Кіровоградської області
"02" липня 2008 р.
Справа № 4/134
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І., розглянув матеріали справи № 4/134
за позовом: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Світловодськпобут", 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Крупської, 2-А,
про стягнення 2 871 122, 33 грн.
від позивача - участі не брав. В судовому засіданні 25.06.2008 року Нестерчук А.П., довіреність № 1401 від 20.05.2008 року.
Від відповідача - Петров А.О., довіреність № 379 від 26.05.2008 року.
В судовому засіданні 25.06.2008 року оголошувалась перерва до 16 год. 02.07.2008 року, про що присутні представники сторін повідомлені під розписку.
Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Світловодськпобут" про стягнення 2 871 122 грн. 33 коп., в тому числі втрати від інфляції 538 019 грн. 62 коп., проценти річних 96 201 грн. 90 коп., пені 185 627 грн. 89 коп. та судових витрат.
Відповідач позов заперечив лише в частині нарахування пені, оскільки вважає, що відносно проведених нарахувань пені за заборгованість, яка мала місце в 2006 році закінчився строк позовної давності відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України в 2007 році. Крім того, відповідач не визнає застосовану позивачем методику нарахування втрат від інфляції, коли позивач проводить нарахування “інфляції на інфляцію”, оскільки в результаті невірного розрахунку значно збільшено розмір збитків.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -
Правовідносини між дочірньою компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Світловодськпобут", 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, виникли на підставі укладеного договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій № 06/05- 2227-ТЕ -18 від 30.12.2005 рок, предметом якого повноважні представники сторін в результаті вільного волевиявлення визначили умови проведення господарських операцій по передачі у власність покупцю в 2006 році природного газу, зобов'язання покупця прийняти газ та оплатити його на умовах даного договору.
У відповідності до п. 1.1 даного договору постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) в 2006 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Згідно п. 6.1 договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводяться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування - не пізніше 10 числа поточного місяця, подальші оплати - плановими платежами до 33 % відсотків від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за поставкою місяця поставки газу.
В п. 5.1 договору сторони погодили ціну за 1000 куб.м. газу з врахуванням вартості транспортування газу територією України для платників податку на додану вартість становить 206 грн. 40 коп. та ПДВ в розмірі 20%, а також вартість транспортування газу - 47 грн. 50 коп. та ПДВ що визначається згідно з діючим законодавством, тобто 20% або 9 грн. 50 коп.
У відповідності до додаткової угоди № 1 від 15.03.2006 року до договору № 06/05- 2227-ТЕ -18 від 30.12.2005 р. договір доповнено п. 5.1.2 в разі поставки газу згідно до п. 4.1 договору, отриманого не на виконання міжнародних договорів України, ціна за поставку і транспортування газу за 1000 куб.м. встановлена 309 грн. 45 коп. враховуючи ПДВ.
Сторонами договору умови визнані в результаті вільного волевиявлення, договір та додаткова угода № 1 і № 2 підписані повноважними представниками сторін, а їх підписи посвідчено прикладенням відтисків печаток підприємств.
Відповідно до п. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.
На виконання умов договору позивач провів постачання природного газу та передав його відповідачу для використання за власним розсудом.
Згідно підписаних представниками позивача та відповідача без будь-яких заперечень чи зауважень актів передачі-приймання природного газу в період дії договору відповідачу поставлено природний газ на суму 7 758 049 грн. 70 коп.
Однак, відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору та проводив оплату лише частково, сплативши 5 706 776 грн. 78 коп., у зв'язку з чим виникла щомісячна заборгованість починаючи з суми 124 584 грн. 78 коп. в лютому 2006 року, яка станом на 10.01.2007 року складає 2 051 272 грн. 92 коп., яку відповідачем не погашено і на час звернення позивача до суду, тобто станом на 10.04.2008 року.
Доказів про погашення заборгованості відповідач до суду не подав. В судовому засіданні відповідач змінив свої заперечення по суті позовних вимог в частині нарахованої до стягнення пені, просить врахувати при визначенні розміру пені приписи Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електричну енергію” від 20.02.2003 року, згідно до якого на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг. Крім того, згідно до проведеного відповідачем розрахунку втрати від інфляції складають 480 608 грн. 74 коп., а не заявлені позивачем в розмірі 538 019 грн. 62 коп. Відповідач просить зменшити розмір пені до 19 240 грн. 38 коп., тобто стягнути лише 20% від нарахованої позивачем до стягнення пені.
Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими, але підлягають до часткового задоволення враховуючи наступне.
Викладені умови договору, права та обов'язки сторін, порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу як різновиду товару.
За приписом ст. 265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не врегульовані цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв поставлений товар повністю, але не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого товару.
Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639, 655, 691 ЦК України підтверджують що це саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в договорі, додатковій угоді та актах приймання передачі природного газу.
На користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в договорі, додатковій угоді та в актах приймання-передачі про ціну з ПДВ.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Спір фактично виник через небажання відповідача провести оплату поставлених позивачем партій товару на суму 2 051 272 грн. 92 коп.
Укладений між сторонами договір та норми діючого законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати зобов'язання по оплаті поставленого та отриманого товару.
Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 2 051 272 грн. 92 коп. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в натурі.
Крім цього, п. 7.2 договору передбачено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу. Згідно до п. 7.5 договору неустойка нараховується постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з позовом. Визначений до нарахування та стягнення пені період з 04.10.2007 року по 04.04.2008 року перебуває в межах визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 6 місячного строку та відповідає п. 7.5 договору (згідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане). Отже, вирішальним при визначенні періоду за який можливе нарахування та стягнення пені є п. 7.5 договору згідно до якого при укладанні договору сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з позовом. Поряд з цим, при стягненні пені господарським судом враховується наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, зміст пункту 7.2 договору, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати товару покупцем та встановлює пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу є таким, що не суперечить чинному законодавству. Однак, господарським судом приймається до уваги, що позивач в розрахунку врахував вказані вимоги законодавства та провів нарахування пені в розмірі 185 627 грн. 89 коп. правильно, оскільки ним враховано, за період з 04.10.2007 року по 31.12.2007 року подвійна облікова ставка складала 16% та за 89 днів пеня складає 79962 грн. 72 коп., а за період з 01.01.2008 року по 04.04.2008 року, тобто за 94 дні коли подвійна облікова ставка встановлена 20% розмір пені нараховано позивачем 105 665 грн. 17 коп., а загальна сума пені за розрахунками позивача складає 185 627 грн. 89 коп. При цьому господарським судом приймається до уваги, що в результаті проведеного судом розрахунку загальний розмір пені складає 185 682 грн. 35 коп., тобто різниця між розрахунком позивача і проведеними судом складає 54 грн. 46 коп., які судом відносяться на можливу арифметичну помилку або неправильне застосування методики розрахунку позивачем. Однак, господарський суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог через відсутність клопотання зацікавленої сторони і приймає до розгляду саме визначену позивачем суму пені в розмірі 185 627 грн. 89 коп.
Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, тобто 16% та 20% річних у відповідні періоди.
При цьому господарський суд враховує, що в період коли позивачем заявлено вимоги про стягнення пені згідно до Постанов НБУ встановлена 8% та 10%.
Крім того, господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення пені у зв'язку зі спливом строку позовної давності, оскільки вважає, що п. 7.5 договору сторони прийшли домовленості, що відповідно до ст. 259 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення пені фактично відраховується з дати звернення до суду.
Такий розрахунок також узгоджується з положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки перебуває в межах 6-місячного строку, визначеного Договором.
Вирішуючи питання про правову природу заявленої до стягнення суми у вигляді пені, господарський суд враховує наступне.
За приписом ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексу визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Оскільки Господарський кодекс України не містить визначення поняття неустойки, пені та штрафу, то при їх визначенні необхідно керуватись положеннями цивільного кодексу України. Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 ЦК України, є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Проаналізувавши п. 7.2 Договору згідно до якого в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 Договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу та п. 7.4 за яким неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, господарський суд приходить до переконання, що при укладанні договору сторони вільно виявили волевиявлення на вжиття заходів для забезпечення виконання зобов'язання про проведення своєчасної оплати і включили в договір тотожні поняття пеня та неустойка, виходячи з того, що пеня є різновидом неустойки.
Поряд з цим, господарський суд вважає за необхідне при винесенні рішення скористатись передбаченим ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. При цьому господарський суд враховує, що відповідачем надаються послуги в переважній більшості населенню в умовах, коли фактично не визначено та не затверджено тарифи з врахуванням фактичних затрат та їх економічної обґрунтованості. Крім того, відповідач позбавлений можливості відшкодувати понесені затрати по сплаті пені за рахунок своїх боржників, оскільки нарахування та стягнення пені з населення при несвоєчасному проведенні ним оплати послуг за теплопостачання, призупинено відповідними рішеннями владних структур.
Крім того, господарський суд враховує, приписи Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електричну енергію” від 20.02.2003 року, згідно до якого на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги про стягнення пені частково, стягнути з відповідача пеню в розмірі 50 % від заявленої позивачем до стягнення, тобто 92 813 грн. 95 коп. Такий висновок суд робить також на підставі вивчення наданого відповідачем звіту про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання за січень-грудень 2006 року, з якого вбачається що підприємство працювало збитково на суму 1158,7 тис. грн. та має дебіторську заборгованість за послуги на кінець звітного періоду в розмірі 4870 тис.грн, з яких безпосередньо населенню 4334 тис. грн., та має заборгованість бюджету з дотації на відшкодування в ціні 1376 грн. 80 коп. та заборгованість з бюджету з фінансування субсидій - 108,3 тис. грн.
Господарським судом також враховуються вимоги ст. 614 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за порушення зобов'язання при наявності вини (умислу або необережності). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. В матеріалах справи відсутні дані про порушення відповідачем зобов'язання умисно.
Однак, відсутність у боржника коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання, однак враховується судом як обставина, що впливає на ступінь вини.
За вказаних обставин позивні вимоги про стягнення пені за період з 04.10.2007 року по 04.04.2008 року на суму 92 813 грн. 95 коп. підтверджуються обґрунтованим розрахунком позивача та підлягають до задоволення частково, оскільки складають 4,5 % від суми основної заборгованості.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проаналізувавши обґрунтованість позовних вимог про стягнення втрат від інфляції в розмірі 538 019 грн. 62 коп., господарський суд вважає, що позивачем та відповідачем неправильно визначено період за який можливе нарахування та стягнення втрат від інфляції, оскільки як позивач так і відповідач безпідставно включили до розрахунків лютий 2006 року в той час коли за умовами договору остаточний розрахунок за спожитий у січні 2006 року природний газ фактично настає до 10.02.2006 року. Приймаючи до уваги, що індекс інфляції визначається не за окремі дні місяця а за повний місяць, неможливо визначити втрати від інфляції за 18 днів лютого 2006 року, а будь-який приблизний розрахунок буде лише припущенням, яке не можна покласти в основу рішення суду. Крім того, позивачем проведено розрахунок без врахування індексів інфляції в березні 2006 року 99,7% та в квітні 2006 року 99,6%, натомість відповідач за вказані місяці зробив нарахування втрат від інфляції з від'ємним сальдо, що також не базується на приписах законодавства. Отже, господарський суд вважає за необхідне для нарахування та стягнення втрат від інфляції визначити період з травня 2006 року по лютий 2008 року, враховуючи що в серпні 2006 року та в квітні 2007 року втрати від інфляції не повинні нараховуватись через визначення індексу інфляції 100%, тобто її відсутність.
Враховуючи викладене, господарський суд визнає обґрунтованими вимоги про стягнення втрат від інфляції за період з травня 2006 року по лютий 2008 року включно в розмірі 535 777 грн. 09 коп. (538 019 грн. 62 коп. - 2 242 грн. 53 коп. за лютий 2006 року).
Суми, що підлягають до стягнення перебувають в межах позовних вимог.
Господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як необґрунтований наданий відповідачем власний розрахунок втрат від інфляції на суму 480 608 грн. 74 коп., оскільки при його аналізі виявлені суттєві арифметичні помилки, зокрема перевіркою визначених в графах “Потрібно сплатити” та “Фактично сплачено” і “Прострочено” сум станом на червень 2006 року відповідачем не проставлено суму простроченого платежу, в той час коли при порівнянні даних про необхідність проведення платежу та фактично сплаченими виявлено різницю на суму 1 267 209 грн. 71 коп. (3 636 635, 71 - 2 369 426, 00), що потягло за собою невірне проведення розрахунків. Натомість, проведені позивачем розрахунки повністю підтверджені при перевірці із застосуванням судом Юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та враховуючи вимоги ст. 625 ЦК України про те, що втрати від інфляції підлягають до стягнення за весь час прострочення.
Крім того, підлягає до стягнення нарахована відповідачем сума 3 процентів річних за період з 11.02.2006 року по 04.04.2008 року включно, тобто за 783 дні, на суму 96 201 грн. 90 коп. При проведенні розрахунку 3 процентів річних позивачем правильно враховано проведення відповідачем платежів для погашення заборгованості, правильно визначено розмір боргу та дні прострочення і на підставі обґрунтованих розрахунків вірно визначено суму 96 201 грн. 90 коп., яка підлягає до стягнення в примусовому порядку.
Господарським судом приймається до уваги, що сторонами не виконано вимоги суду щодо проведення звірки взаємних розрахунків згідно до ухвали суду від 14.04.2008 року, оскільки до суду не подано акт звірки. Однак, проаналізувавши надані сторонами розрахунки, господарський суд не вбачає будь-яких розбіжностей щодо визначення суми основного боргу та враховуючи пояснення сторін в судовому засіданні щодо стану проведення розрахунків вважає за можливе розглянути справу без повторного витребування акту звірки взаєморозрахунків.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 546, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82,83, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Світловодськпобут", 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Крупської, 2-А, (р/р 26006001498001 в АТ "Укрінбанк", МФО 323503, код ЄДРПОУ 31678853) на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, (р/р 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) заборгованість по оплаті за отриманий природний газ в розмірі 2 051 272 грн. 92 коп., пеню за несвоєчасне проведення платежів на суму 92 813 грн. 95 коп., проценти річних на суму 96 201 грн. 90 коп., втрати від інфляції на суму 535 777 грн. 09 коп. на загальну суму 2 776 065 грн. 86 коп., суму сплаченого державного мита в розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 114 грн. 09 коп.
Наказ видати.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку.
Суддя Ю.І. Хилько