердження, відповідний проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не затверджувався;
Окрім цього прокурор зазначає, що в порушення вимог статті 401 Цивільного кодексу України спірним договором встановлено сервітут за відсутності необхідних умов для цього, а саме: наявності у власності чи користування ФОП ОСОБА_2 суміжної (сусідньої) земельної ділянки із земельною ділянкою, щодо якої встановлено сервітут та відсутності обставин, які б підтверджували необхідність встановлення сервітуту для ФОП ОСОБА_2, як власника чи землекористувача суміжних(сусідніх) земельних ділянок для усунення недоліків своєї земельної двіілянки та неможливість задоволення своїх потреб іншим способом, аніж встановлення сервітуту.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 620 від 07.07.2011 року "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельною ділянкою (право земельного сервітуту) площею 10,00 га, знаходиться за межами населеного пункту на території Нестеренківської сільської ради Полтавського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2." та визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту від 24.02.2012 року на земельну ділянку площею 9,9952 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті), що знаходиться за межами населеного пункту в адміністративних межах Нестеренківської сільської ради, кадастровий № НОМЕР_1, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 24.02.2012 року за № НОМЕР_2, зважаючи на наступні підстави.
Пунктом г ч. 3 статті 152 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту прав суб'єктів земельних відносин на земельні ділянки як визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Частиною 1 статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу,
Згідно з пунктом 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюване розпорядження прийнято з порушенням вимог чинного на час його прийняття законодавства та зміст укладеного на його підставі спірного договору про встановлення сервітуту суперечить чиному на час його укладення законодавству.
Відповідно до статті 50 Закону України «Прот землеустрій» ( в редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу) відчуження земельних ділянок.
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;
надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору.
Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.
У разі якщо місце розташування об'єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 цього Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання
земельної ділянки у користування.
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:
затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);
надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Оскільки на час винесення спірного розпорядження межі спірної земельної ділянки визначено в натурі не було, для встановлення сервітуту на цю ділянку відповідно до положень статті 123 Земельного кодексу України необхідним було розроблення та затвердження відповідного проекту землеустрою.
Проте, в порушення зазначених вимог статті 123 Земельного кодексу України при винесенні спірного розпорядження та в подальшому - при укладенні на його підставі спірного договору про встановлення сервітуту, попереднього затвердження відповідного проекту землеустрою не здійснювалось.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України сервітут -це право користування чужим майном, яке може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з частиною 2 цієї статті 401 сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Як зазначено в узагальненнях практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов"язаних із земельними правовідносинами, здійснених Вищим господарським судом у 2015 році, є помилковими посилання на неможливість укладення на підставі частини 2 статті 402 ЦК договору про встановлення земельного сервітуту з особою, яка не є власником земельної ділянки, оскільки в частині 2 статті 402 ЦК йдеться також про можливість встановлення земельного сервітуту договором між особою, яка вимагає його встановлення, та володільцем земельної ділянки, а не виключно з власником земельної ділянки.
Згідно з пунктом 22 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 Цивільного кодексу України, частина перша статті 101 Земельного кодексу України, а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
У абзаці 1 пункту 2.32 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 " Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі Постанова Пленуму №6) зазначено, за змістом частини першої статті 98 Земельного кодексу України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки.
Отже, земельний сервітут може мати характер особистого сервітуту, який не вимагає для особи, яка просить його встановити, наявності статусу власника чи користувача сусідньої земельної ділянки.
Згідно з абзацем 2 пункту 2.32 Постанови Пленуму №6 види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту.
Так, стаття 99 Земельного кодексу України передбачає, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів як: право проходу та проїзду на велосипеді: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху: право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.
У абзаці 2 пункту 2.32 Постанови Пленуму №6 вказано про те, що стаття 99 ЗК України визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.
Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України (в редакції на час укладення спірних договорів) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Згідно з абзацем другим частини другої статті 100 Земельного кодексу України (в редакції на час укладення спірних договорів) договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Отже вказана стаття, як і частина 2 статті 402 Цивільного кодексу України, в редакції на час укладення спірних договорів (01.09.2011 року) ще не містили положення про необхідність державної реєстрації договору про встановлення земельного сервітуту.
В силу положень пункту 3 розділу ІІ Закону України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (до 1 січня 2013 року) державна реєстрація права користування (сервітут) земельними ділянками проводиться територіальними органами земельних ресурсів, тому реєстрацію до цієї дати в державному реєстрі земель і слід розглядати як реєстрацію в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Тобто до 1 січня 2013 року поняття "державна реєстрація сервітуту" було тотожнім (синонімом) поняттю "державна реєстрація договору сервітуту".
Разом з цим, хоча земельний сервітут виникає з моменту реєстрації цього права, проте на час укладення спірних договорів про встановлення сервітуту процедура реєстрації власне договорів сервітуту законодавством передбачена не була. На момент підписання спірних договорів наявність кадастрового номеру земельних ділянок було достатньою для процедури державної реєстрації сервітуту і договір про встановлення сервітуту вважався укладеним з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб (пункт 2.34 Постанови Пленуму №6).
Другий відповідач не довів, що його потреба у здійсненні підприємницької діяльності з ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті) не може бути задоволена інакше, ніж встановлення земельного сервітуту.
Частинами 1 і 3 статті 98 Земельного кодексу України встановлено, що земельний сервітут є правом обмеженого користування чужою земельною ділянкою і встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Проте, надання земельної ділянки за спірним договором для здійснення підприємницької діяльності з ведення товарного сільськогосподарського виробництва (сіножаті) повністю позбавляє державу в особі уповноваженого нею органу - Полтавської районної державної адміністрації на володіння та користуватися цією ділянкою, що суперечить суті земельного сервітуту як обмеженому праву користування чужою земельною ділянкою.
Згідно з частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
А тому, необмежене використання землі другим відповідачем для здійснення підприємницької діяльності за своєю правовою природою є вже не сервітутом, а орендою землі, так як таке землекористування повністю узгоджується із визначення права оренди землі, встановленим частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України.
Разом з цим, виходячи зі змісту статей 93, частини 1 статті 116, статей 122, 124 Земельного кодексу України, надання земель державної або комунальної власності в оренду здійснюється лише шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Так, стаття 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ним Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно частини 1 статті 93 Земельного кодексу України засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Отже зміст спірного договору про встановлення сервітуту суперечить вимогам статей 93, 98, 99, 100, 116, 122, 124 Земельного кодексу України та статті 401 Цивільного кодексу України.
Кролегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності з його боку правопорушень, оскільки відповідно до статті 215, ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України підставою для визнання правочину недійсним є невідповідність його змісту вимогам закону, безвідносно до того чи є така невідповідність наслідком протиправних винних дій сторін (сторони).
Щодо позовних вимог про зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 9,9952 га кадастровий № НОМЕР_1, загальною вартістю 201 194,10 грн. до земель запасу Нестеренківської сільської ради, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки вимоги в цій часині стосуються сільської ради, яка не має статусу позивача; зміна позивача за Господарським процесуальним кодексом України не передбачена, а процедура повернення земельних ділянок до земель запасу за чинним законодавством не містить такого порядку як судовий.
Згідно зі ст. 88 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд першої інстанції в рішенні від 19.05.2015 р. не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, у зв'язку з чим ним відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України було винесен додаткове рішення, судовий збір за подання позову покладено на відповідачів - Полтавську районну державну адміністрацію та Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 в сумі по 1 218,00 грн.
В обґрунтування такого розподілу судових витрат господарський суд першої інстанції обґрунтовано послався на наступні підстави.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та п. 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Положенням п. 4. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. визначено, що, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 4 Закону України № 3674-VI від 08.07.2011 року "Про судовий збір" із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується судовий збір у розмірі 1 розмір мінімальної заробітної плати. Статтею 8 Закону України від 28.12.2014 р. № 80-VIІІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01.01.2015 р. встановлено, що мінімальна місячна заробітна плата становить 1 218,00 грн..
Крім цього, у пункті 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року визначено, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог. Оскільки в позовній заяві визначено три немайнових вимоги та у задоволенні однієї з них відмовлено, то судовий збір підлягає стягненню у сумі 2 436,00 грн.
Таким чином, судові витрати з оплати судового збору покладаються на відповідачів - Полтавську районну державну адміністрацію та Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 в сумі по 1 218,00 грн. відповідно.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. та додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 29.05.2015 р. у справі № 917/78/15 підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015р. та додаткове рішення господарського суду Полтавської області від 29.05.2015 р. у справі № 917/78/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Постанову складено в повному обсязі 07.08.2015 р.
Головуючий суддя Барбашова С.В.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Слободін М.М.