Справа: № 2-а/2508/8286/2011 Головуючий у 1-й інстанції: Іванюк Т.І. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
06 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 26.09.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Козелецькому районі Чернігівської області та Управління праці та соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації про оскарження дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо не нарахування додаткової пенсії та її невиплати, зобов'язання нарахувати додаткову пенсію та здійснити її виплату, -
ОСОБА_2 звернувся до Козелецького районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Козелецькому районі Чернігівської області та Управління праці та соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації про зобов'язання провести перерахунок та виплату щомісячної допомоги, доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.ст. 37, 39, 48, 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 26.09.2011 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові повністю.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, прийняте в порядку скороченого провадження, то колегія суддів приходить до висновку про розгляд справу у порядку письмово провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Судом першої інстанції також встановлено, що вимога позивача щодо зобов'язання УПФУ здійснити перерахунок та виплату допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробника та особистого підсобного господарства на підставі ст.37 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою пенсійного віку, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
У відповідності до ст. 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У відповідності до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірі у зоні гарантованого добровільного відселення - 30 процентів від мінімальної заробітної плати.
Всупереч ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказана доплата виплачувалася частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року відповідач не правомірно виплачував доплату в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 37 зазначеного Закону.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Позивача права на перерахунок та виплату щомісячної грошової допомоги у розмірі, визначеному ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача щодо зобов'язання УПФУ здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі 1 мінімальної зарплати відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно до ст. 39 Закону, пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата до пенсії, яка становить у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Всупереч ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року по ст. 39 вказаного Закону, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога інвалідам ІІ групи захворювання пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС на оздоровлення виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
За змістом ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам IІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах - 70 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вищевикладене позивач має право на одержання щомісячної пенсії у розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком.
Всупереч ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу пенсія виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року № 523.
З огляду на те, що Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року № 523 відповідач не правомірно виплачував пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 54 зазначеного Закону.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії у розмірах, визначених ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Отже, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Козелецької районної державної адміністрації - залишити без задоволення.
Постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 26.09.2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: В.О. Аліменко
Судді: Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Безименна Н.В.
Кучма А.Ю.