79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.09.09 Справа№ 2/91
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) Жигун О.В., представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) Коцьо І.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк „Актив-банк”, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства “Компанія з управління активами „Росан-Капітал”, м.Львів про стягнення 1 520 318,04 грн. та зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства “Компанія з управління активами „Росан-Капітал”, м.Львів до Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк „Актив-банк”, м. Київ про визнання кредитного договору недійсним
Відкрите акціонерне товариство “Комерційний банк „Актив-банк”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Компанія з управління активами „Росан-Капітал”, м.Львів про стягнення 1 520 318,04 грн.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 27.04.2009р. призначив розгляд справи на 12.05.2009р.
В судове засідання 12.05.2009р. з'явилися представники позивача, позов підтримали. В судове засідання з'явився представник відповідача, протии позову заперечив, повідомив, що ним подано зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним, просив її прийняти для спільного розгляду з первісним позовом. Ухвалою суду від 12.05.2009р. було прийнято зустрічну позовну заяву відповідача, розгляд справи відкладено на 18.06.2009р.
В судове засідання 18.06.2009р. з'явився представник позивача, подав клопотання №1887/03 від 17.06.2009р. про застосування позовної давності при розгляді справи про визнання недійсним кредитного договору. За клопотанням представника позивача строк вирішення спору був продовжений.
Позовні вимоги за первісним позовом обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №06/03-4-С від 30.03.2006р., на виконання умов якого позивач наддав відповідачу кредит в сумі 9 500 000 грн. Відповідач зобов'язувався протягом дії договору сплачувати проценти за користування коштами та повернути суму кредиту після закінчення терміну дії договору. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо сплати процентів та повернення суми кредиту виконав частково, на дату подання позову до суду заборгованість відповідача становила 1 255 287,50 грн. по кредиту, 100 024,87 грн. по сплаті процентів, 159 672,72 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 5 332,95 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, а всього 1 520 318,04 грн.
Представник відповідача в судових засіданнях позов заперечив повністю з мотивів, викладених у зустрічній позовній заяві. Зокрема відповідач зазначив, що згідно абз.5 ч.2 ст.30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, компанії з управління активами під час провадження ними діяльності з управління активами ІСІ не мають права брати позики або кредит, що підлягають поверненню за рахунок активів ІСІ, в обсязі більш як 10 відсотків вартості чистих акивів ІСІ, на строк більший, ніж три місяці, та з метою, іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів ІСІ.
Всупереч зазначеним положенням Закону кредит видавався з метою купівлі цінних паперів на користь Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Євровенчур», а саме акцій ВАТ «Мегабанк»та на строк вісім місяців, тому, на думку відповідача (позивача за зустрічним позовом), кредитний договір від 30.03.2006р. є нікчемним правочином.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) додатково посилається на ст.228 ЦК України, відповідно до якої вважає спірний кредитний договір таким, що порушує публічний порядок, так як він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Як стверджує відповідач (позивач за зустрічним позовом) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
30 березня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №06/03-4-С.
За цим договором банк (позивач) надав позичальнику (відповідачу) кредит в розмірі 9500000 грн. для поповнення обігових коштів -купівлі акцій ВАТ “Мегабанк” із сплатою 19% річних.
9 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про внесення змін до кредитного договору в частині збільшення процентної ставки за користування кредитом, яка складає 23% річних.
Згідно п.1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався погасити кредит не пізніше 29.11.2006р.
На виконання умов вищевказаного договору, позивач 30.03.2006р. надав відповідачу грошові кошти в сумі 9 500 000 грн., що підтверджується розпорядженням банку та випискою з особового рахунку.
Відповідно до п.2.3 кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються позивачем на фактично отриману позичальником суму кредиту та за фактичний термін користування ним з дня видачі кредиту по останній день строку погашення. Позичальник (відповідач) повинен сплачувати відсотки у валюті кредиту (гривнях) щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, та в день строку погашення.
У зв'язку з порушенням строків повернення кредиту та сплати відсотків, позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. №01-1513 від 10.02.2009р. з проханням погасити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі. Відповідачем зазначена претензія була отримана, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою про вручення, копія якого знаходиться в матеріалах справи. З вимогами даної претензії відповідач погодився, надіславши на адресу позивача лист №58 від 19.02.2009р., згідно якого зобов'язувався погасити заборгованість до кінця лютого.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами по кредитному договору №06/03-4-С від 30.03.2006р. виконав частково, на дату судового розгляду заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 255 287,50 грн. по кредиту, 100 024,87 грн. по сплаті процентів.
Між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки розрахунків за кредитним договором №06/03-4-С від 30.03.2006р. станом на 10.04.2009р., відповідно до якого відповідач підтвердив заборгованість перед позивачем в розмірі 1 255 287,50 грн. по кредиту, 100 024,87 грн. по сплаті процентів, 159 672,72 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 5 332,95 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, що разом становить 1 520 318,04 грн.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору №06/03-4-С від 30.03.2006р., за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків та комісій банк має право стягнути з позичальника пеню в розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.
З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 159 672,72 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, а також пеню в розмірі 5 332,95 грн. за несвоєчасну сплату процентів.
Розглянувши матеріали зустрічного позову суд прийшов до висновку про його безпідставність з огляду на наступне.
Суд погоджується з твердженнями відповідача (позивача за зустрічним позовом) про те, що Відкрите акціонерне товариство “Компанія з управління активами “Росан-Капітал” здійснює свою діяльність відповідно до Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” №2299-ІІІ від 15.02.2001р.
Згідно ст.22 вищезгаданого Закону пайовий інвестиційний фонд -це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її діяльності.
Відповідно до ч.6 ст.23 Закону укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.
Згідно абз.5 ч.2 ст.30 Закону в редакції, яка діяла на момент укладення спірного кредитного договору, компанії з управління активами під час провадження ними діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) не мають права брати позики або кредит, що підлягають поверненню за рахунок активів ІСІ, в обсязі більш як 10 відсотків вартості чистих акивів ІСІ, на строк більший, ніж три місяці, та з метою, іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів ІСІ.
30 березня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №06/03-4-С. За цим договором банк (позивач) надав позичальнику (відповідачу) кредит в розмірі 9500000 грн. для поповнення обігових коштів -купівлі акцій ВАТ “Мегабанк” із сплатою 19% річних.
Згідно п.1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався погасити кредит не пізніше 29.11.2006р., тобто на протязі 8 місяців.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
На думку суду вищезазначені умови договору не відповідають вимогам абз.5 ч.2 ст.30 Закону, якими встановлено обмеження діяльності компанії з управління активами.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Законом прямо не встановлена недійсність правочину, укладеного з порушенням вимог абз.5 ч.2 ст.30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»в редакції, яка діяла на момент укладення спірного кредитного договору, а тому посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на його недійсність в силу нікчемності не заслуговують на увагу. В даному випадку правочин відноситься до оспорюваних правочинів, і, в разі встановлення судом його невідповідності вимогам, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом) додатково посилається на ст.228 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Проте в обґрунтування вищезазначеного твердження відповідачем не подано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що дії будь-якої із сторін оспорюваного правочину були спрямовані на знищення, пошкодження чи незаконне заволодіння майном другої сторони правочину. Протягом дії договору він виконувався як позивачем, так і відповідачем, а юридичні вади з боку відповідача, пов'язані із неправильним застосуванням норм чинного на той час законодавства, не можуть свідчити про порушення публічного порядку та спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном другої сторони правочину.
18.06.2009р. позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) подано клопотання про застосування позовної давності при розгляді справи про визнання кредитного договору від 30.03.2006р. недійсним. Клопотання позивача мотивоване тим, що кредитний договір укладено 30.03.2006р., з цієї ж дати розпочався перебіг позовної давності, строк якої закінчився 30.03.2009р. Зустрічний позов відповідача подано поза межами строку позовної давності.
В силу ст.256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач (позивач за зустрічним позовом) звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору 08.05.2009р., кредитний договір №06/03-4-С було укладено 30.03.2006р., тому строк позовної давності щодо визнання недійсним вказаного договору закінчився 30.03.2009р., тобто позов подано з пропуском строку позовної давності.
Твердження відповідача (позивача за зустрічним позовом) про те, що він виявив порушення законодавства України при укладенні спірного договору після отримання 13.02.2009р. від позивача листа-претензії №01-1513 від 10.02.2009р. суд вважає помилковим з огляду на вимоги ст.261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Такої правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання угод недійсними (постанова ВГСУ від 2.06.2008р. у справі №3/381)
Клопотань від відповідача (позивача за зустрічним позовом) про поновлення строку позовної давності на адресу суду не надходило.
Посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на ч.4 ст.258 ЦК України, відповідно до якої строк позовної давності до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину встановлюється тривалістю у десять років, судом до уваги не беруться, оскільки спірний кредитний договір не визнаний судом нікчемним правочином, і, крім того, зазначена правова норма встановлює спеціальний строк для звернення до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину, а не про визнання такого правочину нікчемним.
Крім цього, суд звертає увагу, що статтею 268 ЦК України встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.
Відповідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 1 255 287,50 грн. заборгованості по кредиту, 100 024,87 грн. заборгованості по сплаті процентів, 159 672,72 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 5 332,95 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Оскільки спір за первісним позовом виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
Оскільки спір за зустрічним позовом виник з вини відповідача (позивача за зустрічним позовом), судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача (позивача за зустрічним позовом).
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 228, 256, 257, 267, 268, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 1048, 1054 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 60, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Первісний позов задоволити.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Компанія з управління активами „Росан-Капітал”, м.Львів, вул..Пасічна, 135 (ідентифікаційний код 20794953) на користь Відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк „Актив-банк”, м.Київ, вул.Борисоглібська, 3 (ідентифікаційний код 26253000) 1 255 287,50 грн. заборгованості по кредиту, 100 024,87 грн. заборгованості по сплаті процентів, 159 672,72 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 5 332,95 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 15 203 грн. 20 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Суддя