01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26
"06" серпня 2015 р. Справа № 911/2236/13
Суддя Лутак Т.В., розглянувши матеріали
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» та Кація Андрія Миколайовича
треті особи без самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович та Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Найда Ольга Іванівна
про визнання недійсним договору
встановила:
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича звернувся до господарського суду Київської області із заявою б/н від 04.08.2015 (вх. № 3494/15 від 04.08.2015) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №№ 30, 31, загальною площею 21,10 кв.м., що складає 1/100 частину від нежитлових приміщень в літ. А, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 20/1, від 26.12.2012, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Найдою О.І. за номером 2260.
Дослідивши матеріали заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича б/н від 04.08.2015 (вх. № 3494/15 від 04.08.2015) про визнання недійсним договору, суд дійшов висновку, що зазначена заява не може бути прийнята судом до провадження з підстав невідповідності її вимогам VIII розділу Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
В обґрунтування вищезазначеної заяви, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражний керуючий Патерилов Віталій Вікторович посилається на статті 20, 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та статті 16, 203, 215, 228, 321 та 334 Цивільного кодексу України.
Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Суд звертає увагу, що слід відрізняти спори з вимогами до боржника, які подаються та розглядаються у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Спори з майновими вимогами до боржника, які заявлені у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються за правилами цивільного законодавства, тобто правочин визнається недійсним на підставі норм Цивільного кодексу України.
Спори про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, які заявлені у порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються виключно з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Положення ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кореспондуються з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 10 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України) та розглядаються у позовному провадженні - на відміну від заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника у порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство. Одночасний розгляд вимог про визнання недійсним договору з підстав порушення цивільного законодавства та з підстав ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не допускається, оскільки для кожної з цих підстав встановлена окрема судова процедура.
Таким чином, спори про визнання недійсним правочину (договору), укладеного боржником, у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розглядаються з приводу відповідності договору (правочину) вимогам цивільного законодавства (Цивільного кодексу України) та в окремому позовному провадженні, а спори про визнання правочину (договору) недійсним в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство, тільки з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в той час як сам правочин (договір) відповідає нормам цивільного законодавства (Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищезазначене, вбачається, що господарським судам при отриманні заяви (позовної заяви) про визнання недійсним договору первісно необхідно встановити в якому саме порядку (в порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чи в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») та на яких підставах (на підставі норм цивільного законодавства чи на підставі, що прямо передбачена ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») заявник звернувся до суду, оскільки для кожної з цих підстав встановлена окрема судова процедура.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
У позовній заяві повинні бути також викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, треба вирішити спір. Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову.
Проте, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражний керуючий Патерилов Віталій Вікторович у своїй заяві б/н від 04.08.2015 (вх. № 3494/15 від 04.08.2015) про визнання недійсним договору посилається як на ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» так і на норми цивільного законодавства, що не узгоджується з положеннями чинного процесуального законодавства.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Як вбачається з матеріалів заяви б/н від 04.08.2015 (вх. № 3494/15 від 04.08.2015) про визнання недійсним договору, заявником до вказаної заяви додано фіскальні чеки та описи вкладення у цінний лист від 03.08.2015, які не можуть підтверджувати направлення копії даної заяви та доданих до неї документів іншим сторонам, оскільки датовані раніше, ніж сама заява про визнання недійсним договору.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що відповідачем та третіми особами отримано копію саме тієї заяви про визнання недійсним договору та доданих до неї документів, з якими заявник звернувся до суду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
За таких обставин, вказана заява і додані до неї документи підлягають поверненню заявникові без розгляду.
Разом з тим, суд зазначає, що повернення даної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Враховуючи вищезазначене та керуючись пунктами 3, 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан Плюс» арбітражного керуючого Патерилова Віталія Вікторовича б/н від 04.08.2015 (вх. № 3494/15 від 04.08.2015) про визнання недійсним договору разом з доданими до неї матеріалами (всього на 16 арк.) повернути заявнику без розгляду.
Суддя Т.В. Лутак