04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"05" серпня 2015 р. Справа№ 910/12476/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Зеленіна В.О.
Шевченка Е.О.
за участю секретаря судового засідання Ворони В.В.
представників сторін:
від позивача - Іщенко Ю.В., дов. № 690 від 30.06.2015 року;
від відповідача - не з'явилися.
розглянувши матеріали
апеляційних скарг Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» та
Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія
«Київводоканал»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.10.2014 року
у справі № 910/12476/13 (головуючий суддя Марченко О.В.,
судді: Васильченко Т.В., Ломака В.С.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія
«Київводоканал»
до Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2»
про стягнення 654 581,51 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 року по справі № 910/12476/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: 303 875,98 грн. основного боргу; 7 361,87 грн. втрат від інфляції; 18 153,78 грн. 3% річних; 2 343,39 грн. пені; 60 775,20 грн. штрафу та 7 850,21 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 року по справі № 910/12476/13 скасовано частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»: 129 024,59 грн. основного боргу; 6 409,17 грн. втрат від інфляції; 11 484,38 грн. 3% річних; 571,55 грн. пені; 25 804,92 грн. штрафу; 3 465,89 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 732,96 грн. за розгляд в суді апеляційної інстанції судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2014 року у справі № 910/12476/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 позов задоволено частково.
Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 208 375,63 грн. основного боргу; 7 318,50 грн. втрат від інфляції; 14 812,01 грн. 3% річних; 932,90 грн. пені; 41 675,13 грн. штрафу; 5 462,28 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 1 093,45 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 2 008,10 грн. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Житлово-будівельний кооператив «Річковик-2» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 скасувати в частині відмови в стягненні з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» боргу в розмірі 381 467,34 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року рішення Господарського суду міста Києві від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» 2 731,14 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Вищого господарського суду від 24.06.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року по справі № 910/12476/13 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф. та призначено до розгляду на 29.07.2015 року.
Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного суду від 29.07.2015 року, у зв'язку з перебуванням судді Синиці О.Ф. у відпустці, змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шипко В.В.
У судовому засіданні 29.07.2015 року було оголошено перерву в розгляді справи № 910/12476/13 до 05.08.2015 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного суду від 05.08.2015 року, у зв'язку з перебуванням судді Шипка В.В. у відпустці, змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шевченко Е.О.
Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
Представник Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 скасувати в частині відмови в стягненні з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» боргу в розмірі 381 467,34 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» у поясненнях, наданих у судовому засіданні 29.07.2015 року, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
11.01.2000 року між Державним комунальним об'єднанням «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач, постачальник, ПАТ «АК «Київводоканал») та Житлово-будівельним кооперативом «Річковик-2» (далі - відповідач, абонент, ЖБК «Річковик-2») було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 7475/4-13.
За умовами Договору постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався оплатити вказані послуги на умовах, передбачених Договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила № 65).
Колегія суддів звертає увагу, що Правила № 65 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу від 27.06.2008 року № 190, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила № 190).
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна» та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично -допустимих концентрацій шкідливих речовин, здійснює заміну, ремонт несправних водолічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою абонента, за його рахунок та попередньою оплатою вартості послуг, що надаються.
Згідно з пп. а) п. 2.2 Договору абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.
Як визначено п. 3.1 Договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.21 Правил.
Відповідно до п. 3.6 Договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня надання постачальником платіжних документів до банківської установи.
Пунктом 3.7 Договору передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Неналежне виконання відповідачем передбачених договором обов'язків щодо оплати отриманих ним послуг стало підставою звернення позивача із позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 518 108,63 грн. за період з 01.05.2009 року по 30.04.2013 року, а також 9 985,30 грн. інфляційних втрат; 20 522,46 грн. 3% річних; 2 343,39 грн. пені та 103 621,73 грн. штрафних санкцій у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань за Договором.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.
Положеннями абз. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено послуг за Договором з постачання питної води та водовідведення, а також з постачання води на підігрів та водовідведення гарячої води за період з 01.05.2009 року по 30.04.2013 року вартістю 1 122 007,23 грн. У свою чергу, відповідач зобов'язання з оплати послуг виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, сплативши 617 807,30 грн.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача борг за надані послуги з постачання питної води та водовідведення у сумі 518 108,63 грн.
На підтвердження зазначеного, позивач надав акти про зняття показань з приладів обліку, підписані уповноваженими представниками сторін, розшифровки рахунків абонента, в яких зафіксовані об'єми спожитих відповідачем послуг та тарифи, застосовані при нарахуванні послуг, а також реєстри дебетових повідомлень.
При цьому, за розрахунками позивача за послуги з постачання питної води та водовідведення заборгованість складає 129 024,59 грн., а за послуги з постачання води, що йде на підігрів та її стоків - 389 084,04 грн.
У відповідності до Договору відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 3-423 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.
Позивачем за Договором були надані відповідачеві послуги з холодного водопостачання по коду 3-423 в обсязі 3 581,00 куб. м. за період з 01.05.2009 року по 30.04.2013 року, що підтверджується, зокрема, розгорнутим розрахунком позовних вимог, за отримання яких відповідачеві було виставлено до сплати суму 740 813,10 грн. (з урахуванням знижки 885,94 грн.). Оскільки відповідачем були частково оплачені надані послуги у сумі 617 807,30 грн., то заборгованість за надання послуг з холодного постачання і стоки холодної води (з урахуванням перерахунку на суму 6 018,79 грн.) становить 129 024,59 грн.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок послуг з холодного водопостачання та водовідведення погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача у сумі 129 024,59 грн.
Крім зазначеного, розгорнутий розрахунок позивача свідчить про те, що останнім відповідачеві було відкрито другий рахунок та присвоєно код 3-50423, за яким ЖБК «Річковик-2» мав здійснювати розрахунок за послуги з постачання води, що йде на підігрів та її водовідведення.
Згідно з розрахунком заборгованості відповідача за кодом 3-50423, за яким обліковуються холодна вода, яка йде на виготовлення гарячої води, та стоки гарячої води, зазначено заборгованість за холодну воду, яка йде на виготовлення гарячої води, у сумі 309 733 грн. (з урахуванням знижки 551,87 грн. та перерахунку 7 889,81 грн.) та заборгованість за стоки гарячої води у сумі 79 351,04 грн., що загалом становить 389 084,04 грн.
Слід звернути увагу на ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як вбачається з Договору, сторони погодили надання та отримання послуг з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків.
При цьому, у Договорі відсутні будь-які посилання на послуги з постачання холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води (на підігрів).
Пунктом 3.13 Правил № 190 встановлено, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне відання, користування, концесію. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень) фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії (матеріалами справи підтверджується, що 01.05.2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є ПАТ «Київенерго», як енергопостачальною організацією та ЖБК «Річковик-2» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630516).
Суду не було надано доказів перебування на балансі, у власності, в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо теплових пунктів (бойлерів), для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти.
Колегія суддів, з огляду на перелік послуг, які передбачено Договором, а також відсутність у позивача правових підстав для нарахування відповідачу плати з постачання води, що використовується для виготовлення гарячої води, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача зобов'язань за Договором перед ПАТ «Київводоканал» з оплати питної води, що використовується для виготовлення гарячої води. Відповідно вимога позивача про стягненні з відповідача заборгованості з оплати питної води, що використовується для виготовлення гарячої води у сумі 309 733 грн. задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про стягнення плати за стоки гарячої води, що обліковується за кодом 3-50423, за яким обліковуються й холодна вода, яка йде на виготовлення гарячої води, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Положеннями п. 3.4 Договору сторони визначили, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання.
Пунктом 1.4 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 року за № 37 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691 (далі - Правила № 37) встановлено, що стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Таким чином, надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі, гарячого водопостачання, регулюється умовами укладеного сторонами Договору.
За таких обставин, вартість послуг із приймання стічних вод підлягає оплаті відповідачем на користь позивача.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог у частині стягнення вартості послуг з приймання стоків гарячої води, яка є однією із складових за кодом 3-50423, у сумі 79 351,04 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що неможливість підтвердити та перевірити обсяги стоків гарячої води, оскільки у ЖБК «Річковик-2» відбувалася зміна керівництва, відомості не зберігалися, а тому за період з травня 2009 року по квітень 2013 року у відповідача відсутні відомості обліку споживання теплової енергії у гарячій воді, не може бути підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань зі сплати заборгованості за послуги з прийняття стоків гарячої води.
Аналогічна правова позиція стосовно підстав стягнення заборгованості за послуги з постачання питної води та водовідведення і з постачання холодної води, яка йде на виготовлення гарячої (на підігрів) та стоків гарячої води міститься в постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2015 року у справі № 910/24734/13 та від 20.05.2015 року у справі № 910/24277.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2 343,39 грн. пені та 103 621,73 грн. штрафу, частково задоволених судом першої інстанції у розмірі 932,90 грн. пені та 41 675,13 грн. штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 відсотків від несплаченої суми.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.
За приписом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на вказане вище, враховуючи періодичні платежі на які може бути нарахована пеня, провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 932,90 грн. пені та 41 675,13 грн. 20 % штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати послуг з постачання питної води та каналізаційних стоків (стоків як питної води і підігрітої води).
Стосовно вимог позивача про стягнення 9 985,30 грн. інфляційних втрат та 20 522,46 грн. 3% річних, які були частково задоволені судом першої інстанції у розмірі 7 318,50 грн. інфляційних втрат та 14 812,01 грн. 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вказане вище, провівши повторний арифметичний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 7 318,50 грн. втрат від інфляції; 14 812,01 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати послуг з постачання питної води та каналізаційних стоків (стоків як питної води і підігрітої води).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, яка виникла за період з травня 2009 року по червень 2010 року.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною третьою статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
ЖБК «Річковик-2» перерахувало позивачу кошти платіжним дорученням від 12.10.2010 року № 416 на суму 30 000 грн., з призначенням платежу «погашення заборгованості за водовідведення за 2009 рік станом на 01.11.2009 року за договором № 7475/4-13 від 11.01.2000р., абон. 3-423» (т. 1 а.с. 75).
Крім вище вказаного платіжного доручення у матеріалах справи міститься платіжне доручення № 470 від 27.12.2010 року на суму 10 000 грн. з призначенням платежу: «за воду і каналізацію за 2010 рік за договором № 7475-12 від 11.01.2000 р. абон. 3-423 …» (т. 1 а.с. 76).
Також у матеріалах справи міститься платіжне доручення № 392 від 31.08.2010 року на суму 40 000 грн. без зазначення періоду за який здійснюється погашення заборгованості (т. 1 а.с. 74).
Відповідач письмово не підтвердив наявність заперечень щодо нарахованої заборгованості на момент здійснення платежів згідно умов Договору, та не підтвердив визнання ним боргу лише у розмірі сплачених сум.
Крім того, вказані платежі не визначають чіткого періодичного (місячного) платежу або платежів за які було здійснено оплату.
За таких обставин, перерахування грошових коштів 12.10.2010 року, 27.12.2010 року та 31.08.2010 року відповідачем на користь позивача суд розцінює як дію, якою було визнано наявність боргу, а тому відбулося переривання строку позовної давності.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності.
Враховуючи встановлене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 208 375,63 грн. основного боргу, 7 318,50 грн. інфляційних втрат, 14 812,01 грн. 3% річних, 932,90 грн. пені, 41 675,13 грн. штрафу.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені Житлово-будівельним кооперативом «Річковик-2» та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» в апеляційних скаргах, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянтів.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2014 року по справі № 910/12476/13 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 910/12476/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.О. Зеленін
Е.О. Шевченко
Повний текст рішення складено 05.08.2015 року.