33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"04" серпня 2015 р. Справа № 918/1932/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В. при секретарі судового засідання В"юненко І.І. за участю Саєнка В.І. (ліквідатор боржника), Удовиченка С.В., Тимошенко О.В. (від боржника), Мартинова О.Ю. (від гр. Ползунова В.Є.), розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" (вул. Б. Штейнгеля, 86- А, Городок, Рівненський район, Рівненська область, 35331),
22.12.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат" звернулося до господарського суду з заявою про визнання останнього банкрутом на підставі ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"( далі - Закон України про банкрутство).
За результатами підготовчого засідання 15.01.2015 р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Карат", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, проведення попереднього засідання суду призначено на 27.01.2015 р.
Постановою господарського суду Рівненської області від 27.01.2015 р. визнано банкрутом ТОВ "Карат", відкрито ліквідаційну процедуру боржника строком на 12 місяців, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" Саєнка В.І.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 21.04.2015р. визнано вимоги Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління ДФС у Рівненській області, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Рівне, гр. Ползунова В.Є. до боржника та визнано вимоги по заробітній платі працівників боржника, а саме: гр. Ползунов В.Є., гр. Жижко О.С., гр. Ковальчук Ю.П. та гр. Саєнко В.І.
В межах справи про банкрутство ТОВ "Карат" до господарського суду Рівненської області від Ползунова В.Є. надійшла заява про визнання недійсним правочину, оформлений протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" №02 від 20.01.2014р.
Ухвалами господарського суду Рівненської області від 26.05.2015р., 02.06.2015р. та від 23.06.2015р. розгляд справи судом відкладався з підстав зазначених в ухвалах.
04.08.2015 р. в судовому засіданні, судом встановлено наступне.
До суду в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" звернувся кредитор - Ползунов В.Є. із заявою про визнання недійсним правочину, оформлений протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" №02 від 20.01.2014р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, присутніх у судовому засіданні, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 17.01.2013р. Ползуновим В.Є. було подано загальним зборам учасників ТОВ"Карат" нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу засновників.
Рішенням загальних зборів від 17.01.2013р. (п.6) заяву задоволено. Питання виплати належної частки в статутному капіталі загальними зборами вирішено здійснити після розгляду фінінсово-господарського звіту товариства та затвердження його результатів на підставі аудиту за відповідний період керівництва Ползунова В.Є.
Розмір зобов'язання боржника становить 3 235 433, 33грн., що підтверджується рішенням господарського суду Рівненської області від 07.10.2014року у справі №918/120/14, яке наявне в матеріалах справи.
20.01.2014року боржником було проведено загальні збори учасників товариства та прийнято ряд рішень, оформлених протоколом №2.
Пунктами 2,3 порядку денного розглядалися питання про виключення учасників ТОВ "Карат" Бондар І.В. та Жижко О.С. та визначення порядку виплати вартості належної їм частки у майні товариства.
Пунктами 2, 3 рішення, учасникам ТОВ "Карат" Бондар І.В. та Жижко О.С. передано в натурі майно на праві спільної часткової власності у співвідношення 1/2 частки, що належало ТОВ "Карат".
Заявник зазначає, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, яке йому належало на праві власності. При цьому, відчуження майна відбулось раніше строку, передбаченого ч.1 ст.54 Закону України "Про господарські товариства".
Нормативно обґрунтовуючи свої вимоги заявник посилається на ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч.1 ст.54 Закону України "Про господарські товариства", а також щодо визнання недійсним правочину, оформлений протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" №02 від 20.01.2014р. на статті 202, 203, 215 Цивільного кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат" в особі ліквідатора Саєнко В.І., заперечуючи проти задоволення заяви про визнання недійсним правочину, оформлений протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" №02 від 20.01.2014р., зазначає, що у спірних відносинах підстави, передбачені ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відсутні, оскільки для застосування ч. 1 ст. 20 Закону необхідна наявність сукупності обставин (правових підстав): наявність правочину (договору) або майнових дій боржника; факт безоплатного відчуження майна; визначення терміну для виконання зобов'язання.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, оглянувши оригінали наявних у справі документів, вважає за необхідне зазначити наступне.
В обґрунтування своїх вимог, Ползунов В.Є., посилається на ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та положення цивільного законодавства України.
Проте, слід відрізняти спори з вимогами до боржника, які подаються та розглядаються у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Спори з майновими вимогами до боржника, які заявлені у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються за правилами цивільного законодавства, тобто правочин визнається недійсним на підставі норм Цивільного кодексу України.
Спори про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, які заявлені у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розглядаються виключно з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Положення ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кореспондуються з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 10 ст. 16 ГПК України) та розглядаються у позовному провадженні - на відміну від заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника у порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство. Одночасний розгляд вимог про визнання недійсним договору з підстав порушення цивільного законодавства та з підстав ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не допускається, оскільки для кожної з цих підстав встановлена окрема судова процедура.
Таким чином, спори про визнання недійсним правочину (договору), укладеного боржником, у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розглядаються з приводу відповідності договору (правочину) вимогам цивільного законодавства (Цивільного кодексу України) та в окремому позовному провадженні, а спори про визнання правочину (договору) недійсним в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство, тільки з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в той час як сам правочин (договір) відповідає нормам цивільного законодавства (Цивільного кодексу України).
Статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
1) боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
2) боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
3) боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
4) боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
5) боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
6) боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.
Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог. Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство (п. 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013).
Крім того, суд звертає увагу, що заявник оскаржує фактично протокол № 02 загальних зборів учасників ТОВ "Карат" від 20.01.2014р.
Виходячи з положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду корпоративних спорів" рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актами (офіційними документами правової чинності, що констатують (підтверджує) певні факти, події, пов'язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів). Рішення зборів товариства зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин і їх не можна ототожнювати із договором (відповідно до ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України) або правочином (відповідно до ст. 202 ЦК України це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що рішення загальних зборів товариства не є правочином, а тому і не може бути оскаржене в порядку ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Так, постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду корпоративних спорів" визначено виключні підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства, а саме: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Проте, в заяві Ползунова В.Є не міститься жодної вказівки на вище перелічені підстави, відповідно відсутні правові підстави для оскарження рішення зборів учасників товариства, крім того вказані рішення можуть оскаржувати лише учасники товариства (п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду корпоративних спорів"), яким гр. Ползунов В.Є. не являється.
Рішення зборів товариства це не "майнові дії спрямовані на безоплатне відчуження майна" оскільки відповідно до листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 року про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Проте виділ частки майна пропорційної частці у статутному фонді учаснику, який написав заяву про вихід із товариства це не виконання зобов'язання за правочином і не безоплатне відчуження, а проведення розрахунків із учасником, який здійснив внесок у формування статутного фонду товариства.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Також, згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, на підставі викладеного, заява Ползунова В.Є. про визнання недійсним правочину, оформленого протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" № 02 від 20.01.2014 року є необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 ГПК України, суд-
Відмовити у задоволенні заяви Ползунова В.Є. про визнання недійсним правочину, оформленого протокольним рішенням загальних зборів ТОВ "Карат" № 02 від 20.01.2014 року.
Ухвалу направити всім учасникам провадження у справі.
Суддя Заголдна Я.В.