"03" серпня 2015 р.справа № 201/8325/15-а(2-а/201/90/2015)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.
суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю: визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо припинення виплати пенсії позивачу, як інваліду третьої групи з дитинства з 01 квітня 2015 року неправомірними, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська поновити виплату пенсії позивачу, як інваліду третьої групи з дитинства з 01 квітня 2015 року.
Не погодившись із судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська та їй була призначена пенсія як інваліду з дитинства третьої групи відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач працює на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, та є державним службовцем.
З 01 квітня 2015 року набули чинності норми «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особи, на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» пенсії, призначені відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не виплачуються. В зв'язку з чим у квітні 2015 року позивач не отримала чергову виплату пенсії.
14 квітня 2015 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою про роз'яснення причин невиплати пенсії, на що отримала відповідь, що пенсія по інвалідності ІІІ групи не виплачується.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції посилався на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ч.2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
За загальним правилом установленим ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ч.1 ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.
Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.
Статтею 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.
Посилання відповідача на ст. 47 Закону України ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним, оскільки вказана норма розповсюджується на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів».
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.
З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Ю.М. Дадим
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: І.Ю. Богданенко