Україна
13 липня 2009 р. справа № 2-а-36015/08/0570
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Могильницького М.С.
при секретарі Асмановій Е.Е.
за участю:
представника позивача Гаєвого Р.А.
представника відповідача Долгих Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства
«Донецькобленерго»
до Державної інспекції з контролю за цінами в
Донецькій області
про визнання протиправним, незаконним та
таким, що є нечинним (недійсним), рішення
Державної інспекції з контролю за цінами в
Донецькій області від 29.11.2007 року № 178
Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області про визнання протиправним, незаконним та таким, що є нечинним (недійсним), рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області від 29.11.2007 року № 178.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято рішення від 29.11.2007 року № 178, яким з ВАТ «Донецькобленерго» в доход бюджету підлягає стягнення 62 795.35 грн., як безпідставно отриманої суми виручки, а також застосовано штраф у двократному розмірі необґрунтовано отриманої суми виручки у розмірі 125 590.70 грн. Рішення було прийнято за результатами перевірки Центральних електричних мереж ВАТ «Донецькобленерго», яка була проведена інспекцією 12.11.2007 року та відображена в акті перевірки № 3650.
Позивач зазначає, що відповідачем порушений порядок, що передує проведенню перевірки та порядок проведення перевірок, встановлений Законом України «Про державну податкову службу», а саме: відповідачем в акті перевірки не зазначено, яку саме інспекція проводила перевірку планову виїзну чи позапланову виїзну та не було надіслано повідомлення про проведення перевірки, якщо це була планова виїзна перевірка.
Крім того, позивач посилається на те, що вичерпний перелік порушень порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються санкції, визначено в Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами. Одним із порушенням є застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання. Проте, ані в акті перевірки, ані в рішенні про застосування санкцій відповідачем не було зазначено з порушенням яких саме інших запроваджених методів регулювання застосовувались тарифи. Тобто, позивач вважає, що інспекцією не було виявлено порушення підприємством, які могли бути підставою для застосування економічних санкцій.
Також, позивач зазначає, що відповідачем не був взятий до уваги той факт, що зазначені в акті перевірки телепідсилювачі взагалі є власністю сторонніх господарюючих суб'єктів та на балансі комунальних підприємств не знаходяться. Технічне обслуговування телепідсилювачів також не входить в обов'язок комунальних підприємств.
Тому позивач вважає, що викладені в акті перевірки та оскаржуваному рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для визнання рішення недійсним та просить суд визнати протиправним, незаконним та таким, що є нечинним (недійсним), рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області від 29.11.2007 року № 178.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав суду додаткові пояснення, а саме: відповідно до акту перевірки та рішення про застосування економічних санкцій, за результатами перевірки встановлено, що підприємство при розрахунку з комунальними підприємствами за телепідсилювачі застосувало тариф як для непромислового споживача замість тарифу для населення. Але це суперечить Правилам та постанові НКРЕ від 10.03.1999 року № 309, які встановлюють для населення одні тарифи, а для населених пунктів інші. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».
Вислухавши у судовому засіданні представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 і ч. 3 ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України; державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6 - 9 статті 11 вказаного Закону.
Повноваження та компетенція відповідача визначена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, якою затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами. Відповідно до цього Положення Державна інспекція з контролю за цінами (далі «Держцінінспекція») є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства економіки і підпорядковується йому; Держцінінспекція має серед інших право: проводити в органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів; у межах своєї компетенції вимагати від керівників та інших посадових осіб органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які перевіряються, усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів; приймати рішення про вилучення до відповідного бюджету сум всієї необґрунтовано одержаної підприємством, установою, організацією виручки у результаті порушення державної дисципліни цін та штрафу у двократному її розмірі, а також звертатись з позовами до судів про стягнення з підприємств, установ та організацій зазначених сум у разі невиконання ними рішень державних інспекцій з контролю за цінами.
Директивним наказом Мінекономіки від 01.03.2001 року № 3-Д «Про відносини з Державною інспекцією з контролю за цінами, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра економіки України», визначено стратегічні цілі та основні завдання Держцінінспекції, якими є забезпечення реалізації державної цінової політики шляхом організації та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів; Держцінінспекція самостійно виконує функції, які передбачені законодавством України з діяльності органів виконавчої влади - юридичних осіб, а також специфічні контрольно-наглядові функції з реалізації цінової політики держави в межах завдань, визначених Кабінетом Міністрів України, та прав, наданих для їх виконання.
Державною інспекцією з контролю за цінами в Донецькій області з 5 листопада 2007 року по 12 листопада 2007 року була проведена перевірка Центральних електричних мереж Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» та встановлено, що підприємство при розрахунку з комунальними підприємствами за телепідсилювачі застосувало тариф як для непромислового споживача замість тарифу для населення, передбаченого постановами НКРЕ від 31.07.1996 року № 28 і від 10.03.1999 року № 309. Всього за актом перевірки з комунальними підприємствами з листопада 2006 року по жовтень 2007 року зайво отримана сума, враховуючи фактичну оплату склала 52 329.46 грн. (з урахуванням ПДВ - 62 795.35 грн.), що підтверджується Актом перевірки № 3650 від 12.11.2007 року.
У відповідності із Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року за № 1819, Державна інспекція з контролю за цінами має право:
- проводити у будь-яких суб'єктах підприємництва, розташованих на території України, перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій, пов'язаних з встановленням і застосуванням цін, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають при перевірках;
- приймати рішення про застосування до суб'єктів підприємництва передбачених чинним законодавством економічних санкцій за порушення порядку встановлення та застосування цін.
Відповідно до пп. 3.8 п. 3 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.2001 року № 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2001 року за № 1047/6238, Державна інспекція з контролю за цінами, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі проведених ними перевірок суб'єктів господарювання приймають рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення вимог законодавства, яким передбачено такі санкції та їх розміри.
За результатами перевірки та на підставі Акту перевірки № 3650 від 12.11.2007 року Державною інспекцією з контролю за цінами в Донецькій області прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 29 листопада 2007 року № 178, яким визначено, що позивачем в період з листопада 2006 року по жовтень 2007 року завищено тариф на електроенергію на технічні цілі для комунальних підприємств (робота телепідсилювачів, які знаходяться на балансі комунальних підприємств) за рахунок застосування тарифів для непромислових споживачів 2 класу замість тарифів для населення та на підставі ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення» за порушення позивачем державної дисципліни цін підлягає стягненню з ВАТ «Донецькобленерго» в доход бюджету відповідно до вимог п. 15 ст. 2 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» безпідставно отримана сума виручки в двократному розмірі необґрунтовано отриманої суми виручки в результаті порушення державної дисципліни цін у розмірі 62 795.35 грн., а також штраф у двократному розмірі необґрунтовано отриманої суми виручки 125 590.70 грн. Загальна сума економічної санкції складає 188 386.05 грн.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що при розрахунку економічної санкції підприємству необхідно застосовувати тариф для населення, який визначається відповідно до Примітки Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309 з огляду на наступне.
Як зазначено в Акті перевірки № 3650 від 12 листопада 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» при розрахунку з комунальними підприємствами за телепідсилювачі застосувало тариф як для непромислового споживача замість тарифу для населення, передбаченого постановою НКРЕ від 10.03.1999 року № 309, чим і порушило зазначену постанову.
Між Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (постачальник) та Комунальними підприємствами «Сервіс», «Наш дім», «Надія», «Західний», «Комсомольський», «Микитівський», «Шепелева», «Ізотовський», «Румянцевський», «Магістральне», «Центральний», «Малинича», «245 квартал», «Східний», «Молодіжний», «Гольмівське», «Ремонтник», «Мрія», «Хімік», «Будівельник», «Кіндратівка» (споживачі) були укладені Договори про постачання електричної енергії за №№ 4267 від 16 квітня 2002 року, 1000 від 31 травня 2004 року, 4265 від 21 листопада 2002 року, 4269 від 23 грудня 2002 року, 4318 від 5 грудня 2002 року, 4059 від 7 березня 2003 року, 4313 від 28 жовтня 2003 року, 4237 від 29 травня 2006 року, 4238 від 31 березня 2004 року, 4310 від 23 березня 2004 року, 4234 від 15 березня 2003 року, 4311 від 18 грудня 2002 року, 4270 від 16 грудня 2002 року, 4315 від 19 грудня 2002 року, 4217 від 27 грудня 2002 року, 4316 від 26 лютого 2003 року, 4268 від 12 грудня 2002 року, 4266 від 13 лютого 2002 року, 4264 від 9 квітня 2002 року, 4422 від 23 лютого 2005 року, 4320 від 5 грудня 2002 року та № 4233 від 2 квітня 2004 року відповідно, згідно до цих Договорів постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.
Договори та відповідні Додатки до них були підписані сторонами без заперечень.
Як вбачається з Додатків до зазначених вище Договорів комунальними підприємствами телепідсилювачі не обліковуються електролічильниками, але це не позбавляє підприємства зобов'язань сплачувати витрати електричної енергії, яка витрачається на роботу телепідсилювачів.
Таким чином, зобов'язання щодо оплати за телепідсилювачі покладається на комунальні підприємства.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню та населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309 (в редакції постанови НКРЕ від 10.07.2002 року № 758), для цілей цього Порядку до населених пунктів відносяться споживачі, які розраховуються з енергопостачальною організацією за загальним розрахунковим лічильником за електроенергію, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках, для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач, освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів, а також установи виконання покарань і лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори. Відпуск електроенергії населеним пунктам проводиться за тарифом 19.7 коп. за 1 кВт.год.
Відповідно до Примітки Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309, електрична енергія, яка витрачається населеними пунктами (крім дачних, дачно-будівельних кооперативів і садових товариств) на технічні цілі (роботу ліфтів, насосів та інше) та освітлення дворів, східців і номерних знаків, оплачується за тарифом 20,3 коп. за 1 кВт.год.
Відповідно до п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 року за № 417/1442, технічні цілі - задоволення потреб споживача в електричній енергії для функціонування систем інженерного забезпечення належного йому об'єкта (забезпечення потреб електроустановок цього об'єкта, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької (комерційної) діяльності).
В розумінні Закону України «Про телекомунікації» телепідсилювачі відносяться до технічних засобів телекомунікацій.
Тобто, телепідсилювачі - це обладнання, яке використовується не для технічних потреб комунальних підприємств (електроенергія, яка витрачається на роботу підсилювачів телеантен, використовується непромисловими споживачами) і крім того, вони не несуть допоміжного обладнання, які знаходяться на балансі обслуговуючого буднику комунальної організації.
Крім того, в даному випадку таке устаткування як телепідсилювачі, не можна віднести до категорії устаткування, робота якого використовується для технічних цілей в розумінні Правил користування електричною енергією. Це окреме устаткування, воно не належить до складової системи інженерного забезпечення об'єкта, та наявність чи відсутність якого ніяким чином не впливає на роботу основного об'єкту, на відміну від ліфтів та насосів.
Так, відповідно до листів КП «Отябрське» від 14.04.2009 року, КП «Служба єдиного замовника Калінінського району» м. Горлівка (у зв'язку з ліквідацією КП «Кіндратівка») від 13.04.2009 року № 41, КП «Гагаріно» від 21.04.2009 року № 231, КП «Служба єдиного замовника Калінінського району» м. Горлівка від 17.04.2009 року № 644, КП «Західний» від 23.04.2009 року № 181, КП «Комсомольський» від 24.04.2009 року № 254, КП «Східний» від 28.04.2009 року № 223 на балансі цих комунальних підприємств телепідсилювачі не знаходяться та ними не обслуговуються.
Таким чином, зазначені в акті перевірки № 3650 від 12 листопада 2007 року телепідсилювачі є власністю сторонніх господарюючих суб'єктів та на балансі зазначених вище комунальних підприємств не знаходяться.
Тому, в розумінні п. 2.1 Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 року № 417/1442, електроенергію, яка витрачається на роботу телепідсилювачів слід вважати такою, яка споживається для різних побутових цілей (не для технічних потреб).
Згідно з абзацом другим пункту 3.6 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 (у редакції постанови НКЕ від 17.10.2005 року № 910 із змінами), споживання електричної енергії за відповідним тарифом має бути забезпечене окремим обліком.
Відповідно п. 6.19 Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 року за № 417/1442, у разі живлення від одного джерела електропостачання електроустановок декількох споживачів та/або струмоприймачів одного споживача, яким встановлюються різні тарифи на електричну енергію, за відсутності окремого розрахункового обліку електричної енергії (загальний розрахунковий облік в цьому разі обов'язковий) розрахунки із споживачами (споживачем) здійснюються окремо за відповідними тарифами.
Розрахунок обсягу спожитої електричної енергії здійснюється на підставі договору або акта, який складається представниками постачальника електричної енергії і споживача, в якому визначається частка участі в сумарному обсязі споживання електричної енергії кожного споживача (струмоприймача) відповідного тарифу.
Крім того, абзацом четвертим пункту 3.7 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31,07.1996 № 28 (у редакції постанови НКЕ від 17.10.2005р. № 910 із змінами), передбачено, що у багатоквартирних будинках на межі балансової належності внутрішньобудинкових мереж і мереж електропередавальної організації (основного споживача) встановлюється загальнобудинковий засіб обліку, який враховує обсяг електричної енергії, використаний мешканцями будинку, на технічні цілі, для потреб інших електроустановок, які приєднані до мереж цього будинку та розміщені всередині будинку або за його межами.
Тобто, у багатоквартирних будинках на межі балансової належності внутрішньобудинкових мереж і мереж електропередавальної організації (основного споживача) встановлюється загальнобудинковий засіб обліку, який враховує загальний обсяг електричної енергії, що використаний:
- мешканцями будинку;
- на технічні цілі будинку;
- для потреб інших електроустановок, які приєднані до мереж будинку та розміщені всередині будинку або за його межами.
Як встановлено судом та вбачається з акту перевірки від 12.11.2007 року № 3650 Державною інспекцією з контролю за цінами в Донецькій області перевірялись підприємства, а тому ствердження відповідача щодо необхідності застосування при розрахунку з комунальними підприємствами за телепідсилювачі тарифу для населення є хибним та таким, що не відповідає вимогам Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 та Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого
постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309, оскільки до підприємств не можливо застосувати тариф для населення. Інспекцією не обґрунтовано, з яких підстав при визначенні неправомірно отриманої виручки нею було застосовано саме один тариф з трьох - для населення, а не тариф для населених пунктів чи тариф для промисловості.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення», відповідно до якої вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 року № 298/519, при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, необґрунтовано одержана суб'єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.
Тобто, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Проте, як встановлено судом Державною інспекцію з контролю за цінами в Донецькій області сума виручки була обрахована на підставі рахунків, виставлених ВАТ «Донецькобленерго» споживачам до оплати без врахування фактичних надходжень на їх оплату. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що виручка, яка не надійшла суб'єкту підприємницької діяльності, до розрахунку не береться.
Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом,
забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. З ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване рішення було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено.
З урахуванням викладених обставин, суд задовольняє позов та визнає оскаржуване рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області протиправним та скасовує його.
Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» до Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області про визнання протиправним, незаконним та таким, що є нечинним (недійсним), рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області від 29.11.2007 року № 178 - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області від 29.11.2007 року № 178.
Скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Донецькій області від 29.11.2007 року № 178.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 13 липня 2009 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 18 липня 2009 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Могильницький М.С.