Вугледарський міський суд Донецької області
м. Вугледар, вул. Трифонова, 22, 85670, (06273) 6-44-66
м. Вугледар 1 березня 2010 р.
Вугледарський міський суд Донецької області, діючий як місцевий адміністративний суд, в складі: головуючого судді Жамбровського С.І., при секретарі Радаєвій Н.Г., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу в порядку адміністративного судочинства за позовом
ОСОБА_1 до Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених сум на оздоровлення,
У березні 2007 р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради про стягнення заборгованості на оздоровлення.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інвалідом 3-ї групи та відповідно до ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної суми на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, однак відповідачем допомога виплачується в значно менших розмірах. Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від надання йому вказаних коштів в повному обсязі, просив стягнути на його користь недоотриману суму в розмірі 5648 грн. 20 коп. на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 р.р.
У судовому засіданні позивач збільшив свої позовні вимоги, просив стягнути на його користь з відповідачів також недоотриману суму в розмірі 1410 грн. на оздоровлення за 2006 р. та визнати дії Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради неправомірними в частині відмови у виплаті сум на оздоровлення йому за період 2001-2006 роки, а також зобов'язати відповідачів у майбутньому проводити виплати у розмірах, встановлених ст.48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та підтвердив мотиви та обґрунтування, вказані в позові.
У судовому засіданні представник відповідача - Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради позов не визнав з тих підстав, що згідно постанови Кабінету міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії складає 26,70 грн., а згідно постанови Кабінету міністрів України № 562 від 12.07.2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали Унаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії складає 100 грн.
Виплати у вказаному розмірі були зроблені позивачу, тому представник вважає з цих підстав, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Просила у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги, викладені в позові, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, та не оспорюється сторонами, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії та інвалідом 3-ї групи.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - закон № 3054-ІІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення, у розмірі: учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам 3-ї групи - чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Позивачу з період з 2001 по 2006 р. відповідачем було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі:
за 2001 рік - 21 гривня 50 копійок,
за 2002 рік - 21 гривня 50 копійок,
за 2003 рік - 21 гривня 50 копійок,
за 2004 рік - 21 гривня 50 копійок, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі постанова № 836).
за 2005 рік - 90 гривень,
за 2006 рік - 90 гривень, згідно постанови Кабінету міністрів України № 562 від 12.07.2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
У лютому 2007 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про виплату різниці між виплаченими йому сумами щорічної допомоги на оздоровлення вказаний період та розміром, передбаченим ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
20.02.2007 року відповідач відмовив позивачу у виплаті вказаної різниці. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його вимог про виплату різниці між розміром допомоги, встановленим постановою № 836 і Законом № 3054-ІІІ, Управління посилалось на ст. 62 закону № 3054-ІІІ, вважаючи, що Кабінет Міністрів України правомірно з урахуванням реальних можливостей бюджету визначив зазначений розмір щорічної допомоги, яка й була отримана позивачем (а.с. 7).
Однак погодитися з таким висновком не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровленні виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам 3-ї групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті. передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно з Ч.2 СТ.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року встановлені конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Цим законом встановлено розмір такої допомоги як кратну відносно розміру мінімальної заробітної плати величну на час виплати.
Як вбачається зі змісту Законів України № 1766-111 від 01.06.2000 р. „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік”, № 2896-111 від 13.12.2001р. „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік”, № 132 1У від 25.11.2003 р. „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет
України на 2003 рік”, № 372-ІV від 26.12.2002 р. „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік”, № 2285-IV від 23.12.2004 р. „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та № 2505-IV від 23.12.2004 р. „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік”, № 3235-1У від 20.12.2005 р. „Про Державний бюджет України на 2006 рік” та деяких інших законодавчих актів України”, що приймались у період 2000-2005 років стосовно розмірів мінімальної заробітної плати за вказані періоди, ними не встановлювались обмеження ш;одо застосування розмірів мінімальної заробітної плати, встановлених цими нормативними актами, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З моменту прийняття постанов від 26.07.1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та № 562 від 12.07.2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлені ними розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Крім того, враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного захисту, Верховна Рада України внесла доповнення до ст.71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 05.10.2006 р.)
В зв'язку з цим необхідно зазначити, що відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі СТ.16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від інших обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тому суд вважає, що дії відповідачів по виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, які не відповідають встановленим у ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є такими, що порушують конституційні права позивача ОСОБА_3 на здоров'я та належний соціальний захист.
Враховуючи викладене, а також те, що ані Верховною Радою України, ані Кабінетом Міністрів України за вищезазначений період не приймалось рішень щодо подальшого врегулювання питання виплати та розмірів щорічної допомоги на оздоровлення за Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то виходячи з загальних посад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми ст. 48 згаданого Закону та норми відповідних Законів України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати за час, що сплив після прийняття постанов № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року.
Згідно П.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази і інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ і організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Суд вважає можливим та необхідним задовольнити позовні вимоги позивача частково, тому що розрахунок позивача про розмір щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 рік є неправильним в зв'язку з тим, що позивач застосував не ті розміри мінімальної заробітної плати, які були встановлені чинним законодавством на момент виплати відповідачем частини заборгованості у 2004,2005 р.р. Згідно Закону України № 1328-ІV від 25.11.2003 р. „Про Державний бюджет України на 2004 рік” розмір мінімальної заробітної плати на 29.10.2004 року (момент виплати за заборгованості за 2001-2003 р.р. становить 237 гри. Згідно Закону України № 2285-ІV від 23.12.2004 р. „Про Державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати на 23.06.2005 року (момент виплати за заборгованості за 2004р.) становить 290 гри. Згідно Закону України 2285-1V від 23.12.2004 р. „Про Державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати на 07.10.2005 року (момент виплати за заборгованості за 2005р.) становить 332 грн.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі зобов'язанням нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошові суми згідно наступного розрахунку.
З урахуванням отриманої ОСОБА_1 суми - 21 гривень 50 копійок та розміру мінімальної заробітної плати на час виплаті йому частини допомоги - 237 грн.; - на користь позивача підлягає стягненню за 2001 рік 926 гривень 50 копійок (237 грн. х 4) - 21 грн. 50 коп.). За 2002 рік сума складе 926 гривень 50 копійок (237 грн. х 4) - 21 грн. 50 коп.), за 2003 рік сума складе 926 гривень 50 копійок (237 грн. х 4) - 21 грн. 50 коп.), за 2004 рік сума складе 1138 гривень 50 копійок (290 грн. х 4) - 21 грн. 50 коп.), за 2005 рік сума складе 1238 гривень (332 грн. х 4) - 90 грн.). Усього розмір недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення визначений судом у розмірі 5156 грн. (926,5 грн. + 926,5 грн. - 926,5 грн. + 1138,5 грн. + 1238 грн.)
Вимоги щодо компенсації на оздоровлення за 2006 рік задоволенню не підлягають, тому що дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 вищезазначеного Закону була зупинена в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п.37 ст.77 Закону України №3235-ІV (3235-15) від 20.12.2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік», який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача і на майбутню виплачувати кошти на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України "Пре статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні вказаних вимог з тих підстав, що ці вимоги не відповідають змісту законодавства. Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Що стосується твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку для звернення до суду, суд вважає це твердження необґрунтованим з наступних підстав.
Згідно СТ.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатом розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
В судовому засіданні встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявою про виплату йому сум на щорічне оздоровлення у лютому 2007 р. та отримав відмову від відповідача у виплаті зазначених сум, тобто дізнався про порушення його прав 28.02.2007 року. Тому суд вважає, що позивачем не пропущений річний процесуальний строк для звернення до адміністративного суду.
Згідно П.7 СТ.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” органи соціального забезпечення звільнені від сплати державного мита.
На підставі викладеного, керуючись п.7 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, ст.ст. 98, 99, 158,160-163 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Вугледарського управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради протиправними в частині відмови у виплаті сум на оздоровлення ОСОБА_1 за період 2001-2005 роки.
Зобов'язати Вугледарське управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 заборгованості по допомозі на оздоровлення за період 2001, 2002. 2003, 2004, 2005 роки у розмірі 5156 (п'ять тисяч сто п'ятдесят шість) гривень
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Звільнити Вугледарське управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської Ради від сплати державного мита.
Заяву про апеляційне оскарження цієї постанови може бути подано до Вугледарського міського адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на постанову може бути подана в Апеляційний адміністративний суд Донецької області через Вугледарський міський адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або без подання заяви.
Суддя Вугледарського
міського суду ОСОБА_4