Справа: № 825/4236/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л.
Суддя-доповідач: Гром Л.М.
Іменем України
05 серпня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді - Гром Л.М.;
суддів - Бєлової Л.В.,
Міщука М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, Головного управління юстиції у Чернігівській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Сенченко М.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції про визнання незаконною, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, Головного управління юстиції у Чернігівській області, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Сенченко М.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції, в якому просив: визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28 жовтня 2013 року ВП № 40462061, винесену старшим державним виконавцем Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області Сенченко М.В.; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Чернігівським окружним адміністративним судом 15 серпня 2013 року по адміністративній справі № 825/691/13-а.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28 жовтня 2013 року ВП № 40462061, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області Сенченко М.В.; стягнуто на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати з Державного бюджету України в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя в розмірі 3415,29 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Державна судова адміністрація України звернулась до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення змінити в частині стягнення з Державного бюджету України в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя в розмірі 3415,29 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути судові витрати з відповідачів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки сторін суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2013 ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області була подана заява про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа по справі № 825/691/13-а, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Реєстраційну службу Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області здійснити державну реєстрацію прав на об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку 95% готовності та земельну ділянку площею 0,0609 га, цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Сенченко М.В. у відкритті виконавчого провадження відмовлено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для винесення зазначеної постанови стало те, що на думку відповідача виконавчий документ не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: не зазначено ідентифікаційний код боржника (а.с. 6).
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 14 КАС України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені вимоги до виконавчого документа. При цьому пунктами 1, 2, 4, 5, 6 частини першої та частиною другою вказаної статті визначені обов'язкові вимоги до виконавчого документа. Пунктом 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у виконавчому документі повинні міститися дані, які ідентифікують особу боржника та стягувача, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2013 року ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області була подана заява про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа по справі № 825/691/13-а, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Реєстраційну службу Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області здійснити державну реєстрацію прав на об'єкт незавершеного будівництва - житлового будинку 95% готовності та земельну ділянку площею 0,0609 га, цільового призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Сенченко М.В. у відкритті виконавчого провадження відмовлено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Як на підставу для винесення даної постанови відповідач послався на те, що виконавчий документ не відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: не зазначено ідентифікаційний код боржника.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із зазначеними доводами відповідача, оскільки в даному випадку Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області не являється юридичною особою і не має ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності, однак виступає як суб'єкт владних повноважень, тому виконавчий документ, пред'явлений на виконання, мав бути прийнятий державним виконавцем до провадження.
Крім того, позовні вимоги в частині зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області відкрити виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Чернігівським окружним адміністративним судом 15 серпня 2013 року по адміністративній справі № 825/691/13-а задоволенню також не підлягають враховую наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області та Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідачів відкрити виконавче провадження за виконавчим листом.
Разом з тим, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо стягнення на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати з Державного бюджету України в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя в розмірі 3415,29 грн.
Так, відповідно до частини 1 та 3 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З аналізу положень вказаної статті можна дійти висновку, що в спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень є відповідач, а тому суд присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Державна судова адміністрація України здійснює компенсацію судових витрат у випадку, якщо сторони звільнені від сплати таких витрат.
Відтак, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стягнувши з Державної судової адміністрації України судові витрати, оскільки сторони у даній справі не звільнені від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині стягнення судового збору.
Керуючись статтями 195, 196, 201, 205, 207 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року - змінити в частині стягнення Державного бюджету України в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя в розмірі 3415,29 грн. та викласти третій абзац резолютивної частини постанови наступним чином:
«Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 3415,29 грн.»
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Головуючий суддя Гром Л.М.
Судді: Бєлова Л.В.
Міщук М.С.