"11" серпня 2015 р.Справа № 916/1927/15
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.
при секретарі судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Науменко О.В. - за дорученням
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська національна стивідорна компанія"
на рішення господарського суду Одеської області
від 10 червня 2015 року
у справі № 916/1927/15
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська національна стивідорна компанія"
про стягнення 122.120 грн.
Склад колегії суддів змінено згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.08.2015 р.
08.05.2015 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) (далі позивач, Адміністрація) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська національна стивідорна компанія" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення грошових коштів в сумі 122.120 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 533-П-ОДФ-14 від 30.01.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі № 14, внаслідок чого має борг по його оплаті за січень 2015 р. у сумі 56568 грн. 60 коп. та березень 2015 р. у сумі 56568 грн. 60 коп., а всього у загальній сумі 113.137 грн. 20 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 8522 грн. 49 коп. - пені та 460 грн. 31 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2442 грн. 40 коп. на сплату судового збору.
Заявою від 27.05.2015 р. відповідач позовні вимоги Адміністрації визнав у повному обсязі та посилаючись на те, що причиною прострочення ним виконання грошових зобов'язань перед позивачем є тяжкій фінансовий стан підприємства, у зв'язку з чим просив суд відстрочити виконання рішення про стягнення загальної суми заборгованості 122.120 грн. у строк до 30.09.2015 р. (включно).
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.06.2015 року (суддя Желєзна С.П.) позов задоволений у повному обсязі.
Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 533-П-ОДФ-14 від 30.01.2014 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі № 14, внаслідок чого має борг по його оплаті за січень 2015 р. у сумі 56568 грн. 60 коп. та березень 2015 р. у сумі 56568 грн. 60 коп., а всього у загальній сумі 113.137 грн. 20 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 8522 грн. 49 коп. - пені та 460 грн. 31 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2442 грн. 40 коп. на сплату судового збору.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення місцевий суд виходив з того, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду і не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для відстрочки виконання вказаного рішення суду в порядку ст. 83 ГПК України.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні його заяви про надання відстрочки виконання судового рішення скасувати та задовольнити цю заяву повністю та відстрочити виконання судового рішення про стягнення заборгованості в сумі 122.120 грн. у строк до 30.09.2015 р. (включно).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник позивача просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Скаржник був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явився, а його клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку неможливості присутності його представника у судовому засіданні, визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не надано жодного доказу, що свідчить про неможливість присутності його представника у судовому засіданні, а крім того, вказана відповідачем у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво його інтересів може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин, у даному випадку, немає.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 30.01.2014 р. між сторонами у справі був укладений договір про встановлення сервітуту для причалу № 14 за № 533-П-ОДФ-14 (далі договір), за умовами якого Адміністрація надала ТОВ право сервітуту на причал № 14 Одеської філії Адміністрації (адміністрація Одеського морського порту) для забезпечення можливості виконання ТОВ комплексу робіт та послуг на об'єкті сервітуту, а останній зобов'язався здійснювати позивачеві своєчасно та в повному обсязі оплату за сервітут у розмірах і порядку, передбачених договором.
У п. 4.1 договору сторонами визначена плата за сервітут у розмірі 62.671 грн. 76 коп. на місяць без ПДВ.
З актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписані та скріплені печатками обох сторін видно, що в січні 2015 р. та березні 2015 р. позивачем були надані відповідачеві послуги за договором, зокрема, за актами: № 546001 за січень 2015 р. на суму 56568 грн. 60 коп. (з ПДВ); № 546003 за березень 2015 р. на суму 56568 грн. 60 коп. (з ПДВ).
На виконання умов договору позивач виставив відповідачеві рахунки:
- № 546001 від 31.01.2015 р. за січень 2015 р. на суму 56568 грн. 60 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 03.02.2015 р.;
- № 546003 від 31.03.2015 р. за березень 2015 р. на суму 56568 грн. 60 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 02.04.2015 р.
Відповідно до п. 4.3 договору відповідач повинний оплатити надані послуги у строк не пізніше 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позивача, згідно рахунку останнього, у зв'язку з чим провести повний розрахунок за договором відповідач повинний був здійснити у строк не пізніше 10.04.2015 р.
Як видно з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідач свої зобов'язання за договором виконав несвоєчасно та не в повному обсязі та ухилився від оплати наданого сервітуту за січень 2015 р. в сумі 56568 грн. 60 коп. та за березень 2015 р. у сумі 56568 грн. 60 коп., що не заперечується та не спростовується відповідачем, внаслідок чого місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 113.137 грн. 20 коп. боргу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 5.2 договору сторонами погоджено, що у разі порушення термінів оплати наданого сервітуту відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми прострочення, що підлягає оплаті за кожен день прострочення
Так як, згідно умов укладеного договору відповідач повинний був оплатити вищезазначені рахунки не пізніше 10.02.2015 р. та 10.04.2015 р. відповідно, то позивач підставне нарахував, а місцевий суд стягнув з відповідача на користь позивача: 8522 грн. 49 коп. - пені та 460 грн. 31 коп. - 3% річних по кожному рахунку окремо, оскільки надані останнім розрахунки пені та річних перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними і вірними, внаслідок чого не оспорені відповідачем ані в цілому, ані за їх складовими.
При викладених обставинах рішення суду першої інстанції в цій частині є цілком обґрунтованим та законним, внаслідок чого не оскаржено жодної із сторін у справі в цій частині.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України „Про виконавче провадження".
Згідно ст. 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
На підставі п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.
При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої ст. 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, у зв'язку з чим помилковим є посилання відповідача, як на підставу для надання відстрочки виконання рішення, на його тяжкий фінансовий стан, внаслідок чого місцевий суд правомірно не прийняв до уваги ці доводи відповідача.
Крім того, відповідач помилково, всупереч вимогам ст. 121 ГПК України, посилається на негативні наслідки виконання такого рішення для нього, так як тяжкий фінансовий стан відповідача, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для відстрочення виконання рішення, а відповідачем взагалі не зазначено, які саме обставини справи він вважає винятковими та конкретно в чому полягає неможливість виконання судового рішення чи його ускладнення, а також не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини, а також доказів того, що станом на 30.09.2015 р. відповідач буде спроможним сплатити спірні грошові кошти.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно дослідивши матеріали справи в їх сукупності дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду та не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України та з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану, ступені вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, підставне, відповідно до вимог та п. 6 ст. 83 ГПК України, залишив заяву ТОВ про відстрочку виконання рішення суду - без задоволення, оскільки наявність заборгованості перед відповідачем інших осіб, тяжкий його фінансовий стан, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для відстрочення виконання рішення, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101- 106 ГПК України, колегія суддів
Рішення господарського суду Одеської області від 10.06.2015 року у справі № 916/19271/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Шевченко В.В.
Судді: Колоколов С.І.
Разюк Г.П.