ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.08.2015Справа №910/20176/14
За позовомПриватного підприємства «Трейд-М»
доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я»
простягнення 59 304,00 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:не з'явився
На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа №910/20176/14 за позовом Приватного підприємства «Трейд-М» (надалі - «Підприємство») до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (надалі - «Товариство») про стягнення 59 304,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання з поставки товару за договором на поставку продукції №16/06 від 16.06.2011 р., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про повернення суми попередньої оплати у розмірі 42 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару та штрафу у розмірі 2 100,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р., позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» на користь Приватного підприємства «Трейд-М» заборгованість у розмірі 42 000,00 грн., неустойку у розмірі 15 204,00 грн., штраф у розмірі 2 100,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. скасовано в частині задоволення вимоги про стягнення неустойки у розмірі 15 204,00 грн. та штрафу у розмірі 2 100,00 грн., в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення та постанову залишено без змін.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/432 від 05.05.2015 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.
Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №910/20176/14 передано на розгляд судді Босому В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2015 р. справу прийнято до провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 25.05.2015 р.
20.05.2015 р. представником позивача до канцелярії суду подані письмові пояснення, в яких Підприємство заявлені позовні вимоги в частині стягнення неустойки та штрафу підтримало повністю.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2015 р. розгляд справи відкладено на 15.06.2015 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.
Представником відповідача 15.06.2015 р. до канцелярії суду на виконання вимогу хвал подані заперечення, в яких відповідач вказував на те, що не поставка ним товару була зумовлено відсутністю замовлень відповідача, а відтак нарахування штрафних санкцій є неправомірним.
Судове засідання, призначене на 15.06.2015 р. не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2015 р. розгляд справи призначено на 15.07.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2015 р. розгляд справи відкладено на 22.07.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням вимог ухвал суду.
Судове засідання, призначене на 22.07.2015 р., було перенесено на 04.08.2015 р., про що сторони були належним чином повідомлені.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення по суті спору бали заслухані судом в попередньому судовому засіданні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті повідомлення від 23.07.2015 р.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
16.06.2011 р. між Підприємством (покупець) та Товариством (постачальник) був укладений договір на поставку продукції №16/06 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати в обумовлений договором строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець-прийняти й оплатити ці товари.
За змістом п. 1.2 Договору найменування, кількість та ціна товару вказується в рахунку і в накладній.
Згідно з п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.06.2012 р. постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 р. по 16.11.2013 р. У випадку не поставки товару постачальник зобов'язаний повернути грошові кошти на розрахунковий рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту закінчення строку поставки, тобто не пізніше 26.11.2013 р.
Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 Договору датою поставки вважається дата поставки товару на склад покупця; право власності на товар переходить до покупця з моменту поставки товару на склад покупця.
Умовами п. 4.4 Договору визначено, що покупець здійснює передплату за товар в сумі 42000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок постачальника, а саме: 16.06.2011 р. - 40 000,00 грн., 20.06.2011 р. - 25 000,00 грн.
На виконання умов договору позивач перерахував на відповідачу передплату у розмірі 42 000,00 грн., а саме: 16.06.2011 р. суму 17 000,00 грн., 25.06.2011 р. суму 25 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, копії яких долучені до матеріалів справи.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. у справі №910/20176/14, залишеним в цій частині без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 р., стягнуто з Товариства на користь Підприємства суму передоплати у розмірі 42 000,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення з нього неустойки у розмірі 15 204,00 грн. та штрафу у розмірі 2 100,00 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
На виконання умов договору позивач перерахував на відповідачу передплату у розмірі 42 000,00 грн., а саме: 16.06.2011 р. суму 17 000,00 грн., 25.06.2011 р. суму 25 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 2.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.06.2012 р. постачальник здійснює поставку товару з 01.07.2012 р. по 16.11.2013 р.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.1 Договору, відповідач був зобов'язаний поставити на користь позивача оплачений товар у строк з 01.07.2012 р. по 16.11.2013 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. у справі №910/20176/14, залишеним в цій частині без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 р., встановлено факт невиконання Товариством зобов'язань з поставки товару за Договором, а також існування підстав для стягнення з нього на користь Підприємства передоплати у розмірі 42 000,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Отже, рішення господарського суду м. Києва від 18.11.2014 р. у справі №910/20176/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 15 204,00 грн. та штрафу у розмірі 2 100,00 грн., нарахованих на підставі п. 7.2 Договору.
Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку порушення строків поставки товару та/або недопоставки кількості товару, яка визначена даним Договором, покупець має право отримати від постачальника неустойку у розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочки та/або штраф в розмірі 5% від вартості непоставленої частини товару.
За змістом ст. 702 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно предмету Договору постачальник зобов'язався передати в обумовлений в цьому Договорі строк вирощену продукцію (пшениця, соняшник, кукурудза, соя, ячмінь) покупцю для використання в підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити ці товари.
В той же час суд відзначає, що хоча положення п. 1.1 такого Договору містять найменування продукції, яка мала поставлятися відповідачем на користь позивача, Підприємством не доведено який саме товар, в якому асортименті та за якими цінами відповідач зобов'язаний був йому передати.
При цьому, положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Водночас, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч.4 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Таким чином, за змістом вказаних норм, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання у випадку не вчинення кредитором дій, що встановлені договором.
За змістом п. 3.1 Договору покупець самостійно визначає періодичність поставок, асортимент та кількість товару.
Згідно з п. 6.1 Договору при прийомі товару покупець перевіряє його відповідність даним вказаним у транспортних та супровідних документах (включаючи цей договір та замовлення) за найменуванням, кількістю та асортиментом.
Відтак суд приходить до висновку, що обов'язку відповідача поставити товар на користь позивача, умови Договору кореспондують обов'язок позивача направити відповідачу замовлення з визнанням дати поставки такого товару, його асортименту та кількості.
В той же час, ненадання позивачем відповідачу відповідного замовлення на товар з конкретизацією його найменування, кількості та ціни, позбавляє відповідача можливості виконати свій обов'язок з поставки товару.
При цьому, для застосування наслідків у вигляді застосування штрафних санкцій необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, не поставка товару відповідачем була пов'язана із відсутню звернення позивача щодо такої поставки (не направлення замовлення на товар), відтак в даному випадку порушення зобов'язання з боку відповідача відсутнє - оскільки кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок.
За таких обставин, підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій (неустойки у розмірі 15 204,00 грн. та штрафу у розмірі 2 100,00 грн.) за не поставку товару на підставі Договору у суду відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити повністю.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Трейд-М» про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» неустойки у розмірі 15 204,00 грн. та штрафу у розмірі 2 100,00 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.08.2015 р.
Суддя В.П. Босий