Провадження 2-567/15
Справа № 760/472/14-ц
29 липня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Букіної О.М.
при секретарі - Назарчук Н.О., Осадчій В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_1 про припинення договору поруки, зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» про визнання недійсним кредитного договору, -
02.01.2014 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та збільшивши позовні вимоги просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 178 815,76 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
В позові посилається на те, що 13.09.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) був укладений кредитний договір № 1489/ФКВ-07, відповідно до умов якого банк надав відповідачу-1 кредитні кошти у сумі 70 000,00 дол. США, з розрахунку 14,30 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 13 вересня 2007 року по 09 вересня 2022 року, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі, згідно з графіком погашення кредиту.
Позивач зазначає, що він свої зобов'язання за вказаним вище кредитним договором виконав в повному обсязі, разом з тим відповідач-1 порушив строки повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим у останнього станом на 09.04.2014 року перед позивачем утворилася заборгованість в розмірі 1 178 815,76 грн., яка складається з тіла кредиту - 787 186,71 грн., відсотків за користування кредитом - 391 629,06 грн.
Також, позивач посилається на те, що з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань відповідача-1 за кредитним договором, 13.09.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 (далі відповідач-2) було укладено Договір поруки № 1489/zфпор-07, згідно якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання відповідачем-1 зобов'язань по Кредитному договору № № 1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року.
Посилаючись на те, що відповідачем-1 порушено взяті на себе зобов'язання, а направлена вимога про погашення простроченої заборгованості, відповідачами не виконана, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.
Не погоджуючись з первинним позовом, 04.02.2014 року відповідача-2 звернувся до суду з зустрічним позовом та уточнивши заявлені вимоги просив:
- визнати поруку ОСОБА_2 встановлену договором поруки №1489/zфпор-07 від 13.09.2007 року такою, що припинилася з 18.01.2008 року;
- визнати договір поруки №1489/zфпор-07 від 13.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Укрпромбанк» таким, що припинився з 18.01.2008 року.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що договір поруки є припиненим в силу ч.1 ст. 559 ЦК України, внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.
Зазначає, що збільшення відповідальності поручителя за відсутності на це його згоди, відбулось шляхом укладанням між позивачем та відповідачем-1 Додаткового договору №1 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №1489/ФКВ-07 від 13 вересня 2007 року, згідно якого було встановлено з 01.07.2008 року щомісячний платіж у розмірі 402,53 дол. США.
Внаслідок чого, відповідач -2 вважає, що його відповідальність збільшилася на 2 313, 63 дол. США .
Також вважає, що договір поруки є припиненим в силу ч.4 ст. 559 ЦК України, тобто внаслідок спливу 6-ти місячного строку пред'явлення вимоги до поручителя та зі спливом річного строку виконання основного зобов'язання.
Свої вимоги в цій частині мотивує тим, що у договорі поруки зазначено строк його дії до повного виконання зобов'язання, що не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.
Тому вважає, що строк пред'явлення вимоги до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Посилається, що досудова вимога про дострокове повернення кредиту до поручителя була направлена 26.04.2013 року, а з урахуванням пересилання рекомендованого поштового відправлення по місту вручена 30.04.2013 року. Вважає, що строк виконання основного зобов'язання є 30.05.2013 року, тобто не пізніше 5 днів з моменту її отримання.
Разом з цим, посилається, що позивачем було пред'явлено позов у січні 2014 року, тобто, на думку відповідача-2, зі спливом 6-ти місячного та річного строку, що визначений ч.4 ст. 559 ЦК України.
В зв'язку з вищевикладеним, просив зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.02.2014 року зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первинним позовом.
Крім того, не погоджуючись з первинним позовом, 20.03.2014 року відповідач-1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №1489/ФКВ-07 від 13 вересня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк».
Свої вимоги мотивує тим, що спірний кредитний договір містить положення про надання кредиту в розмірі 70 000,00 дол. США за заявою позичальника шляхом видачі готівкових коштів через касу банку, що на думку відповідача-1, суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідач-1 вважає, що відповідно до Інструкції про касові операції в банках України затвердженої постановою правління НБУ від 14.08.2003 року за №337 передбачено, що фізичні особи можуть отримати готівку в іноземній валюті виключно з їх поточних, вкладних рахунків або ж грошові перекази без відкриття рахунку.
Проте зазначає, що між відповідачем-1 та банком, договір на відкриття банківського рахунку не укладався.
За таких обставин вважає, що кредит (грошові кошти) відповідачу-1 не передавалися та не могли передаватися шляхом надання готівки із каси банку, оскільки такі кошти відповідач-1 міг отримати виключно переказом у доларах, а тому в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України спірний кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Враховуючи викладене, просив зустрічний позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.03.2014 року зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первинним позовом.
В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Дельта Банк» - Мозолевська В.В. первинний позов підтримувала та просила суд його задовольнити в повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечувала. Заявила клопотання про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вважає, що даний строк має рахуватися з моменту підписання кредитного договору та договору поруки - 13.09.2007 року.
Відповідач-1 та його представник в судовому засіданні проти первинного позову заперечували, зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили задовольнити.
Крім того, в обґрунтування своїх заперечень проти первинного позову, відповідач-1 посилався на те, що кошти за заявою на видачу готівки за № 5794 від 13.09.2007 року він не отримував та у нього є сумніви щодо дійсності його підпису.
Також посилався на необґрунтованість вимог позивача, як особи, яка має право на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором за № 1489 /ФКВ -07 від 13.09.2007 року, вважаючи, що при підписанні договору про передачу Активів та Кредитних зобов'язань між ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 30.06.2010 року були порушенні вимоги чинного законодавства.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти первинного позову заперечував, зустрічні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просив задовольнити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
За правилами ст.ст.1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно з ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 13.09.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та відповідачем-1 був укладений кредитний договір № 1489/ФКВ-07, відповідно до умов якого банк надав відповідачу-1 кредитні кошти у сумі 70 000,00 дол. США, з розрахунку 14,30 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 13 вересня 2007 року по 09 вересня 2022 року, тобто 180 місяців (т. 1 а.с.5-11).
Згідно п.1.11. Кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв'язку із укладенням цього договору, а також інших фінансових зобов'язань позичальника, які виникають у зв'язку із укладенням цього договору.
Відповідно до п.2.4. Кредитного договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 389,00 дол. США по 20 число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
Вбачається, що 30.06.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь AT «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Укрпромбанк передає (відступає) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі «Укрпромбанком» «Дельта Банку» прав вимоги до боржників, «Дельта Банку» переходить (відступається) право вимагати (замість «Укрпромбанку») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.29-33).
Таким чином, в силу ст. 154 ЦК України, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги по кредитному договору № 1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року та договору поруки № 1489/zфпор-07 від 13.09.2007 року.
Доказів того, що в порядку передбаченому законом вказаний вище договір про передачу активів та кредитних зобов»язань скасовано чи визнано недійсним, відповідачами не надано.
Відповідно до п.2.1. Кредитного договору, для видачі кредитних коштів банк відкриває рахунок НОМЕР_1 в ТОВ «Укрпромбанк».
Вбачається, що повний номер рахунку в кредитному договорі не зазначений, а тому даний спосіб видачі кредитних коштів не відбувався.
Разом з тим, згідно п.2.2. Кредитного договору, відповідно до умов кредитування банку, надання кредиту здійснюється за письмовою заявою позичальника шляхом: видачі готівкових коштів через касу банку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом виконав свої зобов'язання перед відповідачем-1 в повному обсязі, здійснивши видачу кредитних коштів в розмірі 70 000,00 дол. США, що підтверджується копією заяви на видачу готівки № 5794 від 13.09.2007 року (т. 1 а.с.24).
Вбачається, що такий спосіб видачі коштів передбачений умовами Кредитного договору та не суперечить вимогам чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 за первісним позовом скористався кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а тому станом на 09.04.2014 року у відповідача-1 утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 100511,51 дол. США, що станом на 09.04.2014 року згідно курсу НБУ становить 1 178 815,76 грн., яка складається з тіла кредиту - 787 186,71 грн., відсотків за користування кредитом - 391 629,06 грн. (т.1 а.с.142).
Також встановлено, що з метою забезпечення виконання вищезгаданого Кредитного договору, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №1489/zфпор-07 від 13.09.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 обов'язку по зобов'язаннях, що випливають з Кредитного договору №1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року (а.с.15).
Відповідно до п.2.1. Договору поруки, сторони договору визначають, що у випадку невиконання Позичальником взятих на себе зобов'язань по Кредитному договору, Поручитель несе солідарну відповідальність перед Банком нарівні з Позичальником за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають наслідки, встановлені законом або договором.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги межі заявлених вимог, суд приходить до висновку, що з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по Кредитному договору №1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року в розмірі 1 178 815,76 грн.
Та обставина, що позивачем не було надано оригінал заяви на видачу готівки № 5794 від 13.09.2007 року, за її відсутністю у позивача, не є підставою для відмови в задоволенні первинного позову, з огляду на заперечення відповідача-1 щодо безгрошовості кредитного договору за відсутністю оригіналу заяви на видачу готівки.
Згідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості ніж встановлено договором.
В своїх поясненнях в суді відповідач-1 посилався на те, що у нього є сумніви щодо справжності його підпису на копії вказаної вище заяви на видачу готівки, що міститься в матеріалах справи ( а.с. 24 т.1).
За клопотання відповідача-1 по справі ухвалою суду від 26.05.2014 року призначено судову почеркознавчу експертизу проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої було постановлено питання : чи виконано підпис у заяві на видачу готівки за № 5794 від 13.09.2007 року на суму 70 000,00 грн. у графі « Підпис отримувача» ОСОБА_1 чи іншою особою?
Разом з тим, матеріали справи неодноразово були повернуті до суду без виконання внаслідок відсутності надання оригіналу заявки на видачу готівки та неможливості проведення експертного дослідження на підставі матеріалів цивільної справи, тобто за наявністю саме копії досліджувального документу (т. 1 а.с. 22-23, 79, 109-110).
Вжиті судом заходи про витребування та забезпечення доказів, шляхом надання оригіналу заяви на видачу готівки за № 5794 від 13.09.2007 року, залишилися без виконання, за відсутністю у позивача оригіналу відповідної заяви та повернення ухвали про забезпечення доказів направленої ліквідатору ТОВ «Укрпромбанк» за закінченням терміну зберігання.
З огляду на викладене та приймаючи до уваги обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд при розгляді даної справи керувався наявними у справі доказами,з урахуванням вимог ст. 212 ЦПК України.
Ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Однак, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК України.
Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що доводи відповідача-1 про те, що підпис у вищезазначеній заяві на видачу готівки здійснено іншою особою та як наслідок безгрошовості отриманих коштів в розмірі 70 000,00 дол. США необґрунтовані та спростовуються дослідженими у суді матеріалами справи.
Зокрема, заявою ОСОБА_1 від 21.11.2007 року про відстрочку проплати по тілу кредиту на термін 6 місяців, заявою-анкетою позичальника/поручителя - фізичної особи від 03.09.2007 року, заявою про надання згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про отримання кредиту в розмірі 70 000,00 дол. США її чоловіком та Іпотечним договором № 1489/Zфквіп-07 від 13.09.2007 року, зверненням до ліквідатора ТОВ «Укрпромбанк» та позивача з вимогою надати документи щодо здійснення уступки права вимоги по вказаному вище Кредитному договору в червні 2011 (а.с.156-164,169-173,109,110).
Вказані докази, як і безпосередньо дії відповідача-1 свідчать про укладання кредитного договору та отримання готівкових коштів у кредит, що додатково підтверджується заявою відповідача-1 про надання йому канікул по спірному кредитному договору для здійснення ремонтних робіт на земельній ділянці, що є предметом іпотеки укладеного в рамках цього ж кредитного договору.
Що стосується доводів відповідача-1 в обґрунтування зустрічного позову про визнання недійсним Кредитного договору з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства, слід зазначити.
Так, відповідно до розділу 3, глави 1, п. 1 Постанови №337 від 14.08.2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10 ), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.
Згідно розділу 3, глави 3, п. 4 Постанови №337 від 14.08.2003 року, видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.
Згідно розділу 3, глави 3, п. 10 Постанови №337 від 14.08.2003 року, операції з виплати готівки іноземної валюти з поточних, вкладних (депозитних) рахунків або фізичним особам за переказами без відкриття поточних рахунків здійснюються через касу банку за наявності цієї валюти в повній сумі.
Таким чином, дана інструкція не містить прямої заборони щодо видачі коштів в іноземній валюті фізичним особам на підставі заяви про видачу готівки щодо кредитних зобов»язань.
Доказів того, що у відповідача-1 був відкритий вкладний (депозитний) рахунок в ТОВ «Український промисловий банк», чи останній звертався з вимогою щодо здійснення видачі коштів через його поточний рахунок, ОСОБА_1 не надано.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що кредитні кошти видавалися відповідачу-1 саме на підставі заяви про видачу готівки .
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 533 ЦК України зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в т.ч. надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам, та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
У підпунктах «в», «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що індивідуальної ліцензії потребує така операція, як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Чинним законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМ України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Таким чином, наявність відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України у ТОВ « Укрпромбанк» для здійснення кредитних операцій узгоджується з вимогами чинного законодавства.
Та обставина, у ТОВ «Укрпромбапнк» були наявні дозвільні документи на здійснення валютних операцій, підтверджується інформацію оприлюдненої на офіційному сайті ТОВ «Укрпромбанку» про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації даної особи, що вбачається з матеріалів поданих відповідачем-1 ( а.с. 84-88 т.1).
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України, передбачена можливість сторони в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 7 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, законом встановлена презумпція правомірності правочину і він може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.
Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.
Стаття 628 ЦК України, встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах.
Встановлено, що відповідач-1 з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору чи доповнень до даного договору не звертався, що свідчить про його згоду з усіма умовами спірного договору.
За таких обставин, посилання відповідача-1 в обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом, суд вважає необґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Також, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, виходячи з наступного.
Як встановлено вище, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №1489/zфпор-07 від 13.09.2007 року, згідно умов якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 обов'язку по зобов'язаннях, що випливають з Кредитного договору №1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року (а.с.15).
Згідно п.3 Договору поруки, поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.
Згідно до п.9 договору поруки вбачається, що всі зміни та доповнення до цього Договору вносяться в письмовій формі шляхом укладання додаткових угод, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
В обґрунтування підстав для припинення поруки, відповідач-2 посилався на збільшення відповідальності його, як поручителя без його згоди.
Так, відповідно до Додаткового договору №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року вбачається, що п.2.4. статті 2 кредитного договору було викладено в наступній редакції: «Повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розміні не менше як 402,53 дол. США по 20 число кожного місяця, починаючи з 01 липня 2008 року.
Разом з цим, Додатковий договір №1 було укладено у зв'язку з відстрочкою проплати по тілу кредиту на термін 6 місяців на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.11.2007 року (т. 1 а.с.156).
Як вбачається зі змісту Додаткової угоди №1 від 13.09.2007 року внесення змін до Кредитного договору відбулося щодо порядку сплати щомісячних платежів за рахунок кредитних канікул строком на 6 місяців. При цьому, відсоткова ставка за користування кредитом залишилася без зміни, а загальна сума щомісячних платежів на кінець строку дії кредитного договору з урахуванням 6-ти місячної відстрочки, не збільшилася.
Доказів на спростування надання відповідачу кредитних канікул та як наслідок відстрочки сплати відповідних платежів до 01.07.2008 року , суду не надано.
В той же час , наданий відповідачем-2 розрахунок, суд не приймає до уваги, оскільки він здійснений без урахування відстрочки сплати кредитних коштів.
Таким чином вбачається, що відповідальність поручителя в розумінні вимог ч.1 ст.559ЦК України не збільшилася, у зв'язку з чим згода поручителя на укладення Додаткового договору №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №1489/ФКВ-07 від 13.09.2007 року, не є обов'язковою.
Згідно п. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Згідно п.10 Договору поруки вбачається, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань по кредитному договору боржником чи поручителем.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Суд погоджується з доводами відповідача-2, що сама по собі умова про дію договору до повного його виконання позичальником зобов'язання перед кредитором або до повного виконання поручителем взятих зобов'язань, не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно якого строк визначається роками, місяцями, тижнями , днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих коштів у кредит має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
При цьому, суд враховує, що саме пред'явлення позову, а не будь-якої іншої вимоги, є належним пред'явленням вимоги до поручителя, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі №6-53 цс 14 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19.09.2014 року.
В п.1.3. Кредитного договору зазначено дату повернення кредиту - 09 вересня 2022 року, тобто встановлений строк виконання основного зобов'язання.
Таким чином, шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя має рахуватися з 09.09.2022 року, тобто з дня настання строку виконання основного зобов'язання та відповідно закінчується 09.03.2023 року.
Вбачається, що 24.04.2013 року позивачем були направлені вимоги до відповідача-1 та відповідача-2, як поручителя, про погашення кредитної заборгованості (т.1 а.с.165-167).
Разом з тим, в даних вимогах було зазначено про наявну (прострочену) заборгованість за кредитним договором та про необхідність її сплати.
Дані вимоги не є вимогами про дострокове виконання зобов'язання по кредитному договору та відповідно позивачем не було змінено чи встановлено новий строк виконання основного зобов'язання.
З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача-2 щодо припинення поруки, є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для припинення поруки з підстав передбачених п.4 ст. 559 ЦК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
З огляду на те, що судом вирішено спір по суті про відмову в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1, підстав для застосування строку позовної давності, суд не вбачає.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1720, 50 грн. з кожного.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 192, 203, 204, 215, 252,251, 509, 525, 526, 530, 533, 551, 554, 559, 611, 627, 628, 638, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 197, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути солідарно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 178 815, 76 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 1720, 50 грн. з кожного.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про припинення договору поруки, відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: