ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.08.2015Справа №910/17621/15
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"
до фірми "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю
третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
про стягнення 58 205,59 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача Ніколайчук Ю.В.(дов. від 06.03.2015)
Від відповідача Случак О.О.(дов. від 14.08.2014)
Від третьої особи Галков І.О.(дов. від 10.01.2014)
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (надалі - ТОВ "МЕГА ТОРГ ЛТД") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ "Т.М.М.") про стягнення 58 205,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16243/13 (з урахуванням ухвали від 04.03.2015) стягнуто з ТОВ "Т.М.М." на користь ТОВ "МЕГА ТОРГ ЛТД" грошові кошти: заборгованість у розмірі 104 240,21 грн. (сто чотири тисячі двісті сорок гривень 21 копійка), неустойку у сумі 1 637,61 грн. (одна тисяча шістсот тридцять сім гривень 61 копійка), 3% річних у сумі 346,92 грн. (триста сорок шість гривень 92 копійки) та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок).
Відповідачем рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16243/13 було виконано лише 07.04.2015, у зв'язку з чим позивачем додатково нараховані 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційні у розмірі 52 953,60 грн. за період прострочення з 02.08.2013 по 31.03.2015.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.07.2015 порушено провадження у справі №910/17621/15 та призначено до розгляду на 28.07.2015.
В судовому засіданні 28.07.2015 оголошено перерву на 06.08.2015 для подання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 06.08.2015 прибули представники позивача, відповідача та третьої особи, дали пояснення по справі.
Представник відповідача позовні вимоги просив задовольнити частково, а саме з урахуванням строків перерахування коштів на казначейські рахунки.
Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
21.12.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі за текстом - позивач, Лізингодавець, ТОВ "Ласка Лізинг") та товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі за текстом - відповідач, Лізингоодержувач, ТОВ "Фірма "Т.М.М.") укладено Договір фінансового лізингу №1137/12/2007 (далі за текстом - Договір).
Згідно умов Договору позивач зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - 4-х вісний напівпричіп МУЛТИМАКС Multi-N-4L-AUM-18AT-9.20-17.5-2.54 (одна одиниця), а також відповідач зобов'язувався здійснювати лізингові платежі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16243/13, залишеним без змін в цій частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2014, стягнуто з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675, р/р 260019800772 в ВАТ "ТММ-БАНК", МФО 300896) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543, р/р 26008301013536 у КРД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 322904) грошові кошти: заборгованість у розмірі 104 240,21 грн. (сто чотири тисячі двісті сорок гривень 21 копійка), неустойку у сумі 1 637,61 грн. (одна тисяча шістсот тридцять сім гривень 61 копійка), 3% річних у сумі 346,92 грн. (триста сорок шість гривень 92 копійки) та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок).
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
07.03.2014 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі №910/16243/13 замінено стягувача (ТОВ "Ласка Лізинг") як вибулої сторони на його правонаступника - ТОВ "МЕГА ТОРГ ЛТД".
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу №1137/12/2007 від 18.12.2007.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційних у розмірі 52 953,60 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 02.08.2013 по 31.03.2015.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у розмірі 104 240,21 грн. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2014 у справі №910/16243/13.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних у період прострочення з 02.08.2013 до 31.03.2015 (тобто, день зарахування грошових коштів на його рахунок в межах виконавчого провадження по виконанню наказу № 910/16243/13 від 07.03.2014).
В той же час, матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобов'язання у розмірі 104 240,21 грн. відповідачем перед позивачем в повному обсязі виконано 26.01.2015.
За змістом ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних припиняється саме з моменту виконання ТОВ "Т.М.М." грошового зобов'язання, а не з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача в межах виконавчого провадження.
Отже, за перерахунком суду розмір 3% річних та інфляційних, що підлягають стягненню з відповідача, становить 4643,69 грн. та 30 490,72 грн. відповідно, відтак і позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині в задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 608,30 грн. та інфляційних у розмірі 22 462,88 грн. необхідно відмовити.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Виходячи з цього, втрати від інфляції грошових коштів та річні проценти підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.
Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати заборгованості і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення про стягнення з відповідача, крім іншого, основного боргу, неустойки, 3% річних, а також судового збору не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді інфляційних збитків, понесених ним внаслідок несплати своєчасно відповідачем вказаної суми.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Вказане положення узгоджується з положеннями статті 617 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350). Доводи відповідача, зазначені у відзиві на позов безпідставні внаслідок викладеного.
Крім того, як зазначив Верховний Суд України в постанові від 28.03.2006 у справі № 2-4/1319-2004 (Інформаційним Листом від 24.10.2006 № 01-8/2358 Вищий господарський суд України довів цю постанову до відома всіх судів для використання в роботі) - «Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання».
Також Верховний Суд України констатував правомірність нарахування індексу інфляції та 3% річних на суму, визнану судовим рішенням до стягнення.
Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 06.03.2008 № 8/117-38, від 06.02.2008 № 2-28/1418-2007 тощо).
Як зазначив Вищий господарський суд України в постанові від 01.08.2006 № 14/14 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року відмовлено у її перегляді), у зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його невиконанням.
Таким чином, Вищим господарським судом України та Верховним Судом України неодноразово підтверджено правомірність застосування ст. 625 ЦК України в частині нарахування індексу інфляції та 3% річних після винесення судового рішення про стягнення заборгованості.
Також, 02.03.2015 Вищим господарським судом України було винесена Постанова у справі № 910/23622/14 за касаційною скаргою Фірми «Т.М.М.»- ТОВ на Постанову КАГС та рішення господарського суду м. Києва за позовом ТОВ «Мега Торг ЛТД» до Фірма «Т.М.М.» - ТОВ, третя сторона: ТОВ «Ласка Лізинг» про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за прострочення сплати заборгованості, підтвердженої рішенням суду, яким позовні вимоги було задоволено. Даною Постановою, як і багатьма іншими підтверджується правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат до моменту фактичного виконання рішення суду, тобто до моменту зарахування коштів на рахунок кредитора.
Відповідно до п 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).»
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" задовольнити частково.
2. Стягнути з фірми "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Г.Тимофеєвої, буд. 3, код ЄДРПОУ 14073657) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) інфляційні збитки в сумі 30 490 (тридцять тисяч чотириста дев'яносто) грн. 72 коп., 3% річних в сумі 4 643(чотири тисячі шістсот сорок три) грн. 69 коп. та судовий збір у розмірі 1102(одна тисяча сто дві) грн. 78 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 07.08.2015