Справа: № 826/4593/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.
30 липня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Київської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2015 року адміністративну справу за позовом релігійної громади Української Православної Церкви парафії Святителя Феодосія Чернігівського у Святошинському районі м. Києва до Київської міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів положення,
Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святителя Феодосія Чернігівського у Святошинському районі м. Києва звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, у якому просила визнати незаконними та скасувати пункт 5.2 та пункт 5.3 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Київ, затверджене рішенням Київської міської ради 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 р. № 58/923) (надалі за текстом - «Положення 242/5629») в частинах виключення з переліку будівель для культової та релігійної діяльності, для яких встановлена ставка податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості у розмірі 0,01 %, а саме: положення «(крім будівель, споруд та приміщень, які належать парафіям Української православної церкви)».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2015 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі Київська міська рада, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради № 242/5629 від 23 червня 2011 року затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Києві.
Рішенням № 58/923 від 28.01.2015 р. Київська міська рада виклала положення у новій редакції.
Пунктами 5.2 та 5.3 зазначеного Положення, встановлено ставки податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості для усіх місць розташування (зональності) за ставкою в розмірі 0,01 % для будівель для культової та релігійної діяльності (крім будівель, споруд та приміщень, які належать парафіям Української православної церкви).
Тобто, Київська міська рада виключила парафії Української православної церкви з переліку будівель для культової та релігійної діяльності, для яких встановлена ставка податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості у розмірі 0,01 %.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником нежитлового будинку літ. «Б», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чорнобильська, буд. 2, загальною площею 238 кв.м.
Цільове призначення земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна є будівництво, експлуатація та обслуговування храму і дзвіниці.
Статтею 24 Конституції України установлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пункт 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 р. № 5207-VI (надалі за текстом - «Закон № 5207-VI») визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно частини 2 статті 6 названого Закону форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 5207-VI законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
У статті 7 Закону № 5207-VI, закріплено, що державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на: недопущення дискримінації; застосування позитивних дій; створення умов для своєчасного виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які постраждали від дискримінації; виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.
Згідно із ст. 8 Закону № 5207-VI, розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 року № 987-ХІІ (надалі за текстом - «Закон № 987-ХІІ») передбачено, що усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про протиправність спірних пунктів Положення, оскільки вони є очевидно дискримінаційними по відношенню до Української Православної церкви.
Такий висновок суду попередньої інстанції ґрунтується на повно і всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними у судовому засіданні доказами.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя Т.М.Грищенко
суддя В.Е.Мацедонська
Ухвала складена в повному обсязі 04 серпня 2015 р.
.
Головуючий суддя Лічевецький І.О.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.