ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 40/100-33/20
22.09.09
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної
компанії «Нафтогаз України»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Любе місто спецодяг»
про визнання недійсним договору № 17 від 31.03.2004 року
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бірюкова О.М. -представник за довіреністю №б/н від 18.05.2009 року.
Дочірнє підприємство «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Любе місто спецодяг» про визнання недійсним договору № 17 від 31.03.2004 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 31.03.2004 року між ним та відповідачем було укладено договір про екологічне дослідження проб ґрунту, проте ТОВ «Любе місто спецодяг»на момент укладення договору не мав відповідних дозволів держави на здійснення такого виду діяльності, що є порушенням з боку відповідача господарської компетенції.
А тому, на думку позивача, спірний договір суперечить ліцензійному законодавству і, відповідно, є недійсним згідно ч.1 статті 227 ЦК України, за якою правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійним та статті 207 ГК України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.06.2007 року позов залишено без розгляду.
12.07.2008 року позивач подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.06.2007 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 року апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задоволено, ухвалу Господарського суду від 31.05.2007 року у справі № 40/100 скасовано. Матеріали справи повернуто Господарському суду м. Києва для розгляду позовної заяви по суті.
04.12.2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Любе місто спецодяг»подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2007 року у справі № 40/100 залишено без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Любе місто спецодяг»- без задоволення.
19.06.2008 року дочірнє підприємство «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»подало до Господарського суду м. Києва заяву про зміну (доповнення) до позовної заяви, в якій посилаючись на приписи статі 207 ГК України, ч.1,3 статті 215 та ч. 1,2 статті 234 ЦК України, позивач зазначив, що договір № 17 від 31.03.2004 року є недійсним з підстав його фіктивності, тобто укладення без наміру створення правових наслідків.
Підстава позову -це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову -це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Таким чином, позивачем було змінено підставу позову.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 року в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2008 року апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2008 року у справі № 40/100 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2008 року рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2008 року у справі № 40/100 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Нафтогазбезпека»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задоволено частково.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.12.2008 року суддя Мудрий С.М. прийняв справу № 40/100 до свого провадження та присвоєно їй № 40/100-33/20, призначено розгляд справи на 10.02.2009 року.
21.01.2009 року представник відповідача подав касаційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України від 09.12.2008 року.
Ухвалою Верховного суду України від 19.02.2009 року відмовлено в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2008 року у справі № 40/100.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.03.2009 року розгляд справи призначено на 12.05.2009 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 року продовжено строк розгляду справи, розгляд справи відкладено до 15.06.2009 року у зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання.
В судове засідання 15.06.2009 року представник відповідача Бірюкова О.М. з'явилася без належних повноважень діяти від імені відповідача.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2009 року розгляд справи відкладено на 20.07.2009 року.
У судовому засіданні 20.07.2009 року представник позивача подав письмові пояснення № 53/5/2-493 від 09.07.2009 року, в яких зазначив, що відповідно до ч.1 статті 207 ГК України, ч.2 статті 203 ЦК України, ч.1,3 статті 215 ЦК України, договір від 31.03.2004 року №17, укладений між сторонами є недійсним з підстав порушення відповідачем господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та відсутністю обсягу цивільної дієздатності, необхідної для укладення оспорюваного договору. Та вважає, що підставою визнання оспорюваного договору недійсним є його фіктивність.
Також, підтримав свої позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача подав пояснення на виконання ухвали суду по справі № 40/100, відповідно до яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 31.03.2004 року між дочірнім підприємством «Нафтогазбезпека»(замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Любе місто спецодяг»(виконавцем) був укладений договір № 17, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по проведенню екологічного обстеження ґрунту в місцях, узгоджених між замовником та виконавцем.
Тобто, предметом договору № 17 від 31.03.2004 року є виконання відповідачем за плату робіт по екологічному обстеженню ґрунту та передача їх результатів позивачу, за невиконання зобов'язань по якому, згідно п. 5.1 договору, виконавець несе відповідальність.
Господарськими судами (всіх інстанцій) по справі № 47/167 при вирішення спору про стягнення заборгованості з ДП «Нафтогазбезпека»НАК «Нафтогаз України»на користь ТОВ «Любе місто спецодяг» по договору № 17 від 31.03.2004 року встановлено, що за своєю правовою природою договір № 17 від 31.03.2004 року є договором підряду, у зв'язку з чим, правовідносини між сторонами регулюються умовами укладеного договору та главою 61 ЦК України.
Відповідно до ч.1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частина 2 статті 837 ЦК України передбачає, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
В заяві про зміни (доповнення) до позовної заяви від 19.06.2008 року та поясненнях №53-5/2-493 від 09.07.2009 року позивач зазначає, що підставою визнання договору № 17 від 31.03.2004 року недійсним є його фіктивність.
Відповідно до ч.1 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Тобто, фіктивний правочин характеризується такими рисами:
- сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний;
- при вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.
Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений.
Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов договору № 17 від 31.03.2004 року ТОВ «Любе місто спецодяг»було укладено два договори з організаціями на проведення дослідження та взяття проб ґрунту.
Так, 31.03.2004 року відповідачем був укладений договір № 31/03-07 з ТОВ «Голдекс», предметом якого є виконання останнім відбору проб ґрунту для лабораторного обстеження (сумарного вмісту нафтопродуктів в ґрунті) на об'єктах, вказаних ТОВ "Любе місто спецодяг".
27.07.2004 року ТОВ «Любе місто спецодяг»уклало договір № 27/07-04 з ПДРГП «Північгеологія», відповідно до якого виконавець взяв на себе обов'язок виконати лабораторні роботи для визначення сумарного вмісту нафтопродуктів.
Вищезазначені договори носять субпідрядний характер.
В той же час, відповідно до статті 838 ЦК України, підрядник має право залучити до виконання робіт інших осіб (субпідрядників), якщо інше не встановлено договором, залишаючись відповідальним перед замовником за результати їхньої роботи.
Як видно із спірного договору № 17 від 31.03.2004 року, його умовами не передбачалось обмежень чи заборон відповідачу залучати субпідрядників до виконання робіт.
Тобто, дії відповідача щодо залучення субпідрядників та укладення з ними договорів, відповідають вимогам чинного законодавства і є правомірними.
Також, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, а також беручи до уваги рішення господарських судів (всіх інстанцій) по справі № 47/167 при вирішення спору про стягнення заборгованості з ДП «Нафтогазбезпека»НАК «Нафтогаз України»на користь ТОВ «Любе місто спецодяг»по договору № 17 від 31.03.2004 року встановлено, що відповідач (виконавець) належним чином виконував умови вказаних договорів і готовий результат здавав позивачу (замовнику), а останній, у свою чергу, приймав вищезазначені роботи без зауважень.
Частина 2 статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, для настання реальних правових наслідків та на виконання умов договору № 17 від 31.03.2004 року ТОВ «Любе місто спецодяг»було укладено субпідрядні договори, а також те, що відповідач належним чином виконав умови договору та готовий результат здав позивачу, який прийняв вищезазначені роботи без зауважень, тому вимога позивача щодо визнання договору № 17 від 31.03.2004 року недійсним у зв'язку з його фіктивністю є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Також, в заяві про зміни (доповнення) до позовної заяви від 19.06.2008 року та поясненнях №53-5/2-493 від 09.07.2009 року позивач зазначає, що відповідно до ч.1 статті 207 ГК України, ч.2 статті 203 ЦК України, ч.1,3 статті 215 ЦК України, договір від 31.03.2004 року №17, укладений між сторонами є недійсним з підстав порушення відповідачем господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та відсутністю обсягу цивільної дієздатності (відсутність у відповідача відповідного дозволу (ліцензії)), необхідної для укладення оспорюваного договору.
Разом з тим, стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Так, відповідно до п. 1 статті 9 вказаного Закону підлягають ліцензуванню пошук (розвідка) корисних копалин.
Крім того, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва України і Міністерство екології та природних ресурсів України видали Наказ № 31/51 від 13.02.2001 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.03.2001 року за № 185/5376 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин», в додатку № 1 якого визначені види господарської діяльності з пошуку (розвідки) корисних копалин, а саме: 1. Геофізичні роботи, 1.1.Наземні, 1.1.1.Сейсморозвідка, 1.1.2.Магніторозвідка, 1.1.3. Радіометрія і ядерна геофізика, 1.1.4 Гравіорозвідка, 1.1.5 Електророзвідка.
З огляду на це, екологічні дослідження проб ґрунту та взяття проб ґрунту (п. 4.1. договору) не належать до наземних робіт, на здійснення яких, відповідно до вказаного вище Наказу № 31/51 від 13.02.2001 року необхідна ліцензія.
При цьому, необхідно також зазначити, що лабораторні роботи входять до складу виду господарської діяльності щодо пошуку (розвідки) корисних копалин, яка є ліцензійною діяльністю.
Однак, північне державне регіональне геологічне підприємство «Північгеологія», яке було залучено відповідачем в якості субпідрядника для виконання лабораторних робіт, здійснювало вказаний вид діяльності на підставі ліцензії серії АА № 238986 зі строком дії з 19.02.2002 року до 31.12.2005 року.
Отже, твердження позивача щодо необхідності наявності у відповідача ліцензії для виконання робіт за договором № 17 від 31.03.2004 року є безпідставними, оскільки залученні відповідачем до виконання субпідрядних робіт за договором № 17 від 31.03.2004 року підприємства мали відповідні ліцензії.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 33, ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М. Мудрий