09 липня 2015 рокусправа № 331/3691/14-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Дадим Ю.М. Кругового О.О. ,
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
за участю представників:
позивача: - Барвінко Р.Ю.,
відповідачів: - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2014 року
у справі № 331/3691/14-а
за позовом ОСОБА_1
до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся у Жовтневий районний суд м. Запоріжжя з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо ненарахування пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції від 04 липня 2002 року, починаючи з 11 січня 2011 року; зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та провести відповідні нарахування пенсії з 11 січня 2011 року; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 надати до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області всі необхідні документи для призначення пенсії.
Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2014 року, прийнятою в порядку скороченого провадження, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову ат прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 наполягає на доводах та вимогах апеляційної скарги.
Представники головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив службу в лавах Радянської армії з 01 вересня 1974 року по 24 квітня 1987 року (а.с. 6, 7, 9). На час звільнення з військової служби, вислуга склала понад 12 років 6 місяців.
За доводами позивача, після досягнення 45 річного віку, він набув право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції 2002 року, яка передбачала, що військовослужбовці звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45 річного віку мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ мають право на пенсію за цим Законом.
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про підготовку та направлення документів до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції 2002 року (а.с. 13).
У відповідь, листом від 22 січня 2014 року, Запорізький обласний військовий комісаріат повідомив, що з 29 квітня 2006 року набув чинності Закон України від 04 квітня 2006 року №3591-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців»; звернув увагу на викладення пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» - право на пенсію за вислугу років з врахуванням страхового стажу мають військовослужбовці у разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45 річного віку, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 звільнений з військової служи у 29 річному віці, не має права на пенсію по лінії Міністерства оборони України. Крім того, зазначено, що призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України (а.с.14).
Також, у січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції 2002 року з 15 квітня 2012 року (а.с.11).
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, листом від 28 січня 2014 року, повідомило позивача, що законодавча норма, яка передбачала призначення пенсії особам офіцерського складу, які були звільнені з військової служби незалежно від підстав та часу і досягли 45 річного віку за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба скасована, оскільки позивач звільнений з військової служби до досягнення 45 річного віку, то прав на пенсію за вислугу років не виникло (а.с. 12).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за досягненням 45 річного віку набув право на призначення пенсії у період до 29 квітня 2006 року та мав звернутися у цей період за призначенням пенсії, але оскільки звернувся за призначенням пенсії у час дії нової редакції Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», яка не передбачала право позивача на призначення пенсії за вислугу років, як наслідок необґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції та зазначає наступне.
Звертаючись до суду першої інстанції з адміністративним позовом, ОСОБА_1 просить у питанні строку розгляду позовних вимог застосувати положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», яка передбачає, що суму пенсії нараховані пенсіонеру з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і не одержані ним своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за три роки перед зверненням за її одержанням.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не підлягає застосуванню до спірних відносин положення статті 55 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» оскільки, цією нормою регулюються питання отримання саме нарахованих сум пенсій, і не встановлюються строки призначення пенсій та строки звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд апеляційної інстанції не вбачає, тому з урахуванням дати звернення до суду першої інстанції - 19 травня 2014 року, позовні вимоги за період з 11 січня 2011 року по 18 листопада 2013 року включно розгляду не підлягають.
Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, що діяла в період виникнення у позивача права на пенсію (до 29 квітня 2006 року), право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Законом України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» , що набрав чинності з 29 квітня 2006 року, внесено зміни до «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями, зокрема, статтю 12 викладено в іншій редакції, відповідно до якої пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б-д» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявністю у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи державній кримінально-виконавчій службі України.
Вирішуючи питання про застосування цього Закону у часі, суд апеляційної інстанції виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 лютого 2012 року (справа № 21-322а11), яка, відповідно до приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для усіх судів України, у якій зокрема, зазначено наступне.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належить громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Також, у рішенні № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Оскільки на час звернення позивача за призначенням пенсії на підставі пункту «б» статті 12 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», він мав право на отримання пенсії за вислугу років, адже таке право у нього виникло до внесення змін у редакцію цієї статті від 4 квітня 2006 року, (з чим погодився суд першої інстанції), то ненадання Запорізьким обласним військовим комісаріатом органу пенсійного фонду України необхідних документів для призначення пенсії є таким, що протирічить приписам частини 2 статті 19 Конституції України і частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи відсутність у головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, усіх необхідних документів для призначення пенсії позивачу на час звернення, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій головного управління в частині ненарахування пенсії.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Запорізького обласного військового комісаріату надати головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області документи, необхідні для призначення пенсії позивачу у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у редакції від 04 липня 2002 року та зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, після отримання документів від Запорізького обласного військового комісаріату, призначити ОСОБА_1 пенсію у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 04 липня 2002 року.
Разом з цим, відповідно до положень статті 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.
З урахуванням фактичних обставини справи, часу звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом, положень статті 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію позивачу з 19 листопада 2013 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2014 року - скасувати.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Запорізький обласний військовий комісаріат надати головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» у редакції від 04.07.2002 року.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, після отримання документів від ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити ОСОБА_1 пенсію у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 04.07.2002 року, починаючи з 19 листопада 2013 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позовні вимоги за період з 11 січня 2011 року по 18 листопада 2013 року - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: І.Ю. Богданенко
Суддя: Ю.М. Дадим
Суддя: О.О. Круговий