ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
20 липня 2015 року № 826/19510/14
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач / ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі по тексту також - відповідач/КМР, Київрада), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) - не більше 0,10 га в адміністративних межах м. Києва;
- зобов'язати відповідача винести на засідання найближчої сесії Київської міської ради та розглянути клопотання позивача про надання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) в адміністративних межах м. Києва у порядку та строки, передбачені ст.118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) та надати мотивоване рішення за результатами розгляду вказаного клопотання;
- відшкодувати на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Київрадою, під час розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), було порушено процедуру його розгляду та протиправно відмовлено позивачу у задоволенні вказаного клопотання.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, заяв щодо перенесення розгляду справи або слухання справи за його відсутності до суду не подавав, про причини неявки суду не повідомляв. Водночас, через канцелярію суду подав письмові заперечення, в яких просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, зокрема зазначає, що при розгляді клопотання позивача про надання останньому безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) відповідач діяв в межах та з дотриманням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до КМР із клопотанням (з додатками), в якому просив, в порядку реалізації гарантованого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, визначити без його погодження та виділити йому земельну ділянку орієнтованим розміром до 0,10 га в межах м. Києва з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), а також надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, просив розглянути дане питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об'єктивного та обґрунтованого рішення.
Розглянувши подане позивачем клопотання щодо надання останньому безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), листом №05702-08/К-3137-5832 від 16.10.2014 р. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було відмовлено позивачу у розгляді клопотання по суті, оскільки таке клопотання та склад доданих до нього документів не відповідає вимогам ст.118 ЗК України, зокрема відсутні графічні матеріали із зазначеною конкретною земельною ділянкою.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням щодо відмови позивачу у наданні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, вважаючи таке рішення протиправним, а дії КМР неправомірними, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Відповідно до ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, даним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Разом із тим, у пп. «б» ч.1 ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Водночас, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Поряд із цим, ч.6 ст.118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В той же час, у ч.7 ст.118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.1861 цього Кодексу (ч.8 ст.118 ЗК України).
При цьому, відповідно до ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до КМР з відповідним клопотанням про отримання безоплатно у власність земельної ділянки, в якому просив без його погодження виділити останньому земельну ділянку орієнтованим розміром до 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), проте Листом №05702-08/К-3137-5832 в задоволенні поданого позивачем клопотання ДЗР ВО КМР (КМДА) було відмовлено, у зв'язку з невідповідністю поданого клопотання вимогам ст.118 ЗК України, а саме у зв'язку з відсутністю графічних матеріалів.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд критично ставиться до посилань ДЗР ВО КМР (КМДА) щодо невідповідності поданого клопотання положенням ст.118 ЗК України, зокрема відсутності графічних матеріалів, адже як вбачається з матеріалів справи, до клопотання про отримання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва графічні матеріали позивачем було додано.
Крім того, суд приймає до уваги наявний в матеріалах справи лист Державного агентства земельних ресурсів України №К-3690-1808/6-13 від 19.12.2013 р. щодо розгляду звернення позивача стосовно надання роз'яснення на яких графічних матеріалах зазначається бажане місце розташування і розмір бажаної земельної ділянки, в якому останнім зазначено, що законодавством не встановлено форму графічних, що додаються до клопотання про відведення земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Зокрема, зазначено, що це можуть бути схеми-розташування, викопіювання, кадастрові плани, зведені плани, карти тощо, які в повній мірі характеризують місце розташування земельної ділянки, її площу та розмірі.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача до Київради в публічному доступі була відсутня інформація щодо наявності вільних земельних ділянок (державної чи комунальної власності), суд приходить до висновку, що подане позивачем клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки доля будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) та додані до нього матеріли, зокрема й надані графічні матеріали, були подані позивачем у відповідності до ст.118 ЗК України.
В той же час, ч.1 ст.122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, згідно із п. «а» та п. «б» ст.9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені норми встановлюють право КМР передавати земельні ділянки у власність громадян, при цьому, на пленарних засіданнях (сесії).
Водночас, ст.140 Конституції України передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в м. Києві та м. Севастополі визначаються окремими законами України.
Так, Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначає спеціальний статус м. Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Разом із тим, згідно зі ст.10 та ч.1 ст.101 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам. Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в м. Києві.
Офіційне тлумачення окремих положень цього Закону надав Конституційний Суд України, зокрема, рішенням від 25.12.2003 р. №21-рп/2003, у якому зазначено, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київраді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Поряд із цим, відповідно до пп.8 п. «б» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Крім того, згідно із пп.3.12 п.3 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київради №182/342 від 19.12.2002р., ДЗР ВО КМР (КМДА) є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (КМДА), готує та подає в установленому порядку проекти рішень Київради, розпоряджень Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київради (КМДА), а також подає свої висновки з питань: розпорядження землями в межах міста Києва; передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок в користування, вилучення земельних ділянок; продажу земельних ділянок у власність; викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста; звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; встановлення та зміни межі районів у місті, в порядку, встановленому законодавством України; встановлення сервітуту (права на обмежене користування).
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в ст.118 ЗК України. Їхня бездіяльність не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення. Між тим, надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у ст.118 ЗК України.
Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право колегіального органу міської ради делегувати свої повноваження будь-якому структурному підрозділу ради, оскільки такі повноваження здійснюються виключно депутатами міськради, а рішення приймаються виключно шляхом голосування.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 10.12.2013 р. №21-358а13.
Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що ДЗР ВО КМР (КМДА) уповноважене готувати лише висновки та проекти рішень Київради щодо надання земельних ділянок в установленому законом порядку, як наслідок суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем процедури розгляду клопотання ОСОБА_1, оскільки дане клопотання повинне розглядатись на сесії Київради, а не структурним підрозділом виконавчого органу Київради (КМДА), в порядку делегування відповідачем своїх повноважень.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, від так завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Таким чином, вимоги позивача щодо зобов'язання КМР винести на засідання найближчої сесії Київради та розглянути клопотання позивача про надання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) в адміністративних межах м. Києва у порядку та строки передбачені ст.118 ЗК України та надання мотивованого рішення за результатами розгляду вказаного клопотання, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідачів, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, більше того це є вимогою на майбутнє, внаслідок чого задоволенню не підлягає.
Натомість, відповідно до положень ч.2 ст.11 та ч.2 ст.162 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог та прийняти постанову, що гарантуватиме дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадян, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах м. Києва та зобов'язання КМР повторно розглянути клопотання позивача від 22.08.2014 р. про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах м. Києва у відповідності до норм чинного законодавства відповідно до положень ст.118 ЗК України.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Київської міської ради протиправною щодо порушення процедури розгляду клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтованою площею 0,10 га в адміністративних межах м. Києва.
Зобов'язати Київську міську раду повторно розглянути подане ОСОБА_1 клопотання про надання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) орієнтованою площею 0,10 га в адміністративних межах м. Києва у відповідності до норм чинного законодавства відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 36,54 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Київської міської ради.
У решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур