ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.07.2015Справа №910/15782/15
За позовомПриватного акціонерного товариства «Агро-Союз»
доПублічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
провизнання договору недійсним
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Феделеш М.І. - представник за довіреністю б/н від 09.03.2015;
від відповідача: Семеняка В.В. - представник за довіреністю № 529/14-Н від 28.10.2014.
19.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Агро-Союз» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що п. 1.4 Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 суперечить положенням законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України) оскільки передбачає завчасне погодження позивача (поручителя) на можливість збільшення на майбутнє обсягу відповідальності позивача (поручителя) в односторонньому порядку (без згоди поручителя). При цьому, позивач зауважив про вірогідне припинення Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 з підстав збільшення обсягу відповідальності позивача в односторонньому порядку (без його згоди), що суперечить ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки вказаний Договір поруки у такому випадку не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 порушено провадження у справі № 910/15782/15; розгляд справи призначено на 17.07.2015.
06.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами підстав для визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним, а саме щодо зміни чи збільшення обсягу відповідальності поручителя (позивача).
У судовому засіданні 17.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 31.07.2015.
У судовому засіданні 31.07.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 31.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
29.05.2013 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор), Приватним акціонерним товариством «Агро-Союз» (позичальник 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» (позичальник 2) укладено Генеральний кредитний договір № 010/4-01-03-3/481, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надавати позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених цим Договором та Повідомленнями про вибірку кредитних коштів, а позичальники приймають на себе зобов'язання належним чином використовувати та повернути кредитору суму отриманих траншів, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами (проценти) та виконати інші зобов'язання, що визначені у цьому Договорі.
22.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Агро-Союз» (поручитель) укладено Договір поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору поруки, у випадку внесення змін до Кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя та/або які не передбачені п. 1.4, 1.5 цього Договору, сторони встановили наступний порядок отримання згоди поручителя на такі зміни: кредитор направляє поручителю письмове повідомлення із зазначенням умов, що підлягають зміні у забезпечених зобов'язаннях та збільшують обсяг відповідальності поручителя; поручитель зобов'язаний протягом 10 банківських днів з моменту отримання зазначеного повідомлення надіслати кредитору письмову згоду на зміну забезпечених зобов'язань або письмово повідомити кредитора про непогодження змін; у разі неотримання кредитором письмової відповіді від поручителя у встановлений строк, зміни до забезпечених зобов'язань, зазначені у повідомленні кредитора, вважаються погодженими поручителем та забезпечуються порукою відповідно до умов цього Договору у зміненому розмірі без укладення додаткової угоди до Договору.
Згідно з п. 1.4 Договору поруки, без додаткового отримання попередньої згоди поручителя, у тому числі без додаткового повідомлення поручителя та без укладення додаткових угод до Договору, порукою за цим Договором також забезпечується у повному обсязі забезпечені зобов'язання, які виникнуть (зміняться) внаслідок внесення змін до Кредитного договору, зокрема внаслідок внесення змін до Кредитного договору щодо продовження на будь-які строки користування кредитом (його частинами) та/або будь-яку зміну строків виконання всіх або окремих забезпечених зобов'язань, що призводять до збільшення періоду, за який нараховуються проценти, та/або до збільшення суми нарахованих процентів; збільшення заборгованості за кредитом на суму нарахованих та несплачених процентів (капіталізація процентів); будь-якого збільшення розміру процентів за кредитним договором, відповідно до умов кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором; зміни будь-яким чином методу (способу) нарахування процентів за користування кредитом; доповнення зобов'язань позичальника зобов'язаннями зі сплати комісій та/або неустойок, що підлягають сплаті кредитору, та/або збільшення їх видів та розмірів; розширення змісту забезпеченого зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
Підписання Договору поручитель погоджується на збільшення обсягу його відповідальності внаслідок внесення вищенаведених змін до Кредитного договору та підтверджує, що порука за цим Договором забезпечує збільшення внаслідок таких змін забезпечені зобов'язання без отримання його додаткової згоди, у тому числі без його додаткового повідомлення та без укладення додаткових угод до цього Договору.
Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Обгрунтовуючи вимоги щодо визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним, позивач вказує на те, що порукою було забезпечене основне зобов'язання, в тому числі і те, яке буде змінене в майбутньому, а отже, є всі підстави вважати, що порука була встановлена відносно заздалегідь невизначеного обсягу грошових зобов'язань, тому обсяг майбутньої відповідальності поручителя є невизначеним, що суперечить суті поруки; надання згоди на майбутні зміни обсягів основного зобов'язання не усуває невизначеності обсягів майбутньої відповідальності поручителя на момент укладення Договору поруки, тому що поручатися можна лише за існуюче, а не майбутнє і заздалегідь невизначене за обсягами зобов'язаннями; обсяг відповідальності поручителя був поставлений в залежність від волевиявлення сторін основного зобов'язання, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для завдання шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене збільшення із ним розміру його грошової відповідальності.
Таким чином, позивач стверджує, що положення п. 1.4 Договору поруки збільшують обсяг його відповідальності в односторонньому порядку, що є підставою для визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що підставою для припинення поруки відповідно ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України є сукупність двох умов - внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-160цс13.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, підставою для припинення поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну є не будь-яка зміна умов основного зобов'язання, а лише така, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя збільшується.
На зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» від 24.11.2014 № 1, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
Тобто, змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.
Як вбачається з п. 1.4 Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014, обсяг відповідальності позивача збільшується шляхом внесення змін до Кредитного договору шляхом підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
Також, суд наголошує на тому, що оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, то істотними умовами договору поруки є обов'язкове посилання на основне зобов'язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов'язання, забезпеченого порукою, тягне і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.
У зв'язку із цим, враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені ст. 207 ЦК, допустимо, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі), головне щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.
Попри це, суд звертає увагу, що умова договору поруки, яка передбачає можливість збільшення обсягу відповідальності поручителя на майбутнє, тобто за наявності згоди поручителя на майбутні зміни основного зобов'язання, надана ним заздалегідь ще при укладенні договору поруки (в даному випадку п. 1.4 Договору поруки), є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.01.2011 у справі № 3-62г10.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у п. 1.4 Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 поручитель завчасно дав згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності, зокрема, в частині підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
Однак, як встановлено судом, завчасне погодження поручителем можливості збільшення на майбутнє обсягу його відповідальності, надане ним заздалегідь ще при укладенні договору поруки, не суперечить положенням законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з огляду на що відсутні підстави для визнання недійсним Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 на підставі ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Однак, враховуючи положення Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 про збільшення обсягу відповідальності позивача в односторонньому порядку, що також є підставою для припинення поруки, позивач вказує на неможливість настання наслідків, які обумовлені Договором поруки.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим Правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.
Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами відсутності наміру сторін (як позивача так і відповідача) на момент вчинення Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 створити правові наслідки, що обумовлені ним, з огляду на що суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним на підставі ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним, з огляду на що суд відмовляє у позові Приватного акціонерного товариства «Агро-Союз» до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання Договору поруки № 12/4-01-03-3/902 (з юридичною особою) від 22.12.2014 недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 05.08.2015
Суддя І.М. Отрош