ІМенем УКраїни
29 липня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мартинюка В.І.,
суддів: Касьяна О.П., Наумчука М.І.,
Остапчука Д.О., Писаної Т.О.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтава ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтава ради, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2015 року,
У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом. Зазначала, що 3 жовтня 2009 року вона із ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду від 26 квітня 2011 року шлюб між ними розірвано. ОСОБА_4 ще до народження сина почав проживати окремо. Посилаючись на те, що після народження дитини покладених на нього батьківських обов'язків відповідач не виконував, не піклувався про здоров'я, моральний розвиток сина, не надавав матеріальної допомоги на його утримання, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не виконує своїх обов'язків по вихованню сина і таке є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Судами встановлено, що 3 жовтня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Ленінського районного суду від 26 квітня 2011 року шлюб між ними розірвано.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2011 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не мен
Відповідно до довідок ТОВ ВКК «АРІЯ» № № 06-3/4402, 06-з/4408 від 15 вересня 2014 року ОСОБА_4 працює на посаді менеджера з логістики відділу матеріально-технічного постачання, заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, станом на 1 вересня 2014 року, відсутня.
Згідно довідки ЖБК «НИВА» від 4 квітня 2014 року № 30, ОСОБА_5 зареєстрований та проживає разом з матір'ю - ОСОБА_3
Відповідно до висновку органу опіки та піклування викона
Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 посилався на те, що він від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється, його вини у недостатній участі у вихованні сина немає, оскільки позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з ним, заборгованість по аліментах відсутня.
Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 року встановлено, що дитина потребує любові і розуміння та повинна зростати в умовах турботи, знаходитись під піклуванням і відповідальністю своїх батьків.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови умисної винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, задоволення відповідного позову можливе при доведеності обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість вжиття такого заходу, та встановлення небажання батька піклуватись про дитину і виконувати свої обов'язки, змінити свою поведінку у разі, коли дії спрямовані на виконання батьківських обов'язків були недостатніми.
Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач спілкується з сином, бере участь у його вихованні, не має заборгованості по сплаті аліментів, за місцем роботи характеризується позитивно, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та вжиття до відповідача, з урахуванням зазначених обставин, такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
У той же час, ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина, суд апеляційної інстанції не врахував заперечень відповідача та поданих ним доказів, не звернув уваги на те, що висновок органу опіки і піклування не містить обгрунтувань прийняття ним рішення про доцільність позбавлення останнього батьківських прав.
З огляду на викладене, рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2015 року, яким помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, як це передбачено ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Мартинюк
Судді:О.П. Касьян М.І. Наумчук Д.О. Остапчук Т.О. Писана