04.08.2015
227/4036/15-ц
04 серпня 2015 року. м. Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого Притуляка С. А
при секретарі Коверченковій М. О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ Авдіївський завод металевих конструкцій, про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
Позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» про стягнення 23431,89 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 99814,02 грн. суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, 14129,42 грн. індексу інфляції та 10000,00 грн. моральної шкоди. Також просив покласти на відповідача судові витрати на надання юридичної допомоги.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнав частково, в частині стягнення боргу по заробітній платі в сумі 22423,55 грн., зазначивши, що, дійсно, на момент звільнення позивача сума боргу була така як вказує позивач - 23413,89 грн., однак, в лютому та березні 2015 року дана заборгованість була частково погашена і станом на момент розгляду справи становить 22423,55 грн. В решті позовних вимог заперечував, вказуючи на відсутність вини відповідача у затримці виплати заробітної плати, оскільки ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» знаходиться в зоні активних бойових дій, а також зазначав про наявність заборгованості перед відповідачем у його російських контрагентів за відвантажену продукцію у 2013-2014 р.р. Крім того, зазначив, що згідно сертифікатів Торгово-промислової палати України №601 та №602 від 23.09.2014р., ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» перебуває під обставинами непереборної сили (форс-мажору).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
15.01.2015р. ОСОБА_3 було звільнено за власним бажанням з посади інженера-механіка ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій», що підтверджується записом в трудовій книжці позивача №07 та сторонами не оспорювалося.
На момент звільнення заборгованість ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» перед позивачем станом на кінець січня 2015 року становила 25423,55 грн., що підтверджується розрахунковим листом ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» за січень 2015 року.
02.02.2015р. позивачеві було сплачено 2000,00 грн., а 06.03.2015р. - 1000,00 грн. що підтверджується розрахунковими листами ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» за лютий-березень 2015 року.
Решта заборгованості відповідачем не сплачена і її розмір, станом на момент розгляду даної справи становить 22423,55 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на заробітну плату; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Оскільки у порушення наведених правових норм трудового законодавства до теперішнього часу відповідач не розрахувався у повному обсязі з позивачем, заборгованість із заробітної плати позивача в сумі 22423,55 грн. підлягає стягненню з підприємства на користь позивача.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно розрахункових листів ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» за листопад - грудень 2015 року (останні два повні місяці роботи позивача), його середній заробіток склав 330,51 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 99814,02 грн. суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з вересня 2014 року по 30.06.2015р., посилаючись при цьому на положення ч.1 ст.117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність підприємства за невиплату заробітної плати саме звільненому працівнику.
Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, позивача було звільнено 15.01.2015р., а тому саме з наступної за цією датою - 16.01.2015р. має нараховуватися середній заробіток за затримку виплати заробітної плати звільненому працівнику, з огляду на підстави для його нарахування.
Таким чином, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги в цій частині, а саме в сумі 54864,66 грн. за період з 16.01.2015р. по 30.06.2015р., оскільки суд відповідно до ст.11 ЦПК України розглядає справу виключно в межах заявлених позивачем вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 14129,42 грн. індексу інфляції, суд зазначає наступне.
За статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 3 даного Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З огляду на наведене, враховуючи встановлений факт затримки відповідачем виплати позивачеві заробітної плати більш ніж на один місяць, суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію втрат від інфляції, однак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню - в сумі 6523,20 грн.
Решта позовних вимог про стягнення втрат від інфляції задоволенню не підлягають, оскільки наведений позивачем розрахунок є невірним, у зв'язку із неправильним застосуванням індексів інфляції за спірний період, а також врахування грудня місяця, в якому він ще працював.
Так, позивач вказує на те, що індекс інфляції з січня по травень 2015 року склав 35,4%, з грудня 2014 по травень 2015 року - 60,3%, в той час, як за січень 2015 року індекс інфляції склав 103,10%; за лютий 2015 року -105,30%; за березень 2015 року - 110,80%; за квітень 2015 року - 114,00%; за травень 102,20%; за червень 2015 року - 100,40% (за даними Державного комітету статистики України).
Вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власникам або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових витрат для організації свого життя.
Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Виходячи із засад розумності та справедливості, суд погоджується з доводами позивача про заподіяння йому внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати моральної шкоди і вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 1000,00 грн.
Приймаючи рішення у даній справи, суд критично оцінює позицію відповідача щодо відсутності вини в діях підприємства у несвоєчасній виплаті заборгованості по заробітній платі з огляду на наступне.
Згідно сертифікатів № 601 та №602 від 24.09.2014 року про форс-мажорні обставини, на який в обгрунтування своєї позиції посилається представник відповідача, Торгово-промислова палата України засвідчила настання форс-мажорних обставин підприємству з 20.05.2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотримання норм законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків і обов'язкових платежів, подання податкової декларації. Однак, дані обставини, як і скрутне фінансове становище, на яке у своєму запереченні звертає увагу представник відповідача, не виключає відповідальності підприємства за невиплату працівникові належної йому заробітної плати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст..88 ЦПК України, а тому витрати по сплаті судового збору у сумі 848,11 грн., яка підлягала сплаті при подачі даного позову та є пропорційною до задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Що стосується витрат на юридичну допомогу в сумі 4100,00 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 79 ЦПК України визначені види судових витрат, до яких відносяться витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на правову допомогу та на проведення судових експертиз.
Згідно із ч. 1 ст. 88 цього Кодексу стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Однак, позивач жодних доказів на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу (квитанції, прибуткового касового ордеру, платіжного доручення тощо) не надав, а тому суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача не підтверджених документально витрат на правову допомогу у розмірі 4100,00 грн.
На підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст.10, 11, 57, 209, 212, 215, 367 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ПАТ Авдіївський завод металевих конструкцій, про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Авдіївський завод металевих конструкцій» (Донецька область, м.Авдіївка, вул..Маяковського, 94, код 00130636) на користь ОСОБА_3 (Донецька область, м.Адвіївка, 9-квартал, 25/7, код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) 22423,55 грн. боргу по заробітній платі, 54864,66 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, 6523,20 грн. індексації заробітної плати, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а також 1000,00 грн. моральної шкоди. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітньої плати, але не більше ніж за один місяць.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства ПАТ «Авдіївський завод металевих конструкцій» на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 848,11 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду складено 10.08.2015р.
Рішення ухвалено, оформлено і підписано в нарадчій кімнаті суддею.
Суддя Притуляк С.А.
04.08.2015